Синдром догляду та бродяжництва

Синдром догляду та бродяжництва – психічний розлад, що характеризується раптовим необґрунтованим покиданням будинку та подальшими поневіряннями. Виходи з дому, інтернату супроводжуються емоційними порушеннями – депресивними станами, дисфорією, напруженістю; поведінковими відхиленнями – сімейними конфліктами, перепусткою уроків, антисоціальними вчинками, агресивністю. Синдром розвивається при органічних психопатичних розладах особистості, розумової відсталості, шизофренії. Діагностика виконується клінічними та психологічними методами. Лікування комплексне, включає застосування медикаментів та психотерапію.

Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду (МКХ-10) синдром догляду та бродяжництва віднесений до рубрики «соціалізоване розлад поведінки». Варто відрізняти патологічний синдром від поодиноких цілеспрямованих доглядів, спровокованих зовнішніми чи внутрішніми конфліктами. Поширеність максимальна серед підлітків 10-17 років. Найбільш схильні до синдрому хлопчики: догляди починаються в дошкільному та молодшому шкільному віці, мають велику тривалість, нерідко поєднуються з асоціальними вчинками. У дівчаток розлад виникає у підлітковому віці, часто супроводжується емоційною нестабільністю. При поєднанні синдрому з шизофренією, розумовою відсталістю відзначається сезонність загострень із піком у весняно-літній період.

Розлад відрізняється різноманітністю причин, що його викликають. Як правило, пусковим механізмом стає зовнішня ситуація за наявності певних особистісних особливостей. До причин синдрому догляду та бродяжництва відносяться:

• Емоційно-особистісні якості. Синдром формується на основі надмірної вразливості, уразливості, емоційної нестійкості, мрійливості. Бродяжничать підштовхує прагнення дізнаватися нове, пошук розваг, задоволень, бажання позбутися буденності, відсутність інтересу до сімейного життя, відвідування школи.
• Психічні розлади. Синдром виникає на тлі шизофренії, легкої та помірної олігофренії. Його розвитку сприяє схильність до фантазій, аутизація, замкнутість, обмеженість, безпричинний страх, підозрілість, нестабільність настрою, спотворене сприйняття.
• Патологія нервової системи. Розлад може сформуватися після травм головного мозку, нападу епілепсії. Супроводжується психопатичними змінами характеру.
• Якість життя. Низький дохід, матеріально-побутова невлаштованість, алкоголізм та наркоманія батьків сприяють догляду дітей із сім’ї. Бродяжництво стає способом позбавлення стресів, можливістю задовольнити потреби, реалізувати мрії.
• Стиль виховання. Розлад формується в умовах бездоглядності, суперечливих вимог при вихованні на кшталт емоційного заперечення, гіпопротекції. Такі особливості властиві для неповних сімей з постійною зайнятістю матері, сімей, де один або обидва батьки страждають на психічні захворювання, патологічні залежності, мають низький культурний і освітній рівень, схильні до бродяжництва, антисоціального способу життя.

Синдром доглядів та бродяжництва формується на основі слабкої прихильності до членів сім’ї, незадоволеності повсякденним життям. Дитина легко захоплюється, вразлива, схильна до фантазування – всі ці особливості підштовхують до пошуку нового способу життя. Здатність аналізувати, планувати, розраховувати ризики ще сформована, при психічних розладах, органічних ураженнях мозку критичне ставлення себе і ситуації порушено. Тому догляди спонтанні, їхня тривалість коливається від кількох годин до тижнів, місяців. Пусковим моментом стає сильне емоційне потрясіння – захоплюючий фільм, книга, сварка з батьками.

