Тонзиліт у дітей

Тонзиліт у дітей – інфекційно-алергічний процес, що протікає з переважним ураженням лімфоїдної тканини мигдаликів та їх стійкою запальною реакцією. У гострому періоді відзначається біль при ковтанні та позіханні, фебрильна температура, інтоксикація; поза загостренням тонзиліту у дітей симптоматика мізерна, звертає увагу гіпертрофія мигдаликів, гнійні пробки в лакунах, збільшення підщелепних лімфовузлів. Діагностика тонзиліту у дітей проводиться отоларингологом за допомогою фарингоскопії, взяття матеріалу із зіва на бакпосів. Лікування тонзиліту у дітей включає місцеву терапію (промивання мигдаликів, полоскання горла, інгаляції), антибіотикотерапію при загостреннях; за показаннями – хірургічну тактику.

Тонзиліт у дітей – інфекція верхніх дихальних шляхів, що супроводжується запаленням лімфоїдних утворень глоткового кільця (частіше – піднебінних, рідше – язичної або глоткової мигдаликів). Для позначення гострого тонзиліту зазвичай використовують термін «ангіна»; запалення мигдалин, що часто повторюються, у дітей призводять до розвитку хронічного тонзиліту. Надалі, говорячи про тонзиліт у дітей, ми матимемо на увазі хронічну форму інфекції. Особливості перебігу ангіни у дітей викладено у відповідній статті «Дитячих хвороб».

Захворюваність на тонзиліт серед дітей віком до 3-х років становить 2–3 %, а до 12 років збільшується до 12–15 %. Тонзилітом страждає не менше половини дітей, що часто хворіють. Водночас проблема тонзиліту у дітей виходить далеко за межі дитячої отоларингології. Часті інфекційно-алергічні атаки на організм дитини чреваті розвитком цілого ряду важких ускладнень: паратонзилярних і заглоточних абсцесів, тонзилогенного сепсису, артритів, ревматизму, набутих вад серця, васкулітів, гломерулонефриту та ін. Тому проблема тонзиліту дитячої ревматології, кардіології, урології

Серед мікробної флори, що бере участь у розвитку тонзиліту у дітей, першорядне значення мають стрептококи (бета-гемолітичний стрептококи групи А, зелений стрептококи), стафілококи, гемофільна паличка, пневмокок, а також різні мікробні асоціації. Частота виділення гемолітичного стрептокока із зіва при тонзиліті становить від 30% до 60-80% випадків, а підвищений титр антистрептококових антитіл (антистрептолізину-0) виявляється у 4 рази частіше, ніж у здорових у дітей. Серед інших представників патогенної флори у дітей з тонзилітом зустрічаються збудники аденовірусної та ентеровірусної інфекцій; віруси парагрипу, грипу та герпесу, гриби, внутрішньоклітинні та мембранні паразити (хламідії, мікоплазми). На тлі морфологічної перебудови лімфоїдної тканини та дисбіозу верхніх дихальних шляхів порушується процес самоочищення лакун мигдаликів, що сприяє розмноженню патогенів та розвитку хронічного запалення.

Найчастіше початку хронічного перебігу тонзиліту в дітей віком передує одноразово чи неодноразово перенесена ангіна. Активізація умовно-патогенної флори та зростання її вірулентності в мигдаликах відбувається під впливом переохолодження, вірусних та інших захворювань. Проникаючи в паренхіму мигдаликів, кровоносні та лімфатичні судини, збудники починають виробляти екзо- та зндотоксини, ініціюючи розвиток токсико-алергічних реакцій. З огляду на порушення локального кровообігу, підвищення проникності судинної стінки, місцевої імунодепресії розвивається чергове загострення тонзиліту в дітей віком. Внаслідок рецидивуючого запалення паренхіму мигдаликів піддається гіперплазії, іноді – атрофії, склерозування, рубцювання.

