Водянка жовчного міхура

Водянка жовчного міхура – це незапальне захворювання, викликане частковою або повною непрохідністю протоки міхура, внаслідок чого в жовчному міхурі накопичується слиз і ексудат. Патологія формується тривалий час, симптоми тривалий час можуть бути відсутніми. Нагромадження великої кількості вмісту викликає збільшення міхура в розмірах, розтягнення та витончення його стінок, больовий синдром, ускладнений перебіг (кровотеча, перитоніт). Для діагностики проводиться рентгенологічне, ультразвукове дослідження, КТ органів черевної порожнини, ЕРХПГ та лапароскопія. Лікування хірургічне – холецистектомія.

Водянка жовчного міхура – вторинне захворювання гепатобіліарної системи, що характеризується скупченням незапального рідинного вмісту в жовчному міхурі. При міграції каменю жовчного міхура у його протоку, здавленні дуктальних шляхів пухлиною, рубцевою тканиною або спайками, уродженому викривленні протоки жовчний міхур виключається зі шляхів відтоку жовчі, перестає виконувати свою функцію.

Іноді виникненню водянки може передувати напад холециститу, але найчастіше ця патологія розвивається поза запальною фазою захворювань жовчного міхура. Небезпека водянки жовчного міхура полягає в тому, що вона формується поступово, поступово, не викликаючи у пацієнта вираженого дискомфорту. Однак значне переростання міхура може призвести до його розриву з подальшим розвитком перитоніту. При своєчасній діагностиці та лікуванні прогноз захворювання сприятливий, після операції настає повне лікування.

Основна причина, через яку формується водянка жовчного міхура, це припинення пасажу жовчі з міхура в загальну жовчну протоку. Порушення відтоку жовчі може наступити з різних причин – при закупорці протоки міхура каменем у хворого ЖКБ, вроджених особливостях його будови (патологічної звивистості, згинах), формуванні рубцевих стриктур, здавленні ззовні. Основною передумовою до порушення пасажу жовчі по протоці є його будова – він розташований у товщі печінково-дуоденальної зв’язки, з усіх боків оточений пухкою сполучною тканиною. Сама протока дуже тонка, діаметр її не більше 3 мм, а довжина може коливатися від трьох до семи сантиметрів. Така будова передбачає досить швидку обструкцію просвіту за будь-яких патологічних станів.

Думки дослідників щодо інфекційного початку захворювання розходяться. Так, при дослідженні патологічного вмісту жовчного міхура ознак інфекції зазвичай не виявляється. У той же час, експерименти низки фахівців з перев’язки протоки міхура приводили лише до атрофії жовчного міхура і ніколи – до водянки. Таким чином, не можна говорити про те, що для формування водянки жовчного міхура вирішальне значення має обструкція протоки, певну роль відіграє попередня хронічна інфекція (холецистит).

Якщо водянка жовчного міхура сформувалася після першого нападу жовчної коліки, процес надходження жовчі до міхура та його спорожнення порушується. Жовч, що залишилася в порожнині міхура після обтурації протоки, поступово всмоктується, а міхуровий епітелій починає активно продукувати слиз та ексудат, які накопичуються та розтягують жовчний міхур. Стінки його значно стоншуються, проте серозна оболонка при цьому не змінюється. Через велику кількість ексудату міхур розтягується в довжину, спочатку набуваючи форми огірка, потім він починає розширюватися в ділянці дна, приймаючи грушоподібну форму. Після неодноразових нападів холециститу стінки водяного міхура товщають, складки слизової стають щільними, а шари пухкими.

Оскільки водянка жовчного міхура зазвичай розвивається і натомість хронічного інфікування жовчних шляхів, її появі можуть передувати напади печінкової коліки. Безпосередньо водяна бульбашка може довгі роки нічим не проявлятися, особливо при її незначних розмірах. При досягненні жовчного міхура значних обсягів з’являється біль у правому підребер’ї, напруга м’язів передньої черевної стінки в області печінки. Біль зазвичай помірна, тупа і ниюча, іррадіює в праву лопатку, плече, спину. Також великий водяний міхур може пальпуватися у вигляді округлої щільноеластичної безболісної освіти під краєм печінки. При розташуванні вздовж печінкового краю збільшений міхур нерухомий, якщо його дно опущене вниз, можливо маятникообразное рух.

