Травматичний артрит

Травматичний артрит – це запальна поразка суглоба, зумовлена ​​його травматизацією. Може розвиватись одразу або через деякий час після травми. Виявляється болями, набряком, локальною гіперемією та гіпертермією. Можливі синовіти та обмеження рухів. Патологія діагностується на підставі скарг, даних анамнезу, результатів фізикального огляду та додаткових досліджень: рентгенографії, КТ, МРТ, УЗД, лабораторних аналізів. Лікування консервативне, застосовуються НПЗЗ, хондропротектори, фізіотерапія. При неефективності іноді показано операції.

Травматичний артрит становить близько 15% від загальної кількості артритів, виявляється у половини хворих із серйозними внутрішньосуглобовими травмами в анамнезі. Пошкодження тканин завжди супроводжується асептичним запаленням, проте гострі явища частіше проходять непоміченими на тлі основної симптоматики і не потребують окремого лікування. У клінічній практиці найбільш значущі хронічні форми хвороби, що виникають через рік і після травматизації. Патологія частіше діагностується у чоловіків 20-50 років та жінок 30-60 років.

Найчастіше травматичний артрит виникає після внутрішньосуглобових переломів, ушкоджень менісків та розривів зв’язок. Рідше хвороба розвивається на тлі забитих місць і розтягувань. Іноді пусковим фактором стають повторні дрібні травми або поодиноке незначне ушкодження раніше травмованого суглоба. Безпосередньою причиною є побутові, спортивні та вуличні травми, автомобільні аварії та ін.

Крім того, захворювання може розвиватися після хірургічних втручань, особливо видалення менісків, яке тягне за собою порушення конгруентності суглобових поверхонь. Перше місце за поширеністю займає поразка коліна, друге – гомілкостопа. Можуть зустрічатися травматичні артрити плечових, ліктьових та кульшових суглобів. Міжфалангові, п’ястково-фалангові, плюснефалангові та міжхребцеві суглоби страждають рідко.

Імовірність хвороби підвищується при порушеннях імунітету, наявності тяжких соматичних патологій та захворювань опорно-рухового апарату. При залученні нижніх кінцівок значну роль відіграє ожиріння, через яке нога постійно страждає від навантажень.

На клітинному рівні запалення розвивається навіть після незначних травм. Клітини починають виробляти цитокіни, простагландини та інші біологічно активні речовини. У легких випадках процес швидко усувається. При тяжких ураженнях, поряд із виділенням медіаторів запалення, спостерігається некроз хондроцитів, зумовлений руйнуванням внаслідок механічного впливу. Найближчі інтактні клітини піддаються аутолізу.

Через пошкодження хрящової тканини запальні зміни зберігаються протягом тривалого часу, набувають хронічного характеру, провокують дегенерацію. Хрящова тканина заміщується сполучною. Суглобові поверхні втрачають гладкість, що зумовлює постійну мікротравматизацію та підтримку запального процесу. Через зниження амортизаційних властивостей хряща тиск та вібрації передаються на належну кістку.

Це призводить до субхондрального остеосклерозу та появи розростань, які погіршують рухливість суглоба. Формується остеоартроз. Незважаючи на те, що описані вище зміни займають багато років, найбільш важливим є перший рік після травми – саме в цьому періоді виникають патологічні зміни в хрящах, синовії та кістці, що підлягають розвитку хронічного артриту.

З урахуванням особливостей перебігу та характеру змін виділяють три форми (стадії) травматичного артриту:

• Гостра. Діагностується протягом перших двох місяців. Набуває клінічної значущості при невеликих ураженнях, що супроводжуються вираженими проявами артриту. Як правило, має асептичний характер, при пораненнях та після операцій може трансформуватися у гнійний артрит.
• Підгостра. Формується у період від 2 місяців до 1 року після травматичного ушкодження. Свідчить про високу ймовірність подальшої хронізації патологічного процесу. Потребує проведення комплексних лікувальних заходів.
• хронічна. Найпоширеніший варіант. Маніфестує через рік і більше (іноді – через десятки років). Характерно поступовий початок та хвилеподібний перебіг з повільним прогресуванням, погіршенням функції суглоба та трансформацією в остеоартроз.

Клінічна картина визначається тяжкістю травми та формою хвороби. Пацієнт з гострим травматичним артритом скаржиться на біль у суглобі. Загальний стан задовільний. При огляді виявляються набряк м’яких тканин, почервоніння шкіри та локальна гіпертермія. Можливий гемартроз, який іноді змінюється синовітом. Пальпація болюча, рухи обмежені. Виразність проявів відповідає тяжкості ушкодження.

При гнійних травматичних артритах на тлі відкритих уражень спостерігаються швидко наростаючі інтенсивні болі, які через деякий час стають смикаючими або пульсуючими, позбавляють нічного сну. Суглоб набряклий, гарячий, гіперемований. Рухи та обмацування різко болючі. Функція значно знижена через больовий синдром. Поряд з припухлістю в зоні ураження визначається набряклість сегмента, що нижче, викликана здавленням лімфатичних судин.

Виявляється виражена загальна інтоксикація з фебрильною температурою, ознобами, нерідко гектічною лихоманкою. Пацієнти скаржаться на розбитість, сильну слабкість, головний біль. У тяжких випадках можливі порушення свідомості. Об’єктивно кінцівка набрякла, особливо у зоні суглоба. В області ураження шкіра гіперемована, нижче синюшна. Пальпація та рухи різко болючі.

