Токсикодермія

Токсикодермія — це гостра токсико-алергічна запальна ураження шкірних покривів, що виникає при дії алергену, що проникає в шкіру гематогенним шляхом. Токсикодермія відрізняється різноманіттям морфологічних елементів висипу (папули, везикули, плями, пустули, пухирі) і може супроводжуватися поразкою слизових оболонок. Діагностика токсикодермії заснована на її клінічній картині, опитуванні пацієнта, проведенні лабораторних досліджень та бакпосів, обстеженні стану внутрішніх органів. Лікування токсикодермії обов’язково повинно включати усунення впливу фактора, що її викликав, а також проведення дезінтоксикаційних і десенсибілізуючих заходів. Призначають антигістамінні, глюкокортикоїдні, місцеві та симптоматичні засоби.

Більшість випадків токсикодермії (токсидермії) протікають механізмом алергічної реакції негайного типу після набутої сенсибілізації організму або у зв’язку з ідіосинкразією (вродженою непереносимістю). При цьому, на відміну від алергічного контактного дерматиту, фактор токсикодермії не контактує зі шкірою пацієнта. Потрапляючи в організм різними шляхами, він всмоктується в кров і кровоносних судин досягає шкіри. Таким чином, при токсикодермії вплив алергену на шкіру відбувається як би “зсередини” організму.

До найважчих форм токсикодермії належать синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла. Ступінь вираженості клінічних проявів при токсикодермії залежить від антигенної активності та кількості алергену, частоти його впливу, схильності організму до алергічних реакцій: кропив’янка, атопічний дерматит, професійна екзема, сонячний дерматит, алергічний риніт, бронхіальна астма та ін.

Хімічна речовина, яка є причинним фактором розвитку токсикодермії, може потрапити в організм різними шляхами: при вдиханні (інгаляційно), з їжею (аліментарно), шляхом лікарських ін’єкцій або при всмоктуванні після нанесення на шкіру.

Внаслідок виникнення сучасна дерматологія виділяє 4 етіологічні групи токсикодермій: медикаментозні, аліментарні, професійні та аутотоксичні. Медикаментозна токсикодермія розвивається в результаті прийому лікарських препаратів і зустрічається в переважній більшості випадків. Вона може бути викликана сульфаніламідами (сульфадимезин, норсульфазол), антибіотиками (біоміцин, пеніцилін, неоміцин, стрептоміцин), барбітуратами, вітамінами групи В, сироватками та ін.

Аліментарна токсикодермія буває пов’язана як із вживанням самого харчового продукту, так і з різними добавками, що входять до його складу (барвники, розпушувачі, консерванти). За поширеністю вона стоїть на другому місці після медикаментозної токсикодермії. Професійна токсикодермія обумовлена ​​діяльністю, пов’язаною з різними хімічними сполуками. Найбільш активними антигенами є речовини, що містять бензольне кільце з аміногрупою або хлором.

Аутотоксична токсикодермія виникає при дії алергенів та токсинів, що утворюються в організмі внаслідок порушення обміну речовин. Це може спостерігатися при хронічних захворюваннях шлунково-кишкового тракту (гастрит, виразка шлунка, гепатит, панкреатит, виразкова хвороба) та нирок (пієлонефрит, гломерулонефрит, гідронефроз, хронічна ниркова недостатність), злоякісних процесах (рак легенів, аденокарцинома нирки, рак). п. Аутотоксична токсикодермія може приймати хронічний перебіг.

Клінічна картина відрізняється великою різноманітністю форм. Висипання на шкірі можуть мати папулезний, везикулярний, еритематозний, уртикарний та папулло-везикулярний характер. Ураження слизової ротової порожнини та губ може мати міхурово-ерозивний, катаральний чи геморагічний характер. У деяких випадках токсикодермії уражається не тільки слизова оболонка рота, але і слизова оболонка геніталій, сечівника, анального відділу прямої кишки. Висипання на шкірі та слизових при токсикодермії зазвичай супроводжуються різними суб’єктивними відчуттями пацієнта: напругою, печінням, хворобливістю, свербінням шкіри у вогнищах ураження.

