Теніарингосп

Теніарингосп – паразитарне захворювання з групи біогельмінтозів, що виявляється симптомами ураження травного тракту та токсико-алергічними реакціями. При теніарингоспі спостерігаються нудота, абдомінальні болі, нестійкий стілець, різке підвищення апетиту та втрата ваги, самостійне виповзання члеників паразиту через анус, астеновегетативний та невротичний синдроми, кропив’янка. Діагноз теніарингоспу заснований на даних анамнезу, копроовоскопії, періанально-ректального зіскрібка, рентгенографії тонкого кишечника. Лікування теніарингоспу полягає у прийомі протигельмінтних препаратів (ніклозамід, празіквантел).

Теніаринхоз – хронічний протозооз, що викликається стрічковим гельмінтом – бичачим ціп’яком, що супроводжується інтоксикацією та диспепсичними розладами. Теніарингосп поширений на всіх континентах, але підвищений рівень захворюваності характерний для територій з розвиненим скотарством – Центральної та Південної Африки, Південної Америки, Австралії, Східного Середземномор’я, Південно-Східної та Середньої Азії, а також Монголії та Китаю. Випадки теніарингоспу нашій країні реєструються у республіках Саха, Бурятія, Тува, Дагестан; Тюменській, Іркутській та Новосибірській областях; Пермському, Красноярському та Алтайському краї. Теніарингосп має осередкову поширеність, як правило, у сільській місцевості. Найчастіше гельмінтоз заражається населення, що вживає в їжу свіже або недостатньо термічно оброблене м’ясо яловичини. Пік заражень теніарингоспом відзначається в період масового вибою худоби (зазвичай восени та взимку). Особи жіночої статі хворіють на теніарингосп рідше, ніж чоловіки; діти – рідше, ніж дорослі.

Теніаринхоз розвивається при зараженні людини бичачим ціп’яком – Taeniarhynchus saginatus, що є стрічковим хробаком завдовжки до 4-6 м, іноді до 10-12 м. Тіло (стробіла) гельмінта має головку (сколекс) з чотирма добре розвиненими присосками і 1-2 тис. члеників (проглоттід). У кожному членику перебуває до 150 тис. округлих яєць, що містять вже сформовану личинку (онкосферу), якої не потрібне дозрівання у зовнішньому середовищі.

Цикл розвитку бичачого ціп’яка включає зміну двох господарів: проміжної – великої рогатої худоби та основної людини. Дорослі особини бичачого ціп’яка протягом тривалого часу (до 20 років) паразитують у тонкому кишечнику людини, яка є джерелом зараження навколишнього середовища яйцями з онкосферами. Найбільшу небезпеку становлять працівники, які доглядають тварин (доярки, телятниці, зоотехніки, пастухи). Кінцеві членики гельмінта відриваються і активно виповзають через анальний отвір або пасивно виділяються назовні з фекаліями. Це призводить до масового обсіменіння пасовищ, місць утримання худоби та фуражу. Яйця гельмінта чутливі до дії розчинів хлорного вапна та карболової кислоти (гинуть через кілька годин), але у зовнішніх умовах зберігаються до 1 місяця.

Із забрудненим кормом яйця ціп’яка потрапляють у травний тракт корів, проникають у м’язову тканину, де перетворюються на інвазійні личинки – фіни або цистицерки, що містять протосколекс зрілого ціп’яка. Життєздатність фін у м’язах зберігається протягом 1-3 років. Зараження людини теніарингоспом відбувається аліментарним шляхом при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленої або просоленої яловичини. Під дією шлункового соку та жовчі протосколекс виходить з фіни, фіксується присосками до кишкової стінки, даючи початок зростанню паразита. За 2,5-3 місяці стробіляції розвивається дорослий гельмінт. Як правило, при теніарингоспі в кишечнику людини паразитує єдина особина бичачого ціп’яка.

Теніарингосп проявляється після повного розвитку гельмінта і може мати різний клінічний перебіг – від малосимптомного до тяжкого, яскраво вираженого. Нерідко єдиною ознакою інвазії служить виявлення члеників бичачого ціп’яка в калі або їх самостійне виповзання через анус, що супроводжується неприємними відчуттями та розвитком у хворого на невротичні розлади.

