Трахеїт

Трахеїт – Запальне захворювання трахеї, частіше інфекційного характеру. Трахеїт супроводжується нападоподібним кашлем сухого характеру або з виділенням густого слизового або слизово-гнійного мокротиння, а також больовими відчуттями за грудиною під час і після кашлю. Діагностика трахеїту включає клінічний аналіз крові, ларинготрахеоскопію, бактеріологічне дослідження мокротиння та мазків із зіва, рентгенографію легень, консультацію фтизіатра, алерголога, пульмонолога. Лікування проводиться етіотропними препаратами (антибактеріальними, противірусними, антиалергічними), муколітиками, відхаркувальними або протикашльовими засобами, методами фізіотерапевтичного впливу.

Трахеїт інфекційного генезу виникає при попаданні в організм вірусів або бактерій, що знаходяться у вдихуваному повітрі. Оскільки більшість збудників інфекцій дихальних шляхів нестійкі у зовнішньому середовищі, зараження може статися лише за безпосереднього контакту з хворим. Можливий розвиток трахеїту на тлі грипу, парагрипу, краснухи, кору, скарлатини, вітряної віспи. Бактеріальний трахеїт можуть викликати пневмококи, стафілококи, палички інфлюенцы, стрептококи. Однак найчастіше бактеріальний трахеїт виникає при активації патогенних властивостей умовно-патогенної флори, що знаходиться в дихальних шляхах.

До факторів, що сприяють розвитку трахеїту, належать: запиленість вдихуваного повітря, тютюновий дим, несприятливі кліматичні умови: занадто спекотне або холодне, вологе або сухе повітря. В нормі повітря, що вдихається, спочатку проходить через ніс, де він зігрівається і зволожується. У порожнині носа осідають великі частинки пилу, які потім видаляються з організму під дією вій епітелію слизової або в процесі чхання. Порушення цього механізму відбувається при захворюваннях, що призводять до утруднення носового дихання: риніті, синуситі, атрезії хоан, аденоїдах, пухлини або сторонньому тілі носа, викривленні носової перегородки. В результаті повітря, що вдихається, відразу надходить у гортань і трахею і може викликати їх переохолодження або роздратування, що провокують розвиток трахеїту.

Сприяє виникненню інфекційного трахеїту ослаблений стан макроорганізму, що може спостерігатися при наявності хронічних інфекційних вогнищ (тонзиліт, пародонтит, гайморит, хронічний отит, аденоїди), імунодефіцитних станів (ВІЛ-інфекція, наслідки променевої або хіміотерапії) соматичних захворювань (хронічний гепатит, цироз печінки, виразка шлунка, ІХС, серцева недостатність, ревматизм, хронічна ниркова недостатність, цукровий діабет).

Трахеїт алергічного генезу є алергічну реакцію, що розвивається у відповідь на вдихання різних алергенів: домашнього, виробничого або бібліотечного пилу, пилку рослин, мікрочастинок вовни тварин, хімічних сполук, що містяться в повітрі виробничих приміщень хімічної, фармацевтичної промисловості. Алергічний трахеїт може виникати на тлі інфекційного, будучи результатом алергічної реакції на мікробні антигени. У таких випадках трахеїт зветься інфекційно-алергічний.

У клінічній отоларингології виділяють інфекційний, алергічний та інфекційно-алергічний трахеїт. У свою чергу інфекційний трахеїт ділять на бактеріальний, вірусний та бактеріально-вірусний (змішаний).

За характером течії трахеїт класифікують на гострий та хронічний. Гострий трахеїт виникає раптово та має невелику тривалість (в середньому 2 тижні). При його переході в хронічну форму спостерігаються періодичні загострення, що чергуються із періодами ремісії. Хронічний трахеїт призводить до морфологічних змін слизової трахеї, які можуть мати гіпертрофічний або атрофічний характер.

Основним симптомом трахеїту є кашель. На початку своєї появи він має сухий характер, потім спостерігається виділення густого слизового мокротиння. Для трахеїту типово нападоподібне виникнення болісного кашлю після глибокого вдиху, під час крику, плачу чи сміху. Приступ кашлю супроводжується больовими відчуттями за грудиною та закінчується відділенням невеликої кількості мокротиння. Біль за грудиною може зберігатися деякий час після кашлю. Через кілька днів від початку трахеїту кількість мокротиння збільшується, її консистенція стає рідкішою. При бактеріальному або вірусно-бактеріальному трахеїті мокротиння часто набуває гнійного характеру.

На початку захворювання на трахеїт може відбуватися підйом температури тіла до фебрильних цифр, проте частіше спостерігається субфебрилітет. Характерно незначне підвищення температури надвечір, відзначається почуття втоми до кінця дня. Симптоми інтоксикації не виражені. Але втомлений кашель, що виснажує, завдає хворому значний дискомфорт, провокуючи появу дратівливості, головного болю і розладів сну.

За наявності супутнього трахеїту фарингіту або ларингіту пацієнти пред’являють скарги на печіння, першіння, сухість, лоскотання та інші неприємні відчуття у горлі. Можливе збільшення шийних лімфатичних вузлів через розвиток реактивного лімфаденіту. Перкусія та аускультація легень у хворих на трахеїт може не виявляти жодних патологічних відхилень. В окремих випадках спостерігаються дифузні сухі хрипи, які зазвичай вислуховуються в області біфуркації трахеї.

