Токсичний гепатит

Токсичний гепатит – ураження печінки промисловими, сільськогосподарськими та побутовими хімічними речовинами, гепатотропними отрутами, що призводить до запальної реакції та некрозу гепатоцитів, зміни реактивності печінки. Клінічно проявляється гепатомегалією та болем у правому підребер’ї, жовтяницею, диспепсичними явищами, енцефалопатією, асцитом, анорексією. Діагностика включає клінічний та біохімічний аналізи крові, УЗД, КТ або МРТ печінки та доплерометрію її судин, біопсію, радіоізотопне дослідження. Лікування спрямоване на переривання контакту з токсичною речовиною, виведення її з організму, проведення симптоматичної терапії, трансплантації печінки.

Токсичний гепатит – ураження печінки гострого, підгострого чи хронічного характеру, що розвивається внаслідок потрапляння до організму токсичних речовин, які згубно впливають на клітини печінки, викликаючи їх некроз. Токсичне поразка печінки зустрічається негаразд часто – трохи більше 1-2 випадків на 100 тисяч населення на рік. Серед усіх госпіталізованих у відділення гастроентерології до токсичні гепатози, викликані прийомом гепатотропних отрут, виявляються приблизно у 3% пацієнтів. Серед причин формування печінкової недостатності ця патологія посідає друге місце після алкогольного гепатиту. Вивченням гепатотоксичності різних хімічних речовин займаються провідні гепатологи, гастроентерологи та токсикологи всього світу.

Залежно від будови гепатотоксичні хімічні речовини поділяються кілька груп. До першої групи відносять хлоровані вуглеводні – хлороформ, дихлоретан, чотирихлористий вуглець, хлористий метил, етилхлорид та інші. Ці речовини застосовуються у виробництві автомобілів, літаків, вогнегасників, у машинобудуванні, при пошитті взуття, у хімчистках, для дезінфекції, дезінсекції та дегельмінтизації, як розчинники жирів. В організм проникають через шкіру, при диханні та вживанні всередину. Виділяються легенями, нирками, кишечником. Чотирьоххлористі вуглеводні впливають на ендоплазматичний ретикулум, руйнуючи ферментативні системи гепатоциту; посилюють переокислення ненасичених жирних кислот у клітинних мембранах.

Друга група речовин включає дифеніли та хлоровані нафталіни – вони використовуються в оболонках електропроводів, в електроконденсаторах, можуть застосовуватися як аналоги воску, смоли, каучуку. Третя група складається з бензолу та його похідних: аніліну, толуолу, тринітротолуолу та ін. Ці сполуки останніми роками активно експлуатуються у промисловості під час виробництва вибухових речовин, органічних фарб. У кровотік потрапляють після контакту зі шкірою, слизовими оболонками, прийому внутрішньо.

У четвертій групі знаходяться металоїди та метали – золото, фосфор, миш’як, олово, ртуть, свинець. Нині дані хімічні елементи у промисловості використовуються рідко, виробники намагаються знайти більш безпечну заміну. Тяжкі метали зв’язуються з сульфгідрильними групами, блокуючи активність печінкових ферментів. В окрему групу виносять природні гепатотропні отрути (отруйні гриби, насіння геліотропу опушеного), сільськогосподарські та побутові інсектициди.

Усі хімічні речовини, які у організм, піддаються руйнації чи зв’язування. Основну роль цих процесах грає печінка. Деякі речовини та їх похідні, що утворюються при біотрансформації, можуть чинити токсичну дію на гепатоцити. При цьому гепатотоксичність може бути істинною (виникає у всіх людей при введенні певної дози речовини в організм) або проявлятись ідіосинкразією (індивідуальна гіперчутливість організму до цієї сполуки). Механізм дії гепатотропної отрути залежить від її хімічної будови та дози, проте результатом у будь-якому випадку буде руйнування клітин печінки та збій обмінних процесів у ній.

Руйнівний вплив перерахованих токсичних речовин значно посилюється, якщо в минулому гепатоцити піддавалися впливу великих доз алкоголю, гепатотоксичних лікарських засобів, вірусів та бактерій. Також токсичний гепатит швидше розвивається у людей, які страждають на виснаження і дефіцит білка в організмі.

Для всіх токсичних гепатитів характерна наявність двох груп симптомів: ознак ураження безпосередньо печінки (жовтяниця, гепатомегалія, болі в правому підребер’ї) та ознак токсичної дії на інші органи (залежать від хімічної будови отруйної речовини).

Гостра ураження чотирихлористими вуглеводнями маніфестує симптомами ушкодження головного мозку: пригнічення свідомості аж до коми в межах однієї-двох діб, головний біль, виражена слабкість. Потім приєднуються жовтяниця, нудота, блювання, пронос, підвищення температури до субфебрильних цифр, утруднене дихання, синюшний колір шкіри, шлунково-кишкові кровотечі. Смерть від гострої печінкової недостатності може настати протягом декількох днів – двох тижнів (залежно від дози токсину). Хронічне отруєння даними хімічними речовинами проявляється головним болем, болем у печінці, диспепсичними явищами, слабкістю. Постійний контакт із чотирихлористими вуглеводнями може призвести до розвитку цирозу печінки протягом кількох місяців.

Для отруєння похідними бензолу характерний токсичний гепатит, який супроводжується апластичною анемією, ураженням головного мозку, катарактою. Постійний контакт із бензолом призводить до розвитку хронічного токсичного гепатиту, що супроводжується геморагічним синдромом, асцитом, цирозом печінки.

