Відторгнення зубного імпланту

Відторгнення зубного імпланту – Патологічний запально-деструктивний процес, що призводить до втрати остеоінтегративного зв’язку внутрішньокісткової частини імпланту з навколишніми тканинами. Пацієнти скаржаться на болючість, набряклість, кровоточивість ясен у ураженому ділянці. Імпланти набувають рухливості 2-3 ступеня. На слизовій оболонці виявляють свищеві ходи з гнійним вмістом. Діагностика включає збирання анамнезу, клінічний огляд, ортопантомографію, комп’ютерну томографію, а також лабораторні методики дослідження. Лікування спрямоване на видалення імпланту, усунення ознак запалення, запобігання розвитку ускладнень.

Відторгнення зубного імпланта – ускладнення деструктивного характеру, що виникає після проведення дентальної імплантації. Частота відторгнення зубного імпланту становить від 3 до 10%. Поширеність періімплантиту, що призводить до відторгнення, варіює від 15 до 30%. Запальний процес слизової обумовлює розвиток деструктивних змін кісткової тканини по периметру внутрішньокісткової частини конструкції, в 50-65% випадків стає причиною неспроможності та повної втрати імпланту.

Також доведено кореляційний взаємозв’язок між вираженістю патологічних змін у тканинах периімплантаційної зони та ступенем резорбції кісткової тканини. Тютюнопаління є найбільш поширеним фактором ризику ускладнень після імплантації. Імовірність відторгнення зубного імпланту у курців зростає в 4,7 разів, річний показник зменшення кісткової тканини в периимплантационной зоні становить 0,16 мм.

Успішність імплантації полягає у створенні ефективної остеоінтеграції та надійної ясенної манжетки. Основною причиною відторгнення зубного імпланту є ендогенна та екзогенна інфекція. У порівнянні із зубо-епітеліальним прикріпленням, епітеліально-імплантна сполука більш уразлива, що пояснюється анатомо-функціональними особливостями будови, зниженням місцевого імунітету периімплантної зони в результаті стійкої вазоконстрикції. Захисна функція ясенної манжетки залежить від якості кістково-імплантного з’єднання. Оскільки остеоінтеграція відбувається протягом перших 6-8 місяців після дентальної імплантації, у початковому періоді надійний бар’єр, що перешкоджає інвазії бактерій углиб кісткової тканини, відсутня. Низький рівень гігієни створює сприятливі умови для інфікування контактної зони та розвитку мукозиту.

До етіологічних факторів, що ініціюють відторгнення зубного імпланту, відносять недотримання правил асептики та антисептики при проведенні операції, неправильне позиціонування імплантів, порушення алгоритму імплантації (агресивне вкручування імплантів, неадекватне ушивання операційної рани). До відторгнення зубного імпланта призводить і невідповідність діаметра імпланта типу кісткової тканини. Великі оклюзійні навантаження, викликані нераціональним протезуванням, наявністю дистальної консолі, відсутністю стійкого контакту імпланту з супраструктурою, також здатні викликати відторгнення зубних імплантів. До факторів, що підвищують ризик відторгнення зубного імпланту, належать бруксизм, хвороби ендокринної системи, стан після променевої терапії, захворювання пародонту. Важливе значення приділяється дизайну та якості обробки трансгінгівальної частини імпланту.

Патогенетичний механізм відторгнення зубного імпланту ідентичний такому при пародонтиті. Під впливом пародонтопатогенної мікрофлори відбувається порушення цілісності імплантно-ясенної борозни. Це веде до посилення запально-клітинної інфільтрації, порушення мікроциркуляції, в результаті чого розвивається запально-деструктивний процес, що охоплює не тільки периімплантні м’які тканини, а й кістку.

За часом розвитку відторгнення зубних імплантів розрізняють 3 основних періоди:

1. Ранній – Від моменту операції до протезування. Причиною раннього відторгнення зубних імплантів є порушення протоколу проведення оперативного втручання. Ініціювати відторгнення зубного імпланту може утворення грануляційної тканини внаслідок термічного опіку кістки при агресивному препаруванні.
2. Середньостроковий – Протягом 2 років після протезування. Відторгнення зубного імпланта виникає в результаті оклюзійного навантаження, неправильно виготовленої протетичної площини, низького рівня гігієни. Також ризик зриву регенерації зростає при порушенні гормонального тла, що регулює остеогенез.
3. Пізній – понад 2 роки після протезування. Основна причина пізнього відторгнення зубного імпланту – незадовільна гігієна ротової порожнини, що призводить до бактеріальної контамінації внутрішньокісткової частини імпланту.

У стоматології розрізняють 3 ступені патологічної рухливості при відторгненні зубного імпланту:

1 ступінь – діагностують рухливість у двох напрямках з перевищенням амплітуди 0,5 мм.

2 ступінь – виявляють рухливість у трьох напрямках (передньо-задньому, трансверзальному, вертикальному) з амплітудою руху від 0,5 до 1 мм у верхній точці головки імпланта.

