Травми суглобів

Травми суглобів – пошкодження кісткових та м’якотканих структур суглобів. Складають близько 60% загальної кількості травм опорно-рухового апарату. Можуть діагностуватися в осіб будь-якого віку та статі. Часто виникають у побуті. Нерідко зустрічаються у спортсменів, при цьому виявляються закономірності між заняттями тим чи іншим видом спорту та частотою ушкоджень певних суглобів. Найчастіше страждають гомілковостопний і колінний суглоби, трохи рідше – суглоби верхньої кінцівки (плечовий, ліктьовий, променево-зап’ястковий).

Травма суглоба може бути ізольованою або поєднуватися з іншими пошкодженнями: переломами кісток кінцівок, переломом тазу, переломами ребер, переломом хребта, ЧМТ, тупою травмою живота, пошкодженням нирки, розривом сечового міхура тощо. Причиною ізольованих травм суглобів зазвичай стає удар, падіння або підвертання ноги. Поєднані пошкодження виникають при падіннях з висоти, нещасних випадках на виробництві, ДТП, природних та промислових катастрофах. Лікування травм суглобів здійснюють травматологи.

Суглоб – уривчасте рухоме з’єднання між двома і більше кістками скелета. Суглоби, які з двох кісток, називаються простими, із трьох і більше – складними. Суглобові поверхні розділяються між собою щілиною та з’єднуються за допомогою суглобової сумки. У певних місцях сумка укріплена щільними та міцними зв’язками, які додатково фіксують суглоб і одночасно є своєрідними направниками, що обмежують одні рухи та допускають інші. У суглобах можливі такі рухи: розгинання, згинання, приведення (аддукція), відведення (абдукція), пронація (розворот досередини), супінація (розворот назовні) та обертання.

Суглобові поверхні кісток покриті гіаліновим хрящем і розташовуються в суглобовій порожнині, що містить невелику кількість синовіальної рідини. Гладкі хрящі легко ковзають один щодо одного і завдяки своїй еластичності пом’якшують поштовхи при ходьбі та рухах, граючи роль своєрідних амортизаторів. Зовні суглоб покритий суглобовою сумкою, яка прикріплюється до кісток поруч із краями суглобових поверхонь або трохи нижче за них. Міцна зовнішня частина капсули оберігає суглоб від зовнішніх пошкоджень, а тонка та ніжна внутрішня оболонка виділяє синовіальну рідину, яка живить та зволожує суглоб, а також зменшує тертя суглобових поверхонь.

Навколо суглоба розташовані навколосуглобові тканини: зв’язки, сухожилля, м’язи, судини та нерви. Ушкодження цих структур негативно впливає на сам суглоб через перешкоди рухам, порушення амплітуди та напрями рухів, погіршення живлення тощо. Всі елементи суглоба, крім гіалінового хряща, мають велику кількість нервових закінчень. При травмі ці закінчення можуть стати джерелом болючих відчуттів.

Найбільш постійними симптомами є біль та припухлість у ділянці суглоба. Можливі крововиливи. Спостерігаються обмеження рухів різного ступеня виразності. При цьому, як правило, чим важча травма суглоба, тим більше обмежені рухи. Разом з тим, при деяких ушкодженнях (розривах зв’язок, переломах) може виявлятись надмірна (патологічна) рухливість. При переломах зі зміщенням та розривах зв’язок визначається видима деформація: контури суглоба порушуються, дистальний сегмент може відхилятися убік.

Особливо виражена деформація виявляється при вивихах: лінія кінцівки грубо викривляється, природні кісткові виступи в ділянці суглоба зникають, іноді стає видимим випирає суглобовий кінець дистального та/або проксимального сегмента. Найчастіше при травмах у суглобі накопичується кров (гемартроз), у разі суглоб збільшується обсягом, стає кулястим, його контури згладжуються, визначається флюктуація.

Для уточнення діагнозу при травмах суглобів використовують рентгенографію, УЗД, КТ, МРТ та артроскопію. Рентгенографія – найдоступніша та інформативніша методика, що дозволяє виключити важку скелетну травму або підтвердити діагноз перелому чи вивиху, а також визначити положення суглобових кінців та кісткових уламків. У більшості випадків даних рентгенологічного дослідження достатньо як визначення загальної тактики лікування (репозиція, скелетне витягування, оперативне втручання), так детального планування лікувальних заходів (вибір способу репозиції чи методу хірургічного втручання).

При необхідності при травмах суглоба з пошкодженням кісток та хрящів додатково використовують КТ суглоба. При травмах м’яких тканин рентгенографію призначають тільки для виключення кісткової патології, а для уточнення діагнозу у подібних випадках застосовують МРТ суглобів та УЗД. При деяких травмах суглобів оптимальним варіантом стає артроскопія – лікувально-діагностичне дослідження, в ході якого лікар може провести безпосередній візуальний огляд внутрішньосуглобових структур, а іноді – відразу усунути порушення, що виникли.

Травми колінного суглоба

Травми коліна дуже різноманітні – від ударів, пошкоджень менісків та розривів зв’язок до переломів надколінка та суглобових кінців великогомілкової та стегнової кістки. При забитих місцях призначають спокій, УВЧ і високе положення кінцівки. При надривах бічних зв’язок накладають гіпс терміном на 3-4 тижні, при повних розривах виконують хірургічне втручання (зшивання або пластику зв’язування) з наступною іммобілізацією протягом 2-3 тижнів.