Отруєння миш’яком клінічно проявляється жовтяницею, збільшенням розмірів печінки, порушенням функції нирок та периферичних нервів. Для ураження фосфором, крім симптомів токсичного гепатиту, характерні підвищена кровоточивість, гіпоглікемія. Токсичний гепатит при дії міді розвивається лише у разі потрапляння в організм більше одного грама цього хімічного елемента, смерть – при перевищенні дози 10 грам. Симптоми отруєння міддю – гострий біль у ділянці шлунка, нудота, блювання, профузний пронос, кровотечі, зменшення об’єму сечі. Смерть настає від фульмінантної ниркової та печінкової недостатності. Токсичне ураження печінки залізом нагадує отруєння міддю.

При вживанні отруйних грибів клінічна картина токсичного гепатиту розвивається протягом найближчих 20 годин. Також уражаються нирки, центральна нервова система. Пацієнти пред’являють скарги на жовтяничність шкірних покривів, нудоту, блювання, сильний біль у животі, діарею. Виражена дегідратація та диселектролітемія призводять до збоїв у роботі серцево-судинної системи (порушення ритму аж до зупинки серця) та головного мозку (судомний синдром, пригнічення свідомості). Гострий некроз печінки призводить до припинення її білково-синтезуючої функції, що проявляється масивним геморагічним синдромом. Кожен другий хворий гине від печінкової енцефалопатії, уремії, серцево-судинних порушень; в інших формується цироз печінки.

Вживання злаків, заражених насінням геліотропу, найчастіше призводить до хронічної інтоксикації, що проявляється симптомами токсичного ураження печінки та вено-оклюзійної хвороби (жовтяниця, гепатомегалія, біль у правому підребер’ї, асцит, ожиріння).

При отруєнні інсектицидами дані хімічні сполуки накопичуються у жирових клітинах печінки та інших органів, що веде до формування поліорганної недостатності: токсичного гепатиту, міокардиту, нефриту, ураження центральної нервової системи, розвитку агранулоцитозу. При хронічному ураженні інсектицидами, окрім клінічної картини токсичного ураження печінки, пацієнт відзначає появу полірадикулопатій, болю у серці, порушення функцій нирок; в аналізах виявляють анемію та лейкопенію. Після припинення впливу інсектициду на організм ці патологічні зміни швидко регресують.

Для встановлення діагнозу «токсичний гепатит» основне значення мають вказівки в анамнезі на контакт з гепатотропними отрутами у поєднанні з характерною клінічною картиною. Лабораторні та інструментальні дослідження спрямовані на оцінку тяжкості ушкодження печінки при токсичному гепатиті, виявлення супутніх захворювань та уражень інших внутрішніх органів.

Лабораторна діагностика токсичного гепатиту не дозволяє виявити специфічні ознаки цієї патології. Слід пам’ятати, що у 3% здорових людей печінкові проби можуть бути змінені, ще приблизно у 5% їхня зміна ніяк не пов’язана з ураженням печінки. І навпаки, приблизно у 10% випадків токсичного гепатиту лабораторні показники будуть перебувати у межах норми. Оцінка тяжкості ураження печінки проводиться на підставі дослідження рівнів загального білірубіну та його фракцій, трансаміназ, ферментів (ЩФ, ГГТП, ЛДГ), альбуміну та протромбіну. Для виявлення деяких гепатотоксичних речовин, можливе проведення спеціальних лабораторних тестів. Обов’язково проводять дослідження на вірусні гепатити, ВІЛ.

З інструментальних методів у діагностиці токсичного гепатиту використовують УЗД, КТ та МРТ печінки, допплерометрію печінкових судин, еластографію, радіоізотопне дослідження гепатобіліарної системи. Перелічені методики не дозволяють визначити етіологію гепатиту, але дозволять підтвердити ураження печінки. Найбільш точним способом оцінки морфологічних змін при токсичному гепатиті є біопсія печінки з наступним дослідженням гістологічним біоптатів.

Токсичний гепатит слід диференціювати з ураженням печінки алкоголем, медикаментами, бактеріями, вірусами та паразитами; з жовчнокам’яною хворобою, раком печінки та іншими пухлинами даної локалізації, аутоімунним гепатитом, вадами розвитку печінки та ЖВП, хворобами обміну речовин, гострим панкреатитом, реактивним гепатитом.

Основний напрямок лікування токсичного гепатиту будь-якої етіології – припинення контакту з хімічним агентом, знешкодження та швидке виведення його з організму. При отруєнні важкими металами антидотами є унітіол, тіосульфат натрію (для ртуті, миш’яку, свинцю); дефероксамін (для заліза); бензиламін, глюкокортикостероїди (для міді). Всім пацієнтам обов’язково призначають вітаміни групи В, фолієву, нікотинову та аскорбінову кислоти. Якщо на фоні токсичного гепатиту розвинулася тяжка печінкова та/або ниркова недостатність, проводять гемодіаліз. При формуванні фульмінантної печінкової недостатності може знадобитися трансплантація печінки.

Найчастіше прояви токсичного гепатиту регресують після припинення контакту з отруйною речовиною, настає повне одужання. Після тяжкого токсичного ураження печінки з масивним некрозом гепатоцитів розвивається цироз печінки, у поодиноких випадках – рак печінки.

Профілактика токсичного гепатиту полягає в суворому дотриманні техніки безпеки при контакті з токсичними речовинами, проведенні регулярних медичних оглядів всього контингенту контактуючих з токсинами робітників (для своєчасного виявлення осіб з патологією печінки та недопущення їх до роботи з токсичними хімічними сполуками), налагодженні здорового харчування білка, боротьба з алкоголізмом.