Підгострі травматичні артрити частіше спостерігаються на тлі досить серйозних ушкоджень. Після зникнення гострих явищ, обумовлених травмою, суглоб залишається набряклим, болючим, гіперемованим. Через симптоматику, що зберігається, реабілітаційний період подовжується, виникають труднощі при розробці кінцівки. Можливі синовіти.

Для хронічного травматичного процесу типова різко виражена симптоматика. Хворі відзначають незначну болючість, яка наростає протягом місяців чи років. Больовий синдром може зникати, а потім знову з’являтися. Набряк невеликий, гіперемія нерідко відсутня. Суглоб похрумтує при рухах. Надалі болі стають постійними, викликають зниження рухливості. Виникають деформації. На зміну больовий контрактурі приходить стійке обмеження рухів, зумовлене розростаннями кісткової та фіброзної тканини.

Травматичне гнійне запалення може ускладнюватися флегмоною кінцівки. Небезпечним негативним наслідком, що становить загрозу життю хворого, є поширення інфекції з недостатнім розвитком сепсису. Негативними наслідками хронічного артриту стають артроз, контрактури та анкілоз. Обмеження рухливості та зниження опорної функції може призводити до часткової або повної втрати працездатності.

Визначення гострої фази травматичного артриту перебуває у віданні лікарів-травматологів. Хронічні зміни виявляються ортопедами чи ревматологами. Програма обстеження включає такі діагностичні заходи, як:

• Рентгенографія. При гострих асептичних процесах призначається виключення ушкоджень твердих структур, нетравматичні зміни відсутні. При гнійному запаленні виявляється звуження або розширення суглобової щілини, ерозії субхондральної кістки, навколосуглобовий остеопороз. Для хронічного процесу, поряд з остеопорозом, ерозіями та звуженням суглобової щілини, характерні навколосуглобові кісти.
• Ультрасонографія. Підтверджує синовіт або гемартроз, що дозволяє оцінити кількість рідини. Добре візуалізує м’які тканини, що дає можливість визначити рівень зацікавленості параартикулярних структур, визначити ознаки запалення, що не супроводжуються клінічними симптомами.
• КТ та МРТ. Проводяться завершальному етапі діагностичного пошуку. Призначаються для уточнення тяжкості та характеру патологічного процесу за недостатньої інформативності базових методик, необхідності вибору тактики хірургічного втручання.
• лабораторні аналізи. За даними загального дослідження крові та мікроскопії синовіальної рідини підтверджують наявність запалення. У пацієнтів із хронічною патологією зміни в ОАК нерідко відсутні. При підозрі на приєднання інфекції виконують посів на живильні середовища визначення типу збудника та його чутливості до антибіотиків.

Травматичне запалення розрізняють з іншими видами артриту: ревматоїдним, подагричним, псоріатичним та ін.

Консервативна терапія

Лікувальні алгоритми складають з урахуванням форми та тяжкості захворювання. Основними цілями є запобігання переходу гострої форми в хронічну або уповільнення прогресування на стадії хронізації, усунення болю та покращення функції суглоба. За показаннями здійснюють іммобілізацію. У рамках медикаментозної терапії призначають:

• НПЗЗ. Рекомендовані як при гострих, так і хронічних травматичних артритах. Усувають біль, пригнічують запалення. Застосовуються у вигляді таблеток, внутрішньом’язових ін’єкцій та місцевих засобів.
• Антибіотики. Показано при ознаках інфікування. Спочатку використовують препарати широкого спектра дії, потім схему антибіотикотерапії коригують з урахуванням результату мікробіологічного дослідження.
• Глюкокортикоїди. Застосовуються при хронічному перебігу хвороби. Необхідні при неефективності НПЗЗ. Вводяться в порожнину суглоба чи параартикулярні тканини короткими курсами (трохи ін’єкцій) з перервою між курсами щонайменше півроку.
• Хондропротектори. Активують метаболізм хрящової тканини, сприяють її відновленню, знижують кількість медіаторів запалення, нормалізують склад синовіальної рідини.

Пацієнтам призначають фізіотерапевтичні процедури, масаж та лікувальну фізкультуру. При травматичних ушкодженнях у гострій фазі ефективний електрофорез із новокаїном, після усунення гострих явищ – лазеротерапія, магнітотерапія, бальнеотерапія, аплікації з озокеритом та парафіном.

Хірургічне лікування

Показано при септичному травматичному артриті, розвитку ускладнень. Хворим з емпіємою та тяжкою інтоксикацією потрібна екстрена артротомія з подальшим дренуванням. При сепсисі потрібна резекція суглоба. Пацієнтам із контрактурами виконують капсулотомію, артроліз чи артропластику. При неможливості відновлення функції кінцівку фіксують у функціонально вигідному положенні шляхом артродезу або здійснюють ендопротезування.

При правильному доборі лікувальних заходів, відсутності змін, які провокують постійну травматизацію суглоба, гострі та підгострі артрити, що виникли на тлі травматичних ушкоджень, можуть завершуватися повним одужанням. При хронічних процесах можливі тривалі ремісії. Разом з тим, цей різновид хвороби схильний до більш швидкого прогресування порівняно з іншими формами артриту.

Основним способом профілактики є своєчасне адекватне лікування травматичних ушкоджень. За будь-якого пошкодження суглоба необхідно звернутися до травматолога. У період відновлення важливо дотримуватися всіх рекомендацій лікаря. Людям, які перенесли відповідні травми та епізоди гострого артриту, слід уникати навантаження суглобів, контролювати масу тіла, виконувати комплекси ЛФК, за показаннями отримувати протирецидивне лікування.