Вроджена герпетична інфекція

Вроджений герпес – Герпетична інфекція, що зустрічається у новонароджених при антенатальному або інтранатальному зараженні від інфікованої матері. Характеризується специфічними шкірними проявами у вигляді везикулярного висипу, який може також розташовуватися на слизових оболонках очей, рота, внутрішніх органів. Часто розвивається герпетичний енцефаліт з осередковою симптоматикою та судомами. Патологічні зміни спостерігаються у печінці, селезінці, легенях, нирках та інших органах. Природжений герпес діагностується на підставі результатів серологічних, гістологічних досліджень та виявлення частинок вірусу. Лікування – противірусні препарати, імуномодулятори, імуноглобуліни, вітамінотерапія.

Природжений герпес є одним із безлічі варіантів герпетичної інфекції, до якої також відносяться цитомегалія, вітряна віспа, раптова екзантема дітей та інші нозології. Частота народження захворювання – 1 випадок на 2,5-60 тис. новонароджених. Імовірно, такий розкид статистичних даних пов’язаний з низькою виявленістю в країнах, що розвиваються. Природжений герпес має високу значущість у педіатрії у зв’язку із зростанням захворюваності, а також збільшенням випадків рецидивуючого перебігу. Це пов’язано з тим, що вірусом простого герпесу інфіковано майже все населення планети, а сам вірус постійно зазнає значних мутацій. Крім того, низька специфічність симптомів часто є причиною запізнілої діагностики, що, у свою чергу, становить небезпеку для життя дитини.

Збудник захворювання – вірус простого герпесу людини. Відомо безліч типів даного вірусу, однак уроджений герпес у 80% випадків викликається вірусом 2 типу, який також відомий як генітальний герпес. Решта 20% у структурі захворюваності припадають частку вірусу простого герпесу 1 типу. Зараження найчастіше відбувається інтранатально, при проходженні плода інфікованими пологовими шляхами. Рідше вроджений герпес розвивається ще в утробі, потрапляючи в організм дитини через плаценту. У цьому випадку йдеться про найбільш тяжкий перебіг захворювання, результатом чого зазвичай є викидень або народження дитини з різним ступенем недоношеності та важкими вадами розвитку.

Захворювання може протікати у кількох формах, що відбивають домінуючі клінічні прояви. Виділяють 3 форми вродженого герпесу: локалізовану, церебральну та генералізовану. Перша їх представлена ​​характерними шкірними висипаннями, і це симптом є провідним. Церебральна форма, як правило, проявляється менінгітом та енцефалітом герпетичної природи. Генералізований уроджений герпес у новонароджених досить часто розвивається внаслідок недосконалості імунної відповіді та супроводжується симптомами з боку внутрішніх органів. Мозкові порушення та шкірні елементи також присутні.

Як було зазначено вище, симптоматика залежить від форми захворювання. Найчастіше уроджений герпес дебютує на 7-14 день життя. Час появи перших клінічних ознак залежить від багатьох факторів: терміни гестації, терміну інфікування, супутньої патології тощо. буд. Дрібні бульбашки з серозним вмістом можуть локалізуватися будь-якої частини тіла, у своїй елементи розташовуються групами, утворюючи скупчення і іноді зливаючись. Везикули оточені кільцем гіперемії та набряку, за рахунок чого вони злегка піднімаються над шкірою. Характерно ураження слизової оболонки очей у вигляді кератитів та кон’юнктивітів.

Часто вміст шкірних елементів у короткий термін стає геморагічним або гнійним. Після розтину на місці бульбашок залишаються ерозії, що гояться шляхом утворення скоринки. Загальний стан малюка може погіршуватись незначно, температура підвищується до субфебрильних значень. Виняток становлять випадки так званого первинного вродженого герпесу, що є локалізованою формою захворювання і виявляється рясним висипом, елементи якого часто зливаються, залишаючи після розтину великі ерозії. Температура висока, висипання присутні як на шкірі, а й у слизових. У відсутність своєчасної терапії генералізація відбувається у 50% випадків.