Присоски та рухливі членики бичачого ціп’яка надають травмуючу дію на слизову оболонку тонкої кишки, викликають подразнення механорецепторів, порушення моторики та секреції ШКТ, розвиток катарального запалення. Хворі на теніарингосп відчувають почуття тяжкості в епігастрії, печію, підвищене слиновиділення, нудоту, позиви до блювання, абдомінальні болі неясної локалізації, метеоризм, мають нестійкий стілець. Теніарингосп може симулювати виразкову хворобу дванадцятипалої кишки або жовчну кольку. При просуванні члеників ціп’яка через баугинієву заслінку між тонкою і товстою кишками виникає спазмовий больовий синдром. Дорослі особини ціп’яка та їх членики можуть проникати в апендикс, панкреатичну протоку та жовчовивідні шляхи, викликаючи їх обструкцію та запальні зміни. Закупорка кишечника клубками гельмінтів при множинні інвазії може призвести до розвитку кишкової непрохідності. Паразитування ціп’яка у шлунково-кишковому тракті сприяє порушенню обмінних процесів, призводячи до дефіциту мінералів і вітамінів. Хворі на теніарингосп постійне відчувають почуття голоду, у них різко підвищується апетит, при тривалій інвазії знижується маса тіла.

Продукти метаболізму гельмінта мають сильну токсичну дію, викликають сенсибілізацію організму господаря, наростання еозинофілії, місцевих та загальних алергічних реакцій (кропив’янки, гіперчутливості негайного та уповільненого типу). Можуть відзначатися астеновегетативні симптоми: слабкість, стомлюваність, головний біль, порушення сну, запаморочення, дратівливість. Можливі функціональні серцево-судинні порушення (тахікардія, помірна гіпотензія). При ускладненому перебігу теніарингоспу можуть зустрічатись механічна кишкова непрохідність, холецистит, холангіт, панкреатит, перитонеальні абсцеси, апендицит. Теніаринхоз обтяжує перебіг вагітності: у жінок може розвиватися анемія, токсикоз, мимовільний аборт, передчасні пологи.

Діагностика теніарингоспу утруднена внаслідок малоспецифічності клінічних ознак. Надається важливим індивідуальне делікатне опитування обстежуваного з метою встановлення фактів активного виповзання члеників паразиту з ануса або їхньої присутності у фекаліях під час дефекації. При підозрі на інвазію основне значення має аналіз калу на яйця та фрагменти стробіл гельмінтів – копроовоскопія. Зважаючи на малоінтенсивну інвазію, додатково застосовуються методи збагачення (метод осадження Фюлеборна, флотаційний метод Калантарян), метод товстого мазка (метод Като). У діагностиці теніарингоспу інформативні періанально-ректальний зіскрібок та відбиток на липкій стрічці. Виявлення яєць з онкосферами не дозволяє точно вказати вид ціп’яка (бичачий або свинячий), визначення проводиться тільки до сімейства теніїд. Для уточнення діагнозу теніарингоспу досліджуються морфологічні ознаки виділених зрілих члеників паразиту (кількість бічних відгалужень матки у бичачого ціп’яка – 18-32 з одного боку). При контрастній рентгенографії тонкого кишківника гельмінт виявляється у вигляді смуги просвітлення. Загальний аналіз крові у частини хворих на теніарингосп показує невелику еозинофілію, лейкопенію та гіперхромну анемію.

Теніарингосп диференціюють від інших кишкових цестодозів: теніозу та дифілоботріозу. За потреби проводиться консультація гастроентеролога, у разі розвитку симптомів кишкової непрохідності – консультація хірурга.

Лікування теніарингоспу полягає в дегельмінтизації і може проводитися амбулаторно з обов’язковим паразитологічним контролем ефективності терапії. Хворому на теніарингосп призначаються протигельмінтні препарати (основний – ніклозамід, додатковий – празіквантел). Під час лікування показано безшлакову дієту, постановку очисних клізм, прийом сольових проносних, фітопрепаратів (насіння гарбуза, сухого екстракту чоловічої папороті). Після прийому протигельмінтного засобу ціп’як гине та виводиться природним шляхом при акті дефекації. Критерії ефективності лікування теніарингоспу – відсутність члеників гельмінту у фекаліях протягом наступних 3-4 місяців. Якщо виділення члеників паразиту триває, призначають повторний курс лікування цими самими препаратами.

Після лікування прогноз теніарингоспу зазвичай сприятливий. Профілактика захворюваності на теніарингосп включає комплекс медичних і ветеринарних заходів. Для виявлення інвазованих бичачим ціп’яком проводяться щорічні обстеження серед тваринників, членів їхніх сімей, працівників боєн, м’ясокомбінатів, кухарів. При необхідності здійснюється дегельмінтизація з знезараженням гельмінтів, що виділилися, і диспансерне спостереження за перехворілими на теніарингосп протягом 6 місяців. Санітарно-епідеміологічний нагляд полягає у захисті довкілля від забруднення яйцями паразитів (контроль умов утримання тварин в індивідуальних господарствах, облаштування туалетів). Санітарна просвіта населення спрямована на виключення з їжі сирої яловичини, дотримання технології приготування м’ясних страв (ретельний огляд м’яса перед приготуванням, достатню термічну обробку м’ясних продуктів). Проводиться виявлення фінозу у тварин (ветеринарно-санітарна експертиза м’яса), санітарно-ветеринарна пропаганда.