У деяких випадках у дітей спостерігається безангінна форма тонзиліту, яка поступово розвивається під маскою ГРВІ, аденоїдитів, синуситів, стоматитів, карієсу, пародонтозу, тобто залучення піднебінних мигдаликів в інфекційно-запальний процес відбувається вдруге.

Виникненню тонзиліту у дітей сприяють анатомо-топографічні особливості лімфоїдного апарату глотки: вузькі та глибокі лакуни мигдаликів, множинні щілинні ходи, спайки, що ускладнюють випорожнення лакун. При тонзиліті у дітей піднебінні мигдалики не виконують своєї бар’єрної функції, а, навпаки, стають постійним хронічним осередком інфекції і фактором загальної сенсибілізації організму.

Тонзиліт частіше страждають діти з обтяженим супутнім тлом: перинатальною патологією, харчовою алергією, рахітом, лімфатико-гіпопластичним діатезом, порушенням носового дихання, гіповітамінозом, кишковими інфекціями та іншими факторами, що знижують захисні сили організму.

За своєю клінічною течією тонзиліт у дітей може бути компенсованим та декомпенсованим. Для компенсованої форми характерна наявність місцевих ознак хронічного запалення (гіперемії, набряклості, інфільтрації, гіперплазії дужок; зрощення дужок з мигдаликами; збільшення і болючість регіонарних лімфовузлів). При декомпенсованій формі тонзиліту у дітей, крім місцевих ознак, розвиваються тонзилокардіальні, тонзилоренальні та інші ускладнення.

Залежно від локалізації інфекції розрізняють лакунарний, паренхіматозний (фолікулярний) та лакунарно-паренхіматозний (змішаний, тотальний) тонзиліт у дітей.

• При лакунарному тонзиліті запальні зміни локалізуються в криптах: вони розширені, заповнені гноєм та казеозними масами; епітелій лакун пухкий, витончений, місцями покритий виразками.
• При фолікулярному тонзиліті у дітей у паренхімі мигдаликів організуються дрібні підепітеліально розташовані гнійники, що нагадують просяні зерна.
• При тотальному ураженні лімфоїдної тканини мигдалики набувають вигляду губки, заповненої гноєм, казеозом, детритом, мікробними масами, що виділяють ендо- та екзотоксин.

З урахуванням патоморфологічних змін, що відбуваються в лімфоїдній тканині, розрізняють гіпертрофічний тонзиліт у дітей, що характеризується збільшенням обсягу мигдаликів, і атрофічний тонзиліт, при якому лімфаденоїдна тканина заміщується сполучною, фіброзною, що призводить до зморщування мигдаликів.

Поза загостренням тонзиліту дитини турбують помірні болі в горлі, неприємний запах з рота, нав’язливий сухий кашель, субфебрилітет, пітливість, слабкість і швидка стомлюваність. У деяких дітей прояви тонзиліту обмежені поколюванням, печінням в області мигдаликів, сухістю та відчуттям стороннього тіла у горлі. При сильних нападах кашлю з лакун в ротову порожнину можуть виділятися казеозні маси, що мають гнильний запах. При декомпенсованій формі тонзиліту у дітей, поряд з переліченими ознаками, з’являються артралгії в області променево-зап’ясткових і колінних суглобів, задишка, біль у серці.

Загострення хронічного тонзиліту в дітей віком зазвичай трапляються 2-3 десь у рік і протікають у вигляді яскраво вираженої ангіни. При цьому з’являється сильний біль у горлі (особливо при ковтанні, позіханні), фебрильна температура тіла, озноби, головний біль, збільшення та болючість лімфовузлів, відмова від їжі. Нерідко при тонзиліті у дітей виникають біль у животі, нудота, блювання, судоми.

