Синдром подразненого кишечника у дітей

Синдром подразненого кишечника у дітей – функціональне захворювання шлунково-кишкового тракту, що супроводжується моторно-евакуаторними порушеннями. Синдром подразненого кишечника у дітей характеризується болями в животі, що зменшуються після дефекації, бурчанням, метеоризмом, частими позивами на дефекацію та відчуттям неповного спорожнення кишечника, чергуванням проносів та запорів. Діагностика синдрому подразненого кишечника у дітей проводиться шляхом виключення органічної патології за допомогою УЗД черевної порожнини, іригоскопії, ЕГДС, колоноскопії, аналізу калу на яйця гельмінтів та ін.

Синдром подразненого кишечника у дітей (СРК, синдром подразненої товстої кишки, дискінезія товстої кишки та ін.) – Комплекс гастроінтестинальних симптомів, що розвиваються без біохімічних або структурних порушень шлунково-кишкового тракту. Справжня частота синдрому подразненого кишечника у дітей невідома, проте епідеміологічні дослідження свідчать, що характерні для СРК скарги висуває більше половини дітей, які страждають на рецидивуючий абдомінальний синдром. Поширеність синдрому роздратованого кишечника у дорослої популяції становить 15-25%, і справедливо вважається, що у більшості випадків формування СРК відбувається ще в дитячому віці. Ці обставини роблять проблему синдрому роздратованого кишечника у дітей, що заслуговує на пильну увагу з боку педіатрії та дитячої гастроентерології.

У етіології синдрому роздратованого кишечника в дітей віком грають роль різні чинники, до яких ставляться спадковість, психоемоційні феномени, характер харчування, порушення моторики, реакції запалення та інших.

Про значення спадкової схильності свідчить той факт, що у 33% дітей родичі страждають на синдром подразненого кишечника, а у монозиготних близнюків захворювання зустрічається частіше, ніж у різнояйцевих (гетерозиготних). Помічено, що приблизно у третини дітей із синдромом подразненого кишечника виникнення перших симптомів захворювання та загострення тісно пов’язані з психотравмуючими ситуаціями. Ще не менше ніж у 30-40% випадків маніфестація синдрому роздратованого кишечника у дітей настає після перенесеної гострої кишкової інфекції, а хронізації захворювання сприяє антигенна агресія щодо ентеринової системи. Наслідком запалення, порушення іннервації і перерозтягнення м’язів кишкової стінки служить гіперрефлексія – підвищена чутливість, коли на всі подразники (збільшення обсягу їжі, що надходить, розширення кишки газом і т. д.) виникає больова реакція.

Порушення кишкового транзиту при синдромі подразненого кишечника в дітей віком може бути обумовлено ригідністю, спастичності кишки, дефіцитом харчових волокон у раціоні дитини, дисбактеріозом, гіподинамією тощо.

Спостереження показують, що синдром подразненого кишечника найчастіше зустрічається у дітей з перинатальною енцефалопатією, рано переведених на штучне вигодовування; страждають гіпотрофією на 1-му році життя; перенесли ентеровірусні та ротавірусні інфекції, лямбліоз, гельмінтози; порушує режим харчування.

Залежно від переважаючих клінічних проявів виділяють 4 основні варіанти синдрому подразненого кишечника у дітей:

• СРК з величезним переважанням запорів – із загальної кількості випорожнень >25 % калу має тверду або шорстку консистенцію та

• СКР з переважанням діареї – із загальної кількості випорожнень >25 % калу має кашкоподібну або водянисту консистенцію та

• змішаний СРК – із загальної кількості випорожнень >25 % калу має рідку консистенцію і стільки ж – тверду;
• некласифікований СРК – на підставі виділених критеріїв не може бути віднесено до жодного з перерахованих вище варіантів.

Синдром подразненого кишечника у дітей, що протікає з явищами діареї, характеризується відсутністю рідкого випорожнення в нічний годинник і виникненням переважно вранці, після сніданку. Імперативні позиви дефекацію виникають 3-4 разу за короткий проміжок часу. Перша порція випорожнень має, як правило, оформлений характер; при наступних актах дефекації стілець набуває кашкоподібної або рідкої консистенції. Діарея нерідко супроводжується спастичними болями в правій здухвинній ділянці.

Варіант синдрому подразненого кишечника у дітей з переважанням запору характеризується нерегулярним випорожненням кишечника (рідше 3-х разів на тиждень), необхідністю напруження при дефекації, почуттям неповного звільнення кишечника. Стілець дитини має вигляд «стрічки» чи грудочок. Запори можуть мати постійний або періодичний характер, або чергуватись з діареєю.

При неклассифицируемой формі синдрому подразненого кишечника в дітей віком відзначаються різні симптоми без явного переважання – чергування проносів і запорів, метеоризм, бурчання і відчуття розпирання у животі, больовий абдомінальний синдром. Для встановлення діагнозу синдрому роздратованого кишечника необхідно, щоб дані симптоми зберігалися у дитини не менше 3-х місяців.

Позакишкові прояви синдрому подразненого кишечника у дітей можуть включати дисфагію, печію, нудоту. Діти пубертатного віку пред’являють скарги на головний біль, серцебиття, стомлюваність, дискомфорт за грудиною, нестачу повітря, пітливість, безсоння. Часто відзначаються невротичні реакції: недовірливість, тривожність, дратівливість, імпульсивна поведінка. У 25-30% дітей синдром подразненого кишечника поєднується з дискінетичною диспепсією, нейрогенним сечовим міхуром.

Діагностувати синдром подразненого кишечника у дитини досить непросто; для цього потрібна консолідація зусиль дитячих фахівців різних профілів: педіатра, дитячого гастроентеролога, дитячого колопроктолога, дитячого невролога, дитячого ендокринолога та ін. Діагностична тактика ґрунтується, головним чином, на виключенні органічних захворювань ШКТ. У зв’язку з цим після оцінки скарг хворого та фізикального обстеження встановлюється зв’язок клінічної маніфестації синдром подразненого кишечника у дітей з ГКІ, стресовими ситуаціями, зміною питного режиму та характеру харчування.

З методів лабораторної діагностики застосовуються дослідження клінічного та біохімічного аналізу крові; калу на приховану кров, лямблії та яйця гельмінтів, копрограму; бакпосів калу на кишкову групу, аналіз на дисбактеріоз. У порядку скринінгу проводиться УЗД органів черевної порожнини дитині та ультрасонографія товстого кишківника.

З метою дослідження моторно-евакуаторної функції товстого кишечника виконується іригографія, що виявляє у дистальних відділах ділянки спазмованої кишки. Ендоскопія в дітей віком (ректороманоскопія, колоноскопія) може виявляти поверхневі катаральні зміни слизової оболонки товстої кишки. Ендоскопічна біопсія дозволяє виключити підозру на неспецифічний виразковий коліт та хворобу Крона. При необхідності дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту проводиться ЕГДС, рентгенографія шлунка з барієм.

Оцінити моторну функцію товстої кишки при синдромі подразненого кишківника у дітей допомагають колодинамічні дослідження – ентероколосцинтиграфія, аноректальна манометрія.

Комплексний та індивідуалізований підхід дозволяє провести диференціальну діагностику синдрому подразненого кишечника у дітей з мегаколоном, колітом, паразитозами, лактазною недостатністю, целіакією та іншою структурною та біохімічною патологією.

Лікування синдрому подразненого кишечника у дітей проводиться диференційовано, з урахуванням клінічної форми захворювання. У всіх випадках здійснюється корекція раціону дитини з урахуванням віку та провідних симптомів (діареї, запору, метеоризму). Дієтичний режим передбачає дробовий прийом їжі 5-6 разів на добу; виключення з харчування тваринних жирів, шоколаду, молока, капусти, бобових, чорного хліба, газованих напоїв. Важливу роль відіграє нормалізація психологічного мікроклімату в сім’ї та школі, водні процедури, достатня фізична активність, заняття ЛФК, вироблення навичок щоденної дефекації.

При синдромі подразненого кишечника із запорами дітям призначаються проносні (препарати лактулози), прокінетики (домперидон), пре- та пробіотики. У разі переважання діарейного синдрому показані ентеросорбенти (смекта, поліфепан), кишкові антисептики (фуразолідон, інтетрикс), ферменти (панкреатин, креон та ін.), антидіарейні (імодіум, лоперамід), пре- та пробіотичні препарати. У терапії змішаного та некласифікованого варіантів синдрому подразненого кишечника у дітей застосовуються спазмолітики (бускопан), вторгнень (еспумізан), пробіотики (лінекс, біфіформ), пребіотики (хілак-форте, дюфалак), ферменти. Психотерапевтична корекція проводиться за призначенням дитячого психоневролога.

При гіпермоторній дисфункції шлунково-кишкового тракту дитині з синдромом подразненого кишечника можуть призначатися грязьові, озокеритові або парафінові аплікації на живіт, СМТ-терапія, електрофорез, рефлексотерапія; у разі гіпомоторної дискінезії – дарсонвалізація та електростимуляція на ділянку живота, масаж передньої черевної стінки.

Увага до проблеми синдрому подразненого кишечника у дітей дозволяє запобігти його хронізації. Якщо причини синдрому подразненого кишечника у дітей не усунуті, цілком імовірно, що буде відзначатись прогресування захворювання та зниження якості життя дитини.

Профілактичні заходи мають неспецифічний характер і включають попередження та адекватне лікування ГКІ, створення комфортної психосоціальної обстановки навколо дитини, дотримання режиму та принципів раціонального харчування, достатньої фізичної активності.