В даний час розглядаються варіанти класифікації синдрому бродяжництва за ознакою приналежності до психічного захворювання. З цієї позиції виділяють три групи пацієнтів із такими розладами:

• Органічна психопатія. При органічному розладі особистості синдром провокується конфліктами вдома, сварками із вихователями інтернату. Характеризується раннім початком – 7-8 років. Причиною конфліктів стають перепустки уроків, крадіжка грошей, захоплення комп’ютерними іграми, невиконання вимог старших. Часті догляди супроводжуються девіантною поведінкою: пограбуваннями, викраденнями машин, проституцією, токсикоманіями.
• Розумова відсталість. Спостерігаються безцільні догляди, невмотивоване бродяжництво, коливання настрою, емоційна лабільність. Період поневіряння триває більше місяця. Діти не заводять знайомств, проводять весь час на самоті, мешкають на занедбаних будівлях, гаражах. Протиправні дії невластиві.
• Шизофренія. Гострий період простої форми хвороби супроводжується вираженою дратівливістю, конфліктністю, емоційною нестійкістю, ворожістю, негативізмом догляду. Повернення самостійне протягом кількох тижнів. У пацієнтів з параноїдною формою шизофренії догляд провокується тривожно-параноїдною та галюцинаторно-параноїдною симптоматикою. Бродяжництво відбувається у людних місцях, привертає увагу оточуючих неадекватністю. Повернення додому здійснюється через відділення поліції.

У дітей, підлітків з органічним розладом особистості та поведінки розвиваються невротичні симптоми, переживання своєї неповноцінності, знижений настрій. Переважає страх покарання догляд. Період бродяжництва може супроводжуватись протиправними діями, антисоціальною поведінкою, емоційними відхиленнями. При епілепсії спостерігаються сутінкові затьмарення свідомості. Відхилення у поведінці характерні для підлітків епілептоїдного та істеро-епілептоїдного складу характеру. Поневіряючись, вони займаються жебрацтвом, підробляють (вантажники, прибиральники), беруть участь у пограбуваннях, крадуть, вживають наркотики, алкоголь. Після повернення посилюється дисфоричність, озлобленість, негативізм, підвищується конфліктність. Пізніше розвиваються депресивні розлади.

При стійкому інтелектуальному зниженні прояву синдрому догляду та бродяжництва залежать від форми олігофренії. Атонічний варіант захворювання супроводжується безцільними доглядами та бродяжництвом без чітких мотивів, стенична форма – коливаннями настрою, дисфорична форма – емоційною нестійкістю та невмотивованим бродяжництвом. Бродяжнича, діти добувають їжу на звалищах. Протиправні вчинки не здійснюють, не вступають у конфлікти. Переважає прагнення піти якнайдалі від будинку, усамітнитися. При зустрічах із незнайомцями відзначається розв’язність поведінки, недостатнє почуття дистанції, благодушно-ейфоричний фон настрою. Повернення додому провокує емоційні коливання – ейфоричний настрій змінюється депресивним, дистимічним.

При шизофренії без параноїдного компонента центральне місце займає дратівливість, перепади настрою, негативізм, конфліктність, ворожість. Перед відходом стосунки з домочадцями стають емоційно холодними, з боку підлітка з’являється жорсткість. Можливі неадекватні дії, епізоди крадіжки грошей, цінних речей. Встановлені дружні зв’язки руйнуються, нові формуються. Спроби познайомитись непродуктивні. Часто підлітки вживають алкоголь, роблять протизаконні вчинки. При поверненні посилюється емоційна відгородженість, неадекватність, прогули школи, ворожість. Синдром бродяжництва при параноїдній шизофренії супроводжується патологічним фантазуванням, галюцинаціями, маренням. Догляди виникають у тісному зв’язку з параноїдними ідеями переслідування, завдання шкоди, псування. Неадекватна поведінка під час поневіряння насторожує людей. Підліток доставляється до поліцейського відділення, стаціонару психіатрії.