У пацієнтів із хронічним трахеїтом кашель має постійний характер. Посилення кашлю спостерігається вночі та після сну, протягом дня кашель може практично бути відсутнім. При гіпертрофічній формі хронічного трахеїту кашель супроводжується виділенням мокротиння, при атрофічній – відзначається сухий нападоподібний кашель, обумовлений подразненням слизової трахеї кірками, що скупчилися на ній. Загострення хронічного трахеїту характеризуються посиленням кашлю, неодноразовими нападами вимитуючого кашлю, що відбуваються протягом дня субфебрилітетом.

При алергічному трахеїті різко виражені неприємні відчуття за грудиною та в ділянці глотки. Кашель нападоподібний завзятий і болісний, супроводжується інтенсивним болем за грудиною. На висоті нападу кашлю у дітей може спостерігатися блювання. При перкусії та аускультації легень патологічні зміни часто відсутні. Як правило, алергічний трахеїт супроводжують симптоми алергічного риніту, можливий алергічний кератит і кон’юнктивіт.

При трахеїті інфекційної етіології поширення запального процесу нижче дихальними шляхами призводить до виникнення бронхо-легеневих ускладнень: бронхіту та пневмонії. Найчастіше спостерігається трахеобронхіт та бронхопневмонія. Про залучення до інфекційного процесу бронхіального дерева свідчить більш висока температура тіла, посилення кашлю, поява в легенях жорсткого дихання, дифузних сухих та вологих велико- та середньопухирчастих хрипів. При розвитку пневмонії відзначається погіршення загального стану хворого на трахеїт і посилення симптомів інтоксикації, можлива поява болю в грудній клітці під час кашлю та дихання. У легенях перкуторно може визначається локальне притуплення звуку, в ході аускультації вислуховується ослаблене дихання, крепітація, вологі хрипи.

Постійний запальний процес та морфологічні зміни слизової оболонки при хронічному трахеїті можуть стати причиною появи ендотрахеальних новоутворень як доброякісного, так і злоякісного характеру. Під тривалим впливом алергенів алергічний трахеїт може ускладнитися розвитком алергічного бронхіту та його переходом у бронхіальну астму, що супроводжується задишкою із утрудненим видихом та нападами ядухи.

Як правило, пацієнти з трахеїтом звертаються до терапевта. Однак для уточнення діагнозу та характеру запальних змін (особливо при хронічному трахеїті) необхідна консультація отоларинголога. Пацієнту також призначають клінічний аналіз крові, ларинготрахеоскопію, взяття мазків із зіва та носа з їх подальшим бактеріологічним дослідженням, бакпосів мокротиння та її аналіз на КУБ.

Наявність в анамнезі пацієнта вказівок на алергічні захворювання (поліноз, екзему, атопічний дерматит, алергічний дерматит) говорить про можливу алергійну природу трахеїту. Визначити характер трахеїту дозволяє клінічний аналіз крові. При трахеїті інфекційного генезу у загальному аналізі крові відзначаються запальні зміни (лейкоцитоз, прискорення ШОЕ), при алергічному трахеїті запальна реакція крові виражена незначною мірою, відзначається підвищена кількість еозинофілів. Для остаточного виключення або підтвердження алергічного трахеїту потрібна консультація алерголога та проведення алергологічних проб.

Ларинготрахеоскопія при гострому трахеїті виявляє гіперемію та набряклість слизової оболонки трахеї, у деяких випадках (наприклад, при грипі) петехіальні крововиливи. Картина гіпертрофічного хронічного трахеїту включає ціанотичне забарвлення слизової оболонки та її значне потовщення, внаслідок якого межа між окремими кільцями трахеї не візуалізується. Атрофічна форма хронічного трахеїту характеризується блідо-рожевим забарвленням, сухістю та стоншенням слизової оболонки, наявністю на стінках трахеї рясних кірок.

При підозрі на туберкульоз пацієнта направляють до фтизіатра, у разі розвитку бронхо-легеневих ускладнень — до пульмонолога. Додатково проводять риноскопію, фарингоскопію, рентгенографію легень та навколоносових пазух. Трахеїт необхідно диференціювати від бронхіту, кашлюку, хибного крупа, дифтерії, туберкульозу, раку легень, стороннього тіла гортані та трахеї.

Насамперед проводиться етіотропна терапія трахеїту. При бактеріальному трахеїті застосовуються антибіотики (амоксицилін, цефтріоксон, азитроміцин), при вірусному – противірусні засоби (протефлазід, уміфеновір, препарати інтерферону), при алергічному – протиалергічні препарати (лоратадин, дезолоратадин, хіфенадин). Застосовуються відхаркувальні засоби (корінь алтею, мати-й-мачуха, термопсис) та муколітики (ацетилцестеїн, бромгексин). При болісному сухому кашлі можливе призначення протикашльових препаратів. Пацієнтам з хронічним трахеїтом додатково показана імунокорегуюча терапія.

Добре зарекомендувала себе при трахеїті інгаляційна терапія (лужні та масляні інгаляції), введення у дихальні шляхи лікарських розчинів за допомогою нейбулайзера, спеліотерапія. З фізіотерапевтичних засобів застосовується УВЧ та електрофорез на ділянку трахеї, масаж та рефлексотерапія.