На одну і ту ж провокуючу речовину у різних людей можуть розвиватися різні морфологічні варіанти токсикодермії. З іншого боку, ціла низка речовин викликає розвиток токсикодермій з характерною саме для них клінікою. Наприклад, пов’язана з прийомом солей йоду токсикодермія проявляється так званими «йодистими вуграми» – м’якими соковитими бляшками, що піднімаються над навколишньою шкірою і покритими кірками, під якими оголюється поверхня з гнійним відокремлюваним.

Токсикодермія може супроводжуватися розвитком загальної симптоматики: нездужанням, підвищенням температури тіла, періодичними артралгіями. Виражений дискомфорт і свербіж у сфері висипань можуть стати причинами порушень у роботі нервової системи з появою підвищеної дратівливості, емоційної лабільності, сну. Можливе приєднання симптомів, що свідчать про токсико-алергічний ураження нирок та печінки. Поразка стінок судин проявляється геморагічний синдром.

Залежно від поширеності клінічних проявів виділяють фіксовану та поширену форму токсикодермії. Фіксована форма токсикодермії в більшості випадків проявляється появою на шкірі декількох еритематозних плям округлої форми, що мають діаметр 2-3 см. Згодом плями можуть набувати коричневе забарвлення, у середині деяких з них формуються бульбашки. Усунення подальшого надходження алергену в організм фіксована токсикодермія проходить протягом 10 днів. Повторна дія провокуючого фактора призводить до появи висипань на тих же місцях і нових ділянках шкіри.

Поширена токсикодермія відрізняється множинним характером висипів, що часто супроводжується ураженням слизових та внутрішніх органів з розвитком міокардиту, гепатиту, ниркової недостатності. Характеризується ознобами, підвищенням температури, діареєю та блюванням, тяжким станом пацієнтів.

Підставою для встановлення діагнозу токсикодермії є її характерна клінічна картина. Збір анамнезу спрямовано виявлення причинного чинника захворювання. При токсикодермії постановка шкірних алергічних проб не дає результатів. Використання провокаційних проб із передбачуваним алергеном пов’язане з небезпекою розвитку тяжкої форми токсикодермії. Тому визначення провокуючого речовини можуть проводитися лише проби in vitro: реакція дегрануляції базофілів, бласттрансформации лімфоцитів, агломерації лейкоцитів та інших.

Для виключення інфекційної природи висипань виробляють бакпосів відокремлюваного, зіскрібок шкіри на патогенні гриби, мікроскопію мазків на бліду трепонему, RPR-тест на сифіліс. При поширеній формі токсикодермії проводиться коагулограма та дослідження основних біохімічних показників в аналізі крові та сечі. При поразці внутрішніх органів може знадобитися консультація кардіолога, гастроентеролога, нефролога; проведення ЕКГ, Ехо-ЕГ, УЗД черевної порожнини та печінки, УЗД або КТ нирок.

Диференціальний діагноз токсикодермії проводять з інфекційними захворюваннями, що супроводжуються висипом (скарлатина, краснуха, кір), рожевим лишаєм Жибера, вторинним сифілісом, червоним плоским лишаєм, кропивницею, системним червоним вовчаком, багатоформною ексудативною еритемою.

Першорядне значення в лікуванні токсикодермії має попередження подальшого впливу речовини, що її викликала. З цією метою при аліментарних та аутотоксичних варіантах токсикодермії застосовують проносні та сечогінні засоби, очисні клізми, внутрішньовенне введення десенсибілізуючих розчинів тіосульфату натрію та хлориду кальцію, антигістамінні препарати (лоратадин та ін.). При токсикодерміях, зумовлених застосуванням сульфаніламідних препаратів, введення тіосульфату натрію протипоказане! Пацієнтам з тяжкою формою токсикодермії показані екстракорпоральні методи очищення крові: гемосорбція, мембранний плазмофорез, каскадна фільтрація плазми, кріоаферез та ін. Їх лікування проводиться тільки в стаціонарі та полягає в призначенні глюкокортикостероїдів, внутрішньовенних вливань плазм профілактичної антибіотикотерапії, підтримці працездатності нирок та печінки

Місцева терапія вогнищ ураження шкіри залежить від морфологічних особливостей токсикодермії. Застосовують пудри або водно-збовтовані суспензії з оксидом цинку, глюкокортикостероїдні мазі, протизапальні та протисвербіжні препарати для місцевого застосування. Ділянки мокнути обробляють аніліновими барвниками, в’яжучими та дезінфікуючими засобами.