З рецидивуючим перебігом тонзиліту у дітей пов’язані такі грізні ускладнення, як паратонзилярний та заглотковий абсцес, тонзилогенний сепсис, які можуть спричинити загибель дитини. Тяжкими системними ускладненнями з інвалідними наслідками виступають аутоімунні процеси (ревматизм, поліартрит, геморагічний васкуліт, гломерулонефрит), захворювання серця (придбані вади серця, інфекційний ендокардит, міокардит, міхокардіодистрофія), захворювання брон ь), гіпертиреоз та ін. З тонзилітом у дітей може бути пов’язана низка шкірних захворювань: екзема, псоріаз, поліморфна ексудативна еритема.

Постановці діагнозу хронічного тонзиліту передує збирання анамнезу, огляд дитини педіатром та дитячим отоларингологом, інструментальне та лабораторне обстеження. При проведенні фарингоскопії виявляються запальні зміни піднебінних дужок; пухкі збільшені мигдалики, заповнені гнійним вмістом (у вигляді пробок, рідким, казеозним). За допомогою гудзикового зонда визначаються глибина лакун, наявність зрощень та спайок. При пальпації шийних лімфовузлів виявляється регіонарний лімфаденіт.

На етапі лабораторного обстеження виконується клінічний аналіз крові та сечі, бакпосів матеріалу із зіва на флору, визначення С-реактивного білка та АСЛ-О. При декомпенсованій формі хронічного тонзиліту діти мають бути проконсультовані дитячим ревматологом, кардіологом, нефрологом.

Для виключення інших осередків інфекції у порожнині рота необхідний огляд дитини дитячим стоматологом. Тонзиліт у дітей потребує диференціальної діагностики з хронічним фарингітом, туберкульозом мигдаликів. З додаткових досліджень може знадобитися проведення ЕКГ, ЕхоКГ, УЗД нирок, рентгенографії придаткових пазух носа, посіву крові на стерильність, туберкулінових проб.

При загостренні хронічного тонзиліту дитині призначається постільний режим, дієта, що щадить, медикаментозна терапія: антибіотики з урахуванням чутливості мікрофлори (амінопеніциліни, цефалоспорини, макроліди), десенсибілізуючі препарати, вітаміни, імуномодулятори.

Місцева терапія включає промивання лакун піднебінних мигдаликів антисептиками (р-рами йодинолу, хлоргексидину, хлорофіліпту), обробку мигдалин та задньої стінки глотки р-рами Люголя, фукорцину; регулярні полоскання антисептичними розчинами та відварами трав; інгаляції, розпилення антисептичних аерозолів та розсмоктування таблеток із протимікробною дією. Серед фізичних методів лікування тонзиліту у дітей найбільшого поширення набули мікрохвильова терапія, ультрафонофорез, УФО, УВЧ, лазеротерапія. Лікування тонзиліту у дітей може проводитись за участю лікаря-гомеопату.

При частих повторних ангінах, і навіть декомпенсованої формі тонзиліту в дітей віком вирішується питання проведення тонзилектомії. Альтернативними (безкровними) методами лікування тонзиліту у дітей є лазерна лакунотомія, кріотерапія. При організації паратонзилярного абсцесу проводиться його розтин.

Для запобігання загостренням тонзиліту у дітей необхідне проведення протирецидивного лікування, що включає вітамінотерапію, прийом імуномодуляторів, гіпосенсибілізуючих препаратів, санаторно-курортне лікування в умовах морського клімату.

Критерієм вилікуваності тонзиліту у дітей є відсутність загострень протягом 5-ти років після 2-х років лікування. При проведенні повного комплексу профілактичних та протирецидивних заходів вдається максимально знизити кількість загострень та уникнути виникнення ускладнень. При частих ангінах та розвитку метатонзилярних захворювань прогноз менш сприятливий.

Заходами профілактики тонзиліту в дітей віком служать загартовування, зміцнення імунітету, проведення санації порожнини рота, виключення переохолоджень і з інфекційними хворими. Діти з хронічним тонзилітом повинні перебувати під наглядом отоларинголога та отримувати протирецидивне лікування у міжангінозний період.