Синовіт колінного суглоба

Синовіт колінного суглоба – Це запалення синовіальної оболонки суглоба, що супроводжується накопиченням випоту. Може бути асептичним чи інфекційним, гострим чи хронічним. Причиною розвитку захворювання стає закрита чи відкрита травма, обмінні порушення, артроз, артрит, гемофілія чи алергія. Неінфекційний синовіт проявляється збільшенням обсягу суглоба та ниючим болем, при інфекційному спостерігається підвищення температури та виражений больовий синдром. У процесі діагностики використовуються УЗД, МРТ, рентгенографія та інші дослідження. Лікування зазвичай консервативне.

Синовіт колінного суглоба – запалення внутрішньої оболонки, внаслідок якого у суглобі накопичується рідина. Найчастіше розвивається внаслідок травми, друге місце за поширеністю посідають синовіти при артрозі колінного суглоба. Травматичні синовіти зазвичай виявляються у людей молодого та середнього віку, зумовлені артрозом – у пацієнтів похилого віку. Можливий як гострий, так і хронічний перебіг з періодичними загостреннями.

Синовіт колінного суглоба не є самостійним захворюванням, він лише стає наслідком інших загальних чи місцевих патологічних процесів. Разом з тим, синовіт, особливо інфекційний або часто рецидивуючий неінфекційний, може посилити перебіг основного захворювання, стати причиною утворення гіпертрофованих ворсинок, рубцювання, потовщення, склерозування або петрифікації ділянок синовіальної оболонки. Зміни у внутрішній оболонці суглоба можуть негативно вплинути на стан інших внутрішньосуглобових структур.

У нормі клітини внутрішньої оболонки суглоба продукують невелику кількість рідини. Ця рідина відіграє роль своєрідного мастила, що полегшує ковзання внутрішньосуглобових структур щодо один одного. Крім того, синовіальна рідина постачає поживні речовини до суглобового хряща. При синовіті клітини синовіальної оболонки починають виділяти більше рідини, її склад змінюється залежно від виду запалення. У суглобі утворюється випіт.

Спровокувати запалення синовіальної оболонки можуть травматичні ушкодження, інфекції, вроджені та набуті патологічні зміни суглоба та періартикулярних тканин, алергічні реакції, обмінні порушення, ендокринні захворювання, аутоімунні хвороби та гемофілія.

Інфекція може проникати в порожнину суглоба із зовнішнього середовища (наприклад, при пораненні суглоба), із сусідніх тканин (при розташованих поблизу інфікованих ранок, фурункулах, абсцесах, флегмоні і т. д.), зі струмом крові або лімфи (при віддалених вогнищах) інфекції). У більшості випадків як збудник інфекційного синовіту колінного суглоба виступають неспецифічні гнійні мікроорганізми: стрептококи, стафілококи або пневмококи. В окремих випадках виявляється специфічний інфекційний синовіт, викликаний блідою трепонемою (при сифілісі) або мікобактерією туберкульозу.

Патогенез неінфекційного (асептичного) синовіту залежить від причини захворювання. При травматичних ушкодженнях запалення виникає внаслідок постійного подразнення синовіальної оболонки пошкодженим меніском або шматочками хряща. Аналогічний механізм розвитку простежується і при артрозах, при яких порушується гладкість хряща, виникають кісткові розростання і т. д. При ревматизмі та ревматоїдному поліартриті синовіт розвивається під дією антитіл, що вражають синовіальну оболонку. При деяких обмінних захворюваннях синовіт утворюється через накопичення продуктів обміну порожнини суглоба.

Процес може протікати гостро або хронічно, у другому випадку загострення чергуються з більш менш тривалими ремісіями. З урахуванням характеру запалення в травматології та ортопедії виділяють два основні види синовіту колінного суглоба: неінфекційний та інфекційний. При неінфекційному запаленні носить асептичний характер, при інфекційному процесі беруть участь хвороботворні бактерії.

Гострий асептичний синовіт

При гострому асептичному синовіті протягом кількох годин або кількох діб суглоб збільшується обсягом. Нерідко з’являється почуття розпирання, можливі неінтенсивні болі, що посилюються під час рухів. Під час огляду помітно порушення форми суглоба, згладжування контурів і вибухання з обох боків від надколінка. Може спостерігатись незначний набряк м’яких тканин. Наявність, локалізація та вираженість болю при пальпації визначаються основною патологією. Виявляється флюктуація та балотування надколінка: при натисканні на надколінок він занурюється в суглоб, при припиненні натискання – «спливає». У деяких випадках відзначається слабкість, нездужання та незначне підвищення температури.

