Талькоз (Тальковий пневмоконіоз)

Талькоз – це пневмофіброз, викликаний інгаляційним надходженням у дихальні шляхи талькового пилу, рідше – внутрішньовенним введенням тальку. Клінічно проявляється завзятим сухим кашлем, задишкою, що наростає, колючими болями в грудній клітці. Талькоз діагностується за допомогою рентгенографії та КТ легень, спірометрії, трансбронхіальної біопсії. У лікуванні використовуються бронхолітики, стероїди, вітаміни, серцеві глікозиди. Показано оксигенотерапію, ЛФК, фізіотерапію. У термінальній стадії потрібна трансплантація легень.

Талькоз легень (тальковий пневмоконіоз) – силікатоз, обумовлений аерозольним або гематогенним надходженням тальку в організм. Перше повідомлення про виробничий пневмоталькоз було зроблено французьким лікарем К. Торелом в 1896 р. У сучасній пульмонології випадки талькового пневмоконіозу не є рідкістю, що пов’язано з широким використанням тальку в побуті, промисловості, медицині, косметології. Підступність талькозу у тому, що може проявитися через десятиліття навіть після одноразового інтенсивного контакту з мінералом.

Найчастіше тальковий пневмоконіоз реєструється як професійне захворювання, проте можливі інші варіанти його розвитку. Існує три основні шляхи попадання тальку в організм: інгаляційний, внутрішньовенний та ятрогенний:

1. Вдихання пилу, що містить тальк. Профпатологія розвивається в основному у гірників, робочих гумотехнічних, целюлозно-паперових, текстильних, парфумерно-косметичних, лакофарбових, фармацевтичних виробництв, що зазнають тривалого вдихання аерозолів, що містять тальк. Зазвичай талькоз розвивається через 10 років і більше після контакту зі шкідливим виробничим фактором.
2. Вдихання косметичного тальку. Ризику розвитку талькозу схильні жінки, які використовують тальк для щоденного догляду за шкірою (у вигляді пудри, антиперспіранта), а також професійні косметологи. Рідше практикується умисна інгаляція косметичного тальку. Описано епізод талькового пневмоконіозу, пов’язаний із систематичним надуванням латексних повітряних куль.
3. Внутрішньовенні ін’єкції речовин, що містять тальк. Особи, які зловживають внутрішньовенними наркотиками, часто подрібнюють і розчиняють пероральні препарати, що містять тальк, і використовують їх парентерально, що призводить до гематогенного поширення частинок у легені.
4. Інтраопераційне влучення тальку до рани. Тальк зазвичай використовується як склерозуючий агент для проведення плевродезу при рецидивному пневмотораксі або плевриті. Однак випадки розвитку талькозу при внутрішньоплевральному введенні тальку не є частими. Іншою рідкісною причиною патології може бути попадання тальку з гумових медичних рукавичок в операційну рану під час порожнинних хірургічних операцій.

Сприятливі фактори

Факторами, що збільшують ймовірність розвитку талькозу, є вік, стаж роботи на шкідливому виробництві, умови праці. Також має значення супутній анамнез, що включає:

Тальк (гідратований силікат магнію) є кристалічним порошком білого кольору. Дрібнодисперсний тальковий пил має помірну фіброгенну дію.

Прониклі у легені при вдиханні або ін’єкційному введенні талькові частки фагоцитуються макрофагами, викликаючи загибель останніх. При цьому з пошкоджених макрофагів вивільняються протеолітичні ферменти (еластаза, металопротеїнази), що спричиняють руйнування легеневої тканини. Крім цього, самі пилові частки активують прозапальні цитокіни. Гранулематозне інтерстиціальне запалення в легенях змінюється фазою репарації, проте неконтрольована неоваскуляризація та проліферація сприяють розвитку прогресуючого пневмофіброзу.

У легенях виявляється потовщення міжальвеолярних перегородок, бронхоектази, емфізема легень, плевральні спайки. Відкладення талькового пилу (талькозні тільця) присутні в сполучній тканині, що розрослася, лімфовузлах в області кореня легені і біфуркації трахеї.

При мікроскопічному дослідженні біоптату легені визначаються гранульоми, що складаються з макрофагів та багатоядерних гігантських клітин, що містять численні включення у вигляді кристалів голчастої форми, що візуалізуються в поляризованому світлі. При інгаляційному проникненні частинок тальку гранульоми розташовані перібронхіально або періальвеолярно, при внутрішньовенному периваскулярно або внутрішньосудинно.

Враховуючи склад силікатного пилу, що вдихається, виділяють чистий талькоз, талькосилікоз (частки тальку і кремнезему), талькоазбестоз (частки тальку і азбесту). Залежно від способу надходження мінералу в організм розрізняють такі види захворювання:

• легеневий талькоз – Викликається вдиханням частинок талькового пилу;
• внутрішньосудинний талькоз – пов’язаний із внутрішньовенним способом введення тальквмісних речовин;
• хірургічний талькоз – обумовлений влученням тальку з медичних рукавичок у відкриту операційну рану.

