Вірусні артрити

Вірусні артрити – це ураження суглобів при різних вірусних інфекціях. Клінічні прояви включають артралгічний синдром, локальну припухлість та утруднення рухів. Можлива скутість суглобів, що нагадує ревматоїдний артрит. Діагноз встановлюється на підставі симптоматики та лабораторних ознак тієї чи іншої вірусної інфекції. Лікування у більшості пацієнтів обмежується симптоматичною терапією із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів або лікуванням основного захворювання. Іноді артрити вірусного генезу проходять самостійно без будь-якого медичного втручання.

Вірусні артрити (ВА) – запалення суглобів, що виникає як один із проявів вірусної інфекції. Частота розвитку суглобового синдрому, а також статевий диморфізм та вікові відмінності індивідуальні при кожній вірусній патології. Наприклад, ВА при вірусному гепатиті А у дорослих розвивається у 5 разів частіше, ніж у дітей, та зустрічається у 10% усіх інфікованих. Артритом при епідемічному паротиті переважно страждають дорослі чоловіки (співвідношення з жінками 7:1). Інфекційному артриту при краснусі, навпаки, більше схильні жінки (30% і 6% відповідно). Запалення суглобів відбувається приблизно у 3% пацієнтів із ВІЛ-інфекцією.

В даний час відомо близько 30 вірусів, здатних викликати вірусний артрит. До найчастіших збудників відносяться парвовірус 19, вірус краснухи, гепатиту В та С. Рідше етіологічним фактором виступають альфавіруси гепатиту А та ВІЛ. Деякі вакцини, наприклад, жива краснушна вакцина, здатні спровокувати суглобовий синдром. Повторне зараження у кілька разів підвищує ризик запалення суглобів, тому переважна кількість артритів вірусної етіології виникає у дорослих.

До артритів при альфавірусних інфекціях є генетична схильність. У пацієнтів виявлено носій HLA-DR7. Зараження парвовірусом В19 та вірусом краснухи здійснюється повітряно-краплинним шляхом, гепатитом А – при вживанні немитих овочів та фруктів, пиття некип’яченої води. Гепатит, С, ВІЛ-інфекція передаються парентеральним шляхом (незахищений статевий акт, використання загальних шприців, недезінфікованих хірургічних інструментів).

Механізм розвитку запальних процесів у суглобі різний залежить від інфекційного агента. Такі віруси, як ВІЛ та вірус краснухи, мають тропність до суглобової тканини та здатні до реплікації в клітинах синовіальної оболонки, інші (наприклад, альфавіруси) – виробляють специфічні артритогенні токсини. Антигени вірусу гепатиту В з антитілами утворюють імунні комплекси, які осідають на синовіальній оболонці, провокуючи запальну реакцію. Вірус гепатиту С та парвовірус В19 синтезують антитіла (ревматоїдний фактор, антинуклеарний фактор), що беруть участь в аутоімунних реакціях та атакуючі тканини суглобів.

У цілому нині клініка різних етіологічних форм артриту схожа. Основні відмінності спостерігаються в загальній (позасуставній) симптоматиці конкретної вірусної інфекції – висипання на шкірних покривах, тяжкість у правому підребер’ї, жовтяничне забарвлення шкіри і слизових оболонок і т. д. Для ВА типові симетричні болі різної інтенсивності в суглобах, їх не спостерігаються. Найчастіше залучаються дрібні суглоби кистей (п’ястково-фалангові та проксимальні міжфалангові), колінні та гомілковостопні зчленування.

При вірусних артритах може виникати ранкова скутість (ревматоїдоподібні варіанти). Улюблена локалізація для артриту після імунізації проти краснухи – колінні суглоби. Запалення суглобів при краснусі, гепатиті А, альфавірусної інфекції переважно гостре та супроводжується вираженим підвищенням температури тіла. Артрити при гепатитах В, С, а також під час ВІЛ-інфекції характеризуються хронічним перебігом та часто маніфестують ще до розгорнутої клінічної картини основного захворювання.