Церебральна форма вродженого герпесу проявляється менінгеальною симптоматикою за відсутності ураження шкіри. Іноді везикулярний висип виникає пізніше, приблизно через тиждень після дебюту мозкових порушень, але елементів висипу в цьому випадку завжди небагато. На перший план виходять симптоми менінгіту та енцефаліту: порушення свідомості, епілептиформні, тонічні та тоніко-клонічні судоми. Симптоми неспецифічні, тому герпетичний енцефаліт легко переплутати з енцефалітом будь-якої іншої природи. Значна інтоксикація погіршує стан, проте у новонароджених лихоманка може бути не виражена. Також присутні ознаки набряку мозку, що проявляється стовбуровими порушеннями: дисфагією, розладами дихання та ін.

Генералізована форма вродженого герпесу є найнебезпечнішою. Вона включає і елементи висипу, і церебральну симптоматику, описану вище. Крім цього, захворювання проявляється ураженням внутрішніх органів: гепатоспленомегалією, пневмонією, специфічними змінами у нирках та надниркових залозах. Явища токсикозу виражені значною мірою. Смертність при генералізованій формі вродженого герпесу становить понад 50%, а за деякими даними досягає 80-90% випадків, при цьому половина дітей, що вижили, залишаються глибокими інвалідами. Повільний регрес загальномозкових та осередкових розладів та їх часта незворотність є особливістю герпетичної інфекції.

Виявлення захворювання пов’язане для педіатра із значними труднощами. По-перше, якщо відсутні шкірні прояви, то вроджений герпес можна запідозрити з тією ж ймовірністю, що й багато інших патологій неонатального періоду, зокрема внутрішньоутробні інфекції, гіпоксичну травму тощо. Крім того, часто виявлення збудника не є доказом герпетичної. інфекції, оскільки основна маса населення у світі мала контакт із цим вірусом. Тим не менш, основою діагностики є виявлення самого вірусу або його антигенів у різних середовищах, наприклад, у вмісті везикул, крові, мазках з носо-і ротоглотки, цереброспінальної рідини та ін.

Метод високоспецифічний, але займає багато часу. З цієї причини проводять серологічні дослідження з метою визначення специфічних антитіл класу IgM, що є підтвердженням гострої фази вродженого герпесу. Підтвердження діагнозу можливе також на підставі виявлення антитіл класу IgG, при цьому вирішальну роль відіграє не сам факт їх наявності, а наростання титру в динаміці не менше ніж у 4 рази (за відсутності наростання антитіла є материнськими). У діагностиці герпетичного енцефаліту лікарі спираються саме на дані серологічного дослідження. Вроджений герпес також підтверджується, виходячи з анамнезу матері та результатів гістологічного обстеження посліду.

Проводиться етіотропна терапія захворювання, від термінів її початку багато в чому залежить прогноз для життя та здоров’я дитини. Застосовуються противірусні препарати, високотропні до вірусу простого герпесу. Використовується парентеральний шлях введення. Також призначаються засоби зовнішньої дії для лікування везикулярного висипу. Крім того, до терапії вродженого герпесу завжди підключаються імуноглобуліни та імуномодулятори, проводиться курс вітамінотерапії. За показаннями здійснюється киснева підтримка та ШВЛ, вводяться протисудомні препарати, проводиться дегідратація.

Прогноз несприятливий. Вроджений герпес часто протікає у генералізованій формі, наслідки герпетичного енцефаліту необоротні. Діти, що вижили, дуже рідко не відстають у розвитку від однолітків. Більшість із них залишаються інвалідами або гинуть у період розпалу клінічних проявів. Навіть якщо терапію розпочато своєчасно, захворювання може неодноразово рецидивувати з тією самою симптоматикою. Для профілактики рецидивів можливе використання герпетичної вакцини. Нині є кілька її видів, але внаслідок частих мутацій вірусу ефективність вакцинації залишається під питанням.