При надривах хрестоподібних зв’язок термін іммобілізації становить 3-5 тижнів. При повних розривах призначають операцію, під час якої пошкоджена зв’язка замінюється лавсанової стрічкою. У післяопераційному періоді також проводять іммобілізацію протягом 2-3 тижнів. При переломах виростків стегна і великогомілкової кістки виконують репозицію з подальшою іммобілізацією, накладають скелетне витягання або здійснюють остеосинтез шурупом, болтом або цвяхом.

При ушкодженнях менісків необхідне хірургічне втручання. В даний час перевагу віддають економним операціям, меніски наскільки можна не видаляють, а резецируют, оскільки така тактика лікування дозволяє зменшити ймовірність розвитку посттравматичного артрозу. Операції проводять як через відкритий доступ, так і за допомогою артроскопічного обладнання. При всіх видах травм суглоба призначають фізіотерапевтичні процедури та ЛФК.

Травми гомілковостопного суглоба

Найбільш поширеними травмами гомілкостопа є ушкодження зв’язок та переломи кісточок. Надриви і розриви зв’язок лікують консервативно: залежно від тяжкості травми накладають пов’язку або гіпсову лонгету, що давить, призначають знеболювальні і фізіолікування. Перелом кісточок може бути одночовниковим (пошкоджена тільки зовнішня або тільки внутрішня кісточка), двочовниковим (пошкоджені внутрішня і зовнішня кісточки) і тричовниковим (пошкоджені обидві кісточки і передній або задній край великогомілкової кістки).

Можливі переломи зі зміщенням і без усунення уламків, з підвивихом та без підвивиху. Лікування зазвичай консервативне. При необхідності виконують репозицію та накладають гіпс. Термін іммобілізації – по 4 тижні на кожну зламану кісточку: для одночовникового перелому – 4 тижні, для двочовникового – 8 тижнів, для тричовникового – 12 тижнів. При непереборному зміщенні та нестабільних переломах виконують оперативне втручання – остеосинтез гвинтами, спицями, дволопатевим цвяхом. Пацієнтам призначають анальгетики, УВЧ та ЛФК.

Травми плечового суглоба

Найпоширеніші травми суглоба – вивихи плеча та переломи хірургічної шийки плечової кістки. Вивихи частіше діагностуються у чоловіків працездатного віку, переломи хірургічної шийки – у жінок похилого віку. Вправлення нових вивихів здійснюють під місцевою анестезією, несвіжих – під наркозом. Потім проводять іммобілізацію протягом 3 тижнів, призначають УВЧ та ЛФК. При слабкості зв’язкового апарату та передчасному початку рухів можливе формування звичного вивиху плеча. У разі показано оперативне лікування.

Переломи хірургічної шийки зазвичай є позасуглобовими, іноді тріщини, що відходять від основної лінії зламу, поширюються під капсулу суглоба. Ушкодження шийки можуть бути вбитими, абдукційними (відвідними) і аддукційними (що приводять). На початковому етапі здійснюють репозицію та іммобілізацію. При абдукційних і вбитих ушкодженнях у пахву область укладають валик, при аддукційних застосовують трикутну шину. І при вивихах, і при переломах шийки призначають знеболювальні та фізіотерапевтичні процедури, що використовують практично аналогічний комплекс ЛФК.

Травми ліктьового суглоба

Ліктьовий суглоб вважається одним із найскладніших і «капризних» у лікуванні. У ранньому періоді при тяжких травмах суглоба можуть виникати неврологічні та судинні порушення, у віддаленому періоді нерідко формуються контрактури, можливий розвиток посттравматичного артрозу. Найбільш легкою травмою суглоба вважаються забиті місця. Лікування забитих місць консервативне: спокій, анальгетики, високе положення кінцівки. Ліктьовий суглоб погано переносить інтенсивні теплові процедури, тому фізіолікування при забитих місцях зазвичай не призначають.

Перелом ліктьового відростка відноситься до категорії прогностично сприятливих ушкоджень. Ця травма суглоба практично завжди супроводжується вираженим усуненням уламку і потребує оперативного лікування. Показано остеосинтез ліктьового відростка пластиною, гвинтами або спицями, результат лікування зазвичай хороший – рухи відновлюються в повному обсязі, обмеження функції не виникає. Найбільш важкими ушкодженнями є внутрішньосуглобові переломи дистальних відділів плеча і проксимальних відділів передпліччя, у тому числі оскольчасті переломи, переломи зі зміщенням та переломовивихи.

При внутрішньосуглобових переломах без усунення накладають гіпс, при складних У- або Т-подібних переломах здійснюють відкриту репозицію та остеосинтез гвинтами, шурупами або спицями. Після операції проводять іммобілізацію, застосовують антибіотики та анальгетики. У відновлювальному періоді призначають ЛФК, масаж та дбайливі фізіотерапевтичні процедури: ультразвук або інтерферентні струми. Реабілітаційний період становить від 1-2 місяців до півроку і більше, залежно від тяжкості травми суглоба.