Ускладнення синдрому найімовірніші при частих, тривалих доглядах, переважання поведінкових порушень. У юнаків розвивається соціальна дезадаптація, девіантна поведінка. Незаконні дії відбуваються у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння. Найчастіше їхньою метою є видобуток грошей, їжі. Необхідність харчуватися, утримувати себе штовхає підлітків на злодійство, пограбування, заподіяння шкоди оточуючим, заняття проституцією. Хворі з переважанням емоційної лабільності страждають на депресивні розлади. Під впливом алкоголю, наркотиків, може афективного порушення пацієнти роблять спроби суїциду.

Діагностика починається із консультації психіатра. За необхідністю до процесу підключається лікар, дитячий невролог. Використовуються такі методи:

• Опитування. Дитячий психіатр розмовляє з дитиною, батьками. З’ясовує час початку, частоту та тривалість доглядів, їх причини, характер повернень. Розпитує про емоційний стан дитини, наявність адиктивної, антисоціальної поведінки, особливості виховання, умови проживання, сімейні відносини. За результатами розмови лікар робить висновок про патологічний стан або про потяг до пригод у рамках норми.
• Психологічне обстеження. Проективні методики, особистісні опитувальники надають інформацію про супутні емоційні порушення (депресії, тривожність, запальність), загострені, патологічні риси характеру. Дитячий психолог виявляє психопатичні, невротичні ознаки, визначає ризик особистісної декомпенсації, соціальної дезадаптації. Ступінь вираженості та характер синдрому діагностується «Шкалою доглядів та бродяжництва». Результат дозволяє розробити ефективну тактику лікування, скласти прогноз.
• Інструментальні методи. Додатково призначається ЕЕГ, МРТ мозку. Характерно підвищення мозкової активності у сфері скроневих часток. Результати обстежень інтерпретуються неврологом, враховуються під час постановки діагнозу.

Синдром догляду та бродяжництва необхідно диференціювати з поодинокими цілеспрямованими відходами з батьківського будинку (до друга, коханої дівчини), з імпульсивними вчинками при стресі. Діагностичними критеріями є вік перших проявів, швидкість прогресування симптомів, збереження критичних здібностей пацієнта, дані неврологічних обстежень.

Лікування визначається причинами розвитку, тяжкістю, нозологічною належністю синдрому. Використовується комплексний підхід, що включає низку напрямків:

• Фармакотерапія. Протиправні, антисоціальні вчинки купіруються препаратами групи нейролептиків. Лабільність емоцій дітей із органічними ураженнями мозку потребує застосування антидепресантів, транквілізаторів. Комбінація нейролептиків та протисудомних засобів призначається дітям з епілепсією, сутінковим затьмаренням свідомості. При олігофренії, шизофренії використовуються різні поєднання нейролептичних препаратів, антидепресантів.
• Психотерапія. Показана пацієнтам з органічною психопатією, шизофренією за відсутності галюцинаторно-маячної симптоматики, емоційно-вольового дефекту. Проводиться у формі індивідуальних сеансів та групових зустрічей. У ході обговорень, аналізу конфліктних ситуацій, відтворення можливих варіантів поведінки відбувається зміна уявлень дитини про власні вчинки.
• Соціально-трудова терапія. Показана при синдромі бродяжництва з олігофренією. Спрямована на розвиток трудових навичок у спеціальних установах. За допомогою трудотерапії, прищеплення дисципліни проводиться корекція поведінки дітей. Захопленість виробництвом знижує кількість спроб догляду, сприяє соціалізації підлітків.

До 15-17 років ознаки бродяжництва зникають у більшості підлітків. За комплексної медико-соціальної допомоги прогноз сприятливий у 80% випадків. Імовірність редукції синдрому нижче у випадках із високою частотою догляду, вираженими емоційно-поведінковими розладами. Профілактикою синдрому є створення сприятливої ​​сімейної ситуації. Дитина, яка живе в комфорті, відчуває кохання, розуміння, турботу батьків, не прагне залишати сім’ю. Стратегічним профілактичним заходом є диспансеризація дітей груп ризику: що у інтернатах, неблагополучних сім’ях, мають психічні захворювання.