Клінічні прояви талькового пневмоконіозу ідентичні за різних етіологічних форм захворювання. Талькоз, як правило, відрізняється повільним прогресуванням, щодо доброякісним перебігом, частіше обмежується І-ІІ стадією.

На першій стадії скарги, як правило, непостійні та мало турбують хворих. Відзначається періодичний сухий кашель, поколювання в грудях та в ділянці лопаток, незначна задишка при фізичному зусиллі.

При прогресуванні талькозу до другої стадії хворі відчувають нестачу повітря при незначній фізичній активності, швидку стомлюваність. Надсадний кашель посилюється, біль у грудній клітці стає постійним, хворі починають худнути. Рідше перебіг талькозу супроводжується лихоманкою, нічною пітливістю, спонтанним пневмотораксом.

Третя стадія талькозу розвивається дуже рідко, зазвичай при інгалюванні пилу змішаного складу, що містить, крім тальку, каолін, діоксид кремнію. Характеризується вираженими ознаками серцево-легеневої недостатності: задишкою у спокої, ціанозом, постійним кашлем, інтенсивним больовим синдромом.

Талькоз зазвичай ускладнюється хронічним пиловим бронхітом та емфіземою легень, які, як правило, виражені меншою мірою, ніж при азбестозі. Прогресування пневмофіброзу викликає формування хронічної дихальної недостатності. На пізніх стадіях талькозу виникає стійка легенева гіпертензія, і натомість якої розвивається легеневе серце. У разі приєднання до талькозу туберкульозної інфекції виникає фіброзно-вогнищевий талькотуберкульоз.

Хворі з підозрою на тальковий пневмоконіоз або інший інгаляційний або гематогенний талькоз повинні бути проконсультовані лікарем-пульмонологом і ретельно опитані щодо попереднього захворювання анамнезу (профшкідливість, використання косметичного тальку, вживання наркотиків). При аускультації визначається жорстке дихання та сухі інспіраторні хрипи, перкуторно – коробковий звук над легенями.

• Рентген та КТ легень. Рентгенологічно виявляють деформацію легеневого малюнка, дифузний пневмофіброз, численні вузликові утвори. На комп’ютерних томограмах чітко видно дрібні вузлики діаметром 1-2 мм та області «матового скла» у всіх відділах легень.
• Спірометрія. Дослідження зовнішнього дихання демонструє зменшення ЖЕЛ та максимальної вентиляції легень, зниження дифузійної здатності легень (DLCO). При вимірі сатурації крові фіксують гіпоксемію.
• Бронхоскопія із біопсією. Специфічних ендобронхіальних змін немає. Цінність діагностичної ендоскопії полягає у можливості отримання бронхоальвеолярного лаважу та проведення трансбронхіальної біопсії. Саме морфологічне дослідження біоптату легеневої тканини дозволяє виявити кристали тальку на тлі гранулематозного запалення.

Диференційна діагностика

У ході інструментального обстеження необхідно виключити інші патології, що супроводжуються малопродуктивним кашлем, задишкою, що прогресує, і схожими рентгенологічними змінами:

Першочерговим моментом у лікуванні пневмоконіозу є припинення контакту з речовинами, що містять тальк. За відсутності скарг терапія не проводиться, здійснюється динамічний нагляд. Лікування талькозу залежить від клініко-рентгенологічної стадії і може включати:

• Фармакотерапію. Для усунення хвилюючих симптомів використовуються муколітики, бронходилататори, НПЗЗ. Показано прийом аскорбінової кислоти, ніацину, рутину. У разі швидкого прогресування інтерстиціального фіброзу призначають кортикостероїди. При розвитку легеневого серця підключають серцеві глікозиди, сечогінні засоби.
• Фізичну реабілітацію. Важлива роль комплексному лікуванні талькозу відводиться дихальної гімнастиці, оксигенотерапии. Рекомендуються фізіопроцедури (УФО, солюкс), масляні та лужні інгаляції, галотерапія, санаторне оздоровлення.
• Пересадження легень. Термінальна стадія хронічного талькозу, що супроводжується критичною дихальною недостатністю, є показанням до трансплантації легень.

Природний перебіг талькозу повільно прогресує навіть після припинення дії шкідливого фактора. Тому часто непросто буває пов’язати легеневі зміни з впливом тальку, який мав місце 15-20 років тому. Разом з тим, вираженість пневмофіброзу рідко досягає клінічно значимих ступенів.

Профілактичні санітарно-технічні заходи у цехах включають механізацію виробництва, забезпечення ефективної вентиляції, регулярний контроль за ГДК шкідливих речовин у повітрі, носіння засобів захисту органів дихання. Усі працівники, зайняті на шкідливих виробництвах, мають проходити диспансеризацію та спостерігатися у профпатолога. Заходи побутової профілактики талькозу засновані на обережному використанні косметичних складів, що містять тальк. Також категорично неприпустимим є навмисне інгаляційне або внутрішньовенне введення тальку.