Виразковий проктит

Виразковий проктит – Це важка форма запалення прямої кишки, що характеризується утворенням виразок на слизовій оболонці. Після загоєння виразок формуються рубці, здатні стати причиною розвитку стенозу прямої кишки. Патологія проявляється гіпертермією, порушенням загального стану, тенезмами, болем, свербінням, печінням, виділенням крові, гною та слизу з каловими масами. Виразковий проктит діагностується з урахуванням клінічних проявів, даних огляду, ректального дослідження, ендоскопії, біопсії та інших діагностичних методів. Лікування консервативне, включає дієту, клізми, ванни, загальну і місцеву медикаментозну терапію.

Виразковий проктит – одна з форм гострого проктиту, що виникає в результаті інфекцій, паразитарних захворювань, травм та інших впливів та супроводжується формуванням глибоких дефектів на слизовій оболонці. На відміну від ерозивної форми захворювання, коли після одужання спостерігається повне відновлення слизової оболонки, результатом виразкового проктиту стає рубцювання кишкової стінки, здатне викликати стеноз прямої кишки. Через відмінності у клінічній симптоматиці, перебігу та прогнозі у сучасній проктології гострі виразкові проктити розглядаються окремо від проктитів при неспецифічному виразковому коліті, якому присвячена окрема стаття даного медичного довідника.

Виразковий проктит є важкою формою гострого проктиту і зазвичай виникає при високій інтенсивності шкідливого впливу або при поєднанні кількох етіологічних причин і умов, що привертають. Захворювання багатофакторне, може виникати внаслідок таких причин:

• Похибки харчування. Виразковий проктит, що виник унаслідок порушень харчового режиму, називається аліментарним. Ця форма запалення може розвинутись при зловживанні міцними алкогольними напоями, жирною їжею, копченостями, гострими, пряними та солоними продуктами.
• Хронічний запор. Провокує застійні виразкові проктити. Безпосередньою причиною розвитку запалення у подібних випадках стають постійні ушкодження нижніх відділів товстого кишечника надто щільними фекальними масами. Порушення харчування і застій калу часто поєднуються між собою або стають обтяжуючими факторами, що провокують розвиток виразкового проктиту при інших шкідливих впливах.
• Механічні травми прямої кишки. Іноді виразковий проктит виникає після механічної травми (анального статевого акту, введення в анус твердих або шорстких предметів, пошкодження слизової оболонки випадково проковтнутими сторонніми тілами), а також після операцій з приводу тріщини заднього проходу, геморою та парапроктиту.
• Ушкодження слизової дратівливими речовинами. Виразковий проктит може розвиватися після клізм з використанням речовин, які подразнюють і ушкоджують стінку кишки: хлоридом калію, борною кислотою, йодом, гіпертонічним розчином карловарської або кухонної солі. Додатковими травмуючими факторами в подібних випадках стають зловживання клізмами, використання занадто гарячих або холодних розчинів.
• Вплив паразитів та інфекційних агентів. Іноді захворювання діагностується і натомість дизентерії чи паразитарних інфекцій. Особливо небезпечний у цьому відношенні волосоголовець (збудник трихоцефальозу), що впроваджується в стінку кишки. Крім того, виразковий проктит може виявлятись при деяких специфічних інфекціях, наприклад – при гонорейному ураженні прямої кишки.
• Променева терапія. Виразкові ураження кишки можуть бути наслідком надмірно інтенсивного опромінення області малого тазу у пацієнтів із онкологічною патологією. Найчастіше важкі виразкові проктити діагностуються у хворих на рак тіла та шийки матки. При злоякісних пухлинах інших органів малого тазу виразки на слизовій оболонці утворюються рідше.

Серед факторів, що сприяють розвитку виразкового проктиту, фахівці вказують імунні порушення, переохолодження та запальні захворювання органів малого тазу.

Клінічна симптоматика виразкового проктиту відповідає іншим формам захворювання. Характерно раптовий початок з гіпертермією, слабкістю, розбитістю, тенезмами, болями, свербінням та печінням в області ануса. З розвитком виразкового проктиту проміжки між актами дефекації скорочуються. Стілець стає рідким.