Найбільш специфічний та тяжкий перебіг має лише артрит при ВІЛ-інфекції. ВІЛ-артрит приблизно у 3% випадків протікає в рамках реактивного артриту (синдрому Рейтера), що виявляється уретритом, кон’юнктивітом та асиметричним артритом нижніх кінцівок, що деформує суглоби. У ряду хворих, які страждають на ВІЛ-інфекцію, запалення суглобів нагадує псоріатичний артрит. При цьому у пацієнта пальці кистей рук набрякають і набувають синюшно-багряного кольору («сосископодібні пальці»), турбують болі в п’ятах при ходьбі і тяжкість у нижній частині спини.

Основні ускладнення пов’язані з патологією, на тлі якої розвивається артрит (переважно з вірусним гепатитом В, С та ВІЛ-інфекцією). Вірусні артрити практично завжди регресують або самостійно, або у процесі лікування основного захворювання. Серйозні ускладнення виникають дуже рідко. При краснушному ВА іноді виникає періартрит та теносиновіт сухожилля згиначів пальців кисті, що призводить до карпального тунельного синдрому. Результатом ВІЛ-артриту може стати остеомієліт, аваскулярний некроз або гострий бактеріальний артрит, який швидко переходить у септичний стан.

Пацієнтів з вірусними артритами курирують ревматологи, артрологи та інфекціоністи. Вирішальну роль діагностиці має загальний огляд хворого (оцінка шкірних покривів, пальпація печінки) і анамнестичні дані (незахищений секс, переливання крові). Для підтвердження запальної природи суглобового болю, визначення тяжкості ураження суглобів, а також для пошуку інфекційного агента призначається додаткове обстеження, яке включає:

• Лабораторні випробування. У загальному аналізі крові виявляються ознаки запалення – прискорена швидкість осідання еритроцитів, лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво. Для ВІЛ-інфекції, навпаки, характерна лейкопенія. При вірусних гепатитах у біохімічному аналізі крові відзначаються збільшені концентрації печінкових трансаміназ (АЛТ, АСТ), загального та прямого білірубіну та гамма-глутамілтранспептидази.
• Імунологічні дослідження. Методом імуноферментного аналізу та полімеразної ланцюгової реакції в крові виявляють антитіла до вірусів, їх ДНК та РНК. При інфікуванні парвовірусом та гепатитом С у крові іноді знаходять високі рівні ревматоїдного та антинуклеарного факторів, антитіл до двоспіральної ДНК.
• Інструментальні дослідження. Рентгенографія суглобів за більшості епізодів вірусних артритів показує незначні неспецифічні запальні зміни – невелике звуження суглобової щілини, навколосуглобовий остеопороз, випіт у синовіальну порожнину. Тяжке ураження спостерігається лише за ВІЛ-артриту – виражені ерозії суглобів, їх деформація, запалення навколосуглобових м’яких тканин.

Вірусні артрити слід диференціювати з ревматичними патологіями (анкілозуючий спондилоартрит, гостра ревматична лихоманка, системний червоний вовчак). Болі та ранкова скутість у суглобах у поєднанні з підвищеним ревматоїдним фактором у крові при ВА, викликаному парвовірусом В19, вимагає проведення ретельної диференціальної діагностики з ревматоїдним артритом.

Пацієнти підлягають госпіталізації до стаціонару як через тяжкість свого стану, так і з метою епідеміологічної ізоляції від оточуючих для попередження поширення інфекції. Етіотропна терапія полягає у лікуванні основного захворювання. Головним чином це стосується вірусних гепатитів С та В, ВІЛ-інфекції. Для зняття больового синдрому та купірування запального процесу в суглобах застосовують нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) – диклофенак, ібупрофен. При неефективності НПЗЗ використовують глюкокортикостероїди (преднізолон), базисні протизапальні засоби (метотрексат, азатіоприн) та синтетичні антималярійні препарати (хлорохін).

У переважній більшості випадків вірусні артрити є доброякісними, легко піддаються терапії, інколи ж самостійно регресують без лікування. Несприятливий прогноз пов’язаний із основним захворюванням. ВІЛ-артрит у деяких пацієнтів може призвести до стійких деформацій суглобів, які інвалідизують хворих. Профілактика полягає у запобіганні інфікуванню вірусними інфекціями (використання презервативів, уникнення вживання некип’яченої питної води, немитих фруктів та овочів). Також необхідно дотримуватись заходів загальної профілактики для зміцнення імунної системи – збалансоване харчування, відмова від куріння, регулярні фізичні вправи.