3 ступінь – є рухливість у трьох напрямках з амплітудою більше 1-1,5 мм. При огляді визначають наявність грануляцій у кістковому ложі, на рентгенограмі – дефекти кісткової тканини до повного відторгнення зубного імпланту.

У початковій стадії відторгнення зубного імпланту пацієнти скаржаться на біль у периімплантній зоні, появу набряклої, гіперемованої слизової оболонки в ділянці встановленого імпланту. Кровоточивість виникає як при чищенні зубів, так і при вживанні їжі. Відчувається неприємний запах із рота. Загальний стан, зазвичай, не порушено. Із прогресуванням патологічного запально-деструктивного процесу наростають і клінічні ознаки. Утворюється рухливість імпланта. Пацієнти вказують на виражений больовий синдром. При відторгненні зубного імпланту збільшується ризик розвитку остеомієліту.

При огляді виявляють гіперпластичні зміни ясенної манжетки, пародонтальні кишені та нориці, через які виділяється гнійний вміст. У разі приєднання вторинної інфекції виникають ознаки інтоксикації, підвищується температура, стан погіршується. При обстеженні пацієнтів із відторгненням зубного імпланту виявляють регіонарний лімфаденіт. Зафіксовані випадки, коли внаслідок виштовхування грануляційною тканиною зубного імпланту, що відторгся, прояви запального процесу знижувалися.

Постановка діагнозу «відторгнення зубного імпланту» базується на даних анамнезу та фізикального огляду, результатах ортопантомографії, комп’ютерної томографії, лабораторних методів дослідження. Під час обстеження лікар-стоматолог виявляє гіперемовану та набряклу слизову. Спостерігається патологічна рухливість імплантів 2-3 ступеня. З лунки свищових ходів виділяється гнійний вміст. При відторгненні зубного імпланту регіонарні лімфатичні вузли збільшено. За допомогою ортопантомографії, комп’ютерної томографії визначають ділянки остеопорозу в периімплантній зоні, деструкцію кістки до 1 мм по периметру внутрішньокісткової частини імпланту зі зміною його положення, горизонтальну резорбцію кісткової тканини альвеолярного відростка. При ранньому відторгненні зубного імпланту виражені патологічні зміни кістки відсутні.

Для підтвердження відторгнення зубного імпланту із допоміжних досліджень використовують пробу Шіллера-Писарєва. Забарвлення слизової оболонки в коричневий колір говорить про розвиток запального процесу. Тести Грін-Вермільйона, Федорова-Володкіної позитивні, що свідчить про незадовільний індекс гігієни. При відторгненні зубного імпланта проведення тесту Мюллемана у модифікації Коуелла підтверджує наявність вираженого запального процесу ясен у перимплантационной зоні. За допомогою молекулярно-генетичного дослідження матеріалу, взятого з периимплантного кишені або лунки, утвореної в результаті відторгнення зубного імпланта, виявляють мікст-інфекцію, що складається з анаеробів (64%) та аеробів (36%). Серед парадонтопатогенних мікроорганізмів лідируючі позиції займають Bacteroides forsythus, Porphyromonas gingivalis, Fusobacterium nucleatum.

Відторгнення зубного імпланта необхідно диференціювати з іншими ускладненнями, що виникають після імплантації (мукозитом, периимплантитом), а також з гнійно-запальними процесами щелепно-лицьової області (періоститом, остеомієлітом, нагноєнням щелепної кісти). Обстеження проводить імплантолог або щелепно-лицьовий хірург.

При виявленні відторгнення зубного імпланту показано його видалення з наступною ревізією кістки, тампонадою турундою йодоформною або дренуванням ложа. Мета кюретажу полягає у висіченні грануляційної тканини, що розрослася, епітелію, мікросеквестрів, некротично зміненої кісткової тканини. Проведення загальної протизапальної терапії є важливою складовою лікування пацієнтів із відторгненням зубного імпланту.

З цією метою призначають антибактеріальні препарати (лінкозаміди, пеніциліни), нестероїдні протизапальні засоби, антигістамінні та антипротозойні ліки. Прийом антибіотиків доцільно поєднувати із застосуванням сульфаніламідів та препаратів нітрофуранового ряду. При відторгненні зубного імпланту місцево показані полоскання ротової порожнини розчинами на основі хлоргексидину біглюконату, а також препаратами з групи катіонних антисептиків. Повторну реімплантацію проводять через 6-8 місяців після повного відновлення кісткової тканини.

При своєчасному зверненні пацієнтів, правильному виборі лікувальної тактики протягом 10-14 днів вдається усунути запальний процес. Якщо причиною відторгнення зубного імпланту стала лікарська помилка, допущена на етапах оперативного втручання чи протезування – кваліфіковане проведення реімплантації дозволить досягти стійкої остеоінтеграції. Якщо ж ускладнення виникло внаслідок незадовільного гігієнічного догляду або через системну патологію – прогноз несприятливий, від реімплантації слід відмовитися.