Водянка жовчного міхура небезпечна своїми ускладненнями. Якщо патологію не виявити своєчасно, значне розтягування стінок міхура може призвести до формування мікроперфорацій у його оболонках. І тут вміст міхура поступово потрапляє у черевну порожнину, стимулюючи у ній запальний процес. Найбільш грізне ускладнення – розрив жовчного міхура з кровотечею та перитонітом.

Встановити правильний діагноз, підтвердити наявність водянки жовчного міхура та виключити іншу патологію гепатобіліарної системи дозволяє консультація гастроентеролога та додаткове обстеження. У загальних та біохімічних аналізах крові при неускладненому перебігу захворювання змін зазвичай немає. Для виявлення водянки жовчного міхура найінформативніші інструментальні методи.

Оглядова рентгенографія органів черевної порожнини може виявити округлу тінь збільшеного жовчного міхура, але диференціювати водянку жовчного міхура від конкрементів досить складно. Характерним для водянки є утворення поглиблень на ободової та дванадцятипалої кишці, викликане їх здавленням збільшеним міхуром. При введенні контрастної речовини в жовчні шляхи (холецистографія, ретроградна холангіопанкреатографія) заповнюється загальна жовчна та печінкова протоки, але сам міхур при цьому не контрастується. Холедохоскопія дозволяє виявити конкременти в жовчних шляхах, порушення відтоку жовчі по протоці міхура.

Для виявлення водянки жовчного міхура в сучасній гастроентерології застосовуються УЗД жовчного міхура, магнітно-резонансна панкреатохолангіографія, МРТ печінки та жовчовивідних шляхів, КТ жовчовивідних шляхів, МСКТ органів черевної порожнини. При проведенні цих методик дослідження виявляється збільшений у розмірах жовчний міхур з витонченими стінками, неоднорідний вміст його порожнини; можуть бути конкременти як у міхурі, так і в жовчних шляхах. Також можуть бути інші причини обструкції виходу з жовчного міхура: пухлини, спайки, рубцеві стриктури.

Найбільш інформативним методом діагностики водянки жовчного міхура є діагностична лапароскопія – введений в черевну порожнину лапароскоп дозволяє побачити жовчний міхур, стінки якого витончені, не запалені, через них проглядається білувате вміст. При виявленні водянки великих розмірів під час дослідження проводиться видалення жовчного міхура зміненого.

Якщо до виявлення патології у пацієнта був хронічний холецистит, потрібна повторна консультація гастроентеролога для визначення нових симптомів та складання плану лікування. При виявленні водянки жовчного міхура невеликих розмірів може практикуватися консервативне лікування, під час якого проводиться регулярний контроль розмірів та стану жовчного міхура. При великих розмірах водянки, відсутності динаміки від консервативного лікування показано операцію.

Консультація лікаря-ендоскопіста та хірурга дозволяє визначитися з тактикою оперативного лікування водянки жовчного міхура: може бути проведена відкрита холецистектомія (в останні роки цей доступ для лікування водянки використовується рідко) або холецистектомія з міні-доступу; В даний час в більшості випадків здійснюється лапароскопічна холецистектомія. Після операції віддалений жовчний міхур піддається гістологічному дослідженню. Найчастіше бактеріальний посів неінформативний, оскільки вміст водяного мішка зазвичай стерильний. Морфологічне дослідження стінки міхура часто не виявляє запальних змін.

Прогноз захворювання сприятливий при своєчасній діагностиці та оперативному лікуванні. Профілактика водянки жовчного міхура полягає у лікуванні запальних захворювань жовчовивідних шляхів та міхура, які є першопричиною даної патології. Раціональна дієтотерапія, дотримання всіх рекомендацій гастроентеролога дозволять звести ризик водянки жовчного міхура до мінімуму.