У деяких пацієнтів спостерігаються безперервні позиви з відходженням невеликої кількості рідкого кров’янистого калу або крові та слизу без домішок фекальних мас. Відмінними рисами виразкового проктиту є більш важкий перебіг і значна кількість крові в калі. Кров зазвичай червона, розташовується на поверхні оформленого калу або міститься в рідких фекальних масах у вигляді добре помітних включень.

При великих глибоких виразках та виразковому проктиті з утворенням ділянок некрозу можлива перфорація стінки кишки з розвитком калового перитоніту. У разі благополучного загоєння виразок на стінці кишки утворюються рубці. Результатом великого рубцювання може стати стеноз прямої кишки, що вимагає проведення реконструктивних хірургічних втручань відновлення нормального пасажу кишкового вмісту.

Діагноз виразковий проктит виставляється за результатами консультації проктолога, використовуються дані опитування, огляду заднього проходу, ректального дослідження, ендоскопії, біопсії та аналізів калу. При опитуванні звертають увагу на фактори, здатні спровокувати розвиток виразкового проктиту (променеве лікування, травми прямої кишки, хронічні запори тощо), давність появи симптомів та особливості перебігу захворювання.

• Візуальний огляд. При огляді області ануса на початкових стадіях виявляють спазм, а надалі надмірне розслаблення сфінктера. За відсутності захворювань заднього проходу періанальна зона у перші дні хвороби не змінена. Надалі через зяяння сфінктера у хворих на виразковий проктит може виявлятися забруднення шкіри калом, кров’ю, гноєм і слизом з розвитком мацерації. Ректальне дослідження підтверджує наявність набряку прямої кишки.
• Ендоскопія прямої кишки. Найбільш інформативною методикою при виразковому проктиті є ректороманоскопія, що дозволяє візуально оцінити вираженість та поширеність запалення, кількість, розміри та глибину виразок. Під час проведення ендоскопічного дослідження здійснюють біопсію.
• Лабораторні випробування. Для визначення причин розвитку виразкового проктиту призначають копрограму, аналізи калу на бакпосів та на яйця глист. При підозрі на специфічну інфекцію (гонорею, сифіліс) виконують ПЛР та ІФА-діагностику, пацієнта направляють на консультацію до венеролога.

Лікування проводиться у стаціонарних умовах. Пацієнта, який страждає на виразковий проктит, госпіталізують у відділення проктології. Призначають постільний режим. Виключають з меню продукти, що надають дратівливу дію на стінку кишки. Рекомендують відварене м’ясо та рибу, бульйон, рисову та манну кашу на воді, киселі та відвари з обволікаючою дією (з подорожника або насіння льону). Здійснюється:

• Етіотропна терапія. При променевому виразковому проктиті припиняють променеве лікування. При кишкових інфекціях призначають антибактеріальні препарати, при гельмінтозі – антигельмінтні засоби.
• Місцева терапія. Використовують теплі клізми з настоєм ромашки, риб’ячим жиром, олією обліпихи, протарголом або коларголом. Застосовують місцеві засоби з знеболювальною, протизапальною та регенеруючою дією: свічки з прополісом, свічки з метилурацилом.

У процесі лікування виразкового проктиту призначають повторні ендоскопічні дослідження контролю за станом слизової оболонки. У гострому періоді хірургічне втручання показане лише за перфорації кишки. При виникненні рубцевих стриктур у віддаленому періоді здійснюють відповідну терапію (фізіотерапевтичні процедури, введення гормонів, розширення бужами Гегара), при неефективності консервативних заходів рубцеву тканину січуть.

Прогноз при виразковому проктиті залежить від поширеності патологічного процесу, кількості, розміру та глибини виразок. Захворювання значно знижує якість життя, впливає на фізичне самопочуття та психологічний комфорт. Однак правильне встановлення та повне усунення першопричини дає надію на одужання. Профілактика полягає в раціональному харчуванні, своєчасному випорожненні кишечника, попередженні травм та пошкоджень слизової оболонки, елімінації паразитів.