Висівкоподібний лишай

Висівкоподібний лишай — грибкове захворювання, що тривало протікає, з ураженням епідермісу, яке проявляється появою на шкірі пігментованих плям різного відтінку: жовтого, рожевого, бурого, коричневого і характерним відрубоподібним лущенням. Ознаки запалення відсутні. Діагностується висівковий лишай за допомогою йодної проби Бальцера, люмінесцентного дослідження і мікроскопії лусочок, що відлущуються. Лікування проводиться протигрибковими мазями та розчинами. Висівкоподібний лишай поширеної форми вимагають загальної антимікотичної терапії.

Висівкоподібний лишай отримав таку назву у зв’язку з типовим для нього лущенням. Друга назва — різнобарвний лишай — виникла завдяки різноманітному забарвленню плям, що з’являються при захворюванні. Назва «сонячний грибок», що зустрічається в народі, також має відношення до висівкового лишаю. Воно пов’язане з тим, що під впливом сонячних променів уражені ділянки шкіри стають яскравішими та помітнішими. Найчастіше захворюванню на висівковий лишаєм схильні чоловіки і жінки молодого віку, найбільш рідко – діти до 7 років.

Висівкоподібний лишай відноситься до групи кератомікозів – грибкових захворювань шкіри, що зачіпають тільки роговий шар епідермісу і волосяну кутикулу. Його збудниками є гриби Malassezia furfur, Pityrpsporum orbiculare та Pityrosporum ovale, причому ці види відрізняються здатністю переходить один до одного. Зазвичай висівковий лишай характеризується малою контагіозністю, тобто зараження відбувається лише в окремих випадках при тісному та тривалому контакті з хворим. При цьому можливість захворіти на висівковий позбавляємо більшою мірою обумовлена ​​сприятливими факторами.

Факторами, що формують в організмі сприятливий фон для розвитку лишаю, є: ослаблення імунної системи, підвищена пітливість, ендокринні порушення (цукровий діабет, синдром Іценко-Кушинга, ожиріння), зміни в хімічному складі поту, вегето-судинна дистонія, порушення при частому використанні антибактеріальних гелів та мил, стресові впливи на шкіру (надмірна засмага, солярій тощо). Автори деяких проведених в дерматології досліджень вказують на те, що в ряді випадків лишайник пов’язаний з лімфогранулематозом і туберкульозом легень.

Висівкоподібний лишай викликаний розмноженням збудників у поверхневих шарах шкіри, що призводить до порушення функціонування меланоцитів – клітин, що виробляють пігмент меланін, що надає шкірі того чи іншого забарвлення. В результаті уражена ділянка шкіри набуває кольору, що відрізняється від решти шкірного покриву. Процес починається в гирлі волосяного фолікула, потім поступова пляма збільшується в розмірах.

При висівковому лишаї типово утворення множинних округлих плям величиною до 1 см. У міру зростання плями зливаються один з одним, утворюючи значні за величиною ділянки, що досягають розмірів долоні дорослої людини. Такі плями не виступають над поверхнею шкіри і не мають ознак запалення (набряк, почервоніння, болючість). Їх колір може бути жовтим, кавовим, рожево-коричневим, темно-бурим. Краї плям висівкового лишаю чітко відмежовані, нерівні, фестончасті. Характерно обумовлене розпушенням рогового шару епідермісу лущення плям, що легко виявляється при пошкрібанні шкіри.

Найчастіше отрубевидний лишай з’являється на шкірі спини та грудей. Рідше уражається шия, бічні частини тулуба та живіт. У дітей та підлітків плями можуть локалізуватися на шкірі кінцівок, у пахвових областях та на волосистій частині голови. Симетричність відсутня.

Пацієнт з висівковим лишаєм, як правило, не відзначає будь-яких суб’єктивних відчуттів. У деяких випадках на ділянках ураження шкіри спостерігається невелика сверблячка. Виникнення хворобливості, печіння чи інших неприємних відчуттів свідчить про вторинне інфікування шкіри бактеріальною флорою.

Висівкоподібний лишай відрізняється тривалим (протягом кілька років) перебігом. За відсутності систематичної терапії після лікування можливе виникнення рецидивів захворювання. Висівковий лишай часто виліковується під впливом сонячних променів. Ділянки, раніше уражені лишаєм, не засмагають і залишаються білими на тлі засмаглої шкіри (псевдолейкодерму).

Висівкоподібний лишай часто відразу діагностується на консультації дерматолога при огляді та дерматоскопії ділянок шкіри зі зміненим забарвленням. Для підтвердження діагнозу проводиться йодна проба Бальцера, що полягає у нанесенні на шкіру 5% спиртового розчину йоду. Через розпушення уражених ділянок епідермісу, шкіра в цих місцях краще вбирає йод і забарвлюється інтенсивніше, ніж на здорових ділянках. З таким успіхом для проведення проби можна використовувати розчини анілінових барвників: зеленку, йод, фукарцин. Визначається також наявність симптому Бенье або «феномена стружки»: лущення шкіри при легкому зішкрібання її на поверхні плям висівкового лишаю.

Люмінесцентна діагностика, що проводиться у спеціальній затемненій кімнаті, виявляє червоно-жовту або темно-коричневу флуоресценцію плям. Мікроскопічне дослідження зіскрібка при висівковому лишаї дозволяє виявити елементи гриба в лусочках епідермісу.

Диференціюють висівковий лишай від рожевого на підставі клінічної картини. Рожевий лишай характеризується довгастою та ромбоподібною формою вогнищ ураження, локалізацією плям уздовж ліній натягу шкіри. Вогнища псевдолейкодерми, що залишаються після того, як дозволяється висівковий лишай, диференціюють від вітіліго, вторинних гіпопігментацій, лепри.

Необхідно також відрізняти висівковий лишай від сифілітичної розеоли, а