Виразність симптоматики залежить кількості рідини в суглобі. При накопиченні великої кількості випоту болю і відчуття розпирання посилюються, набряк збільшується, шкіра суглоба стає блискучою, іноді з’являється гіперемія. Характер випоту, зазвичай, визначається причиною захворювання. При травматичних пошкодженнях і гемофілії випіт геморагічний (рідина забарвлена ​​кров’ю), при інших асептичних синовітах – серозний (спочатку рідина прозора, із солом’яним відтінком, пізніше спостерігається деяке потемніння, випіт стає жовтим і менш прозорим).

Хронічний асептичний синовіт

Хронічні асептичні синовіти протікають хвилеподібно, загострення чергуються з ремісіями. У період загострення картина нагадує гострий асептичний синовіт, але симптоматика найчастіше згладжена, менш яскрава. У ряді випадків спостерігається мала кількість випоту. Болі та обмеження рухів у суглобі обумовлені потовщенням синовіальної оболонки. Виразність симптомів у період ремісії залежить від основного захворювання, тривалості та частоти загострень синовіту. Може спостерігатися обмеження рухів, тупі ниючі болі та швидка стомлюваність при ходьбі.

Гострий гнійний синовіт

Для гострого гнійного синовіту характерна яскраво виражена загальна та місцева симптоматика. Суглоб збільшений в обсязі, відзначаються різкі болі, локальна гіперемія та гіпертермія. Рухи різко обмежені або практично неможливі через інтенсивний больовий синдром. Порушується загальний стан, з’являється слабкість, озноб, розбитість, нудота та швидка стомлюваність. Температура тіла підвищена до фебрильних цифр. У важких випадках можливі галюцинації, марення, сплутаність свідомості. Пальпація суглоба різко болісна. За відсутності лікування інфекція поширюється інші структури суглоба, виникає гострий гнійний артрит.

Діагностику здійснює лікар-травматолог чи ревматолог. Для підтвердження діагнозу та виявлення основного захворювання призначають:

При необхідності пацієнта направляють на консультацію до алерголога, інфекціоніста, гематолога, ендокринолога та інших фахівців.

Консервативне лікування

Лікування асептичного синовіту зазвичай амбулаторне, включає пункцію з евакуацією випоту і іммобілізацію кінцівки гіпсовою лонгетою, наколінником або давить терміном на 5-7 днів. Тривала іммобілізація при синовіті не показана, оскільки тривала відсутність рухів може спричинити тугорухливість суглоба. Пацієнтам призначають ЛФК, мікрохвильову терапію, електромагнітну терапію, електрофорез із диметилсульфоксидом або гідрокортизоном та ультразвук із протизапальними препаратами. Після усунення гострих запальних явищ використовують парафін, озокерит, грязелікування та бальнеотерапію.

При рецидивуючих синовітах призначають терапію з використанням глюкокортикоїдів, екстракту хрящів телят, хімотрипсину, гепарину, саліцилатів, ібупрофену та індометацину. У період загострення з 3-4 дня хворих направляють на фізіотерапевтичні процедури: фонофорез із кортикостероїдними препаратами, УВЧ, магнітотерапію, електрофорез із апротиніном, кетопрофеном та гепарином. Слід враховувати, що гепарин протипоказаний відразу після травм та операцій, а також при порушеннях зсідання.

При хронічних синовітах з вираженою інфільтрацією синовіальної оболонки використовують інгібітори протеолітичних ферментів, в суглоб вводять апротинін та малі дози кортикостероїдів (дексаметазон, тріамцинолон, гідрокортизон).

Хірургічне лікування

Патогенетичне лікування травматичного синовіту передбачає відновлення нормальних анатомічних співвідношень у суглобі. Лікувальну тактику в кожному конкретному випадку визначають індивідуально з урахуванням тяжкості посттравматичних змін, вираженості вторинних порушень (посттравматичний артроз), перспектив та ризиків хірургічного втручання та інших факторів. За показаннями виконують операції: реконструктивні втручання на кістках, резекцію менісків, відновлення зв’язок тощо. У післяопераційному періоді здійснюють лікарську корекцію місцевих метаболічних порушень, проводять реабілітаційні заходи.

При розвитку незворотних змін синовіальної оболонки (склерозі, петрифікатів і гіпертрофованих ворсинок) у результаті хронічного синовіту проводять хірургічне втручання – часткову, субтотальну або тотальну синовектомію. У післяопераційному періоді здійснюють іммобілізацію, призначають антибіотики, знеболювальні препарати, ЛФК та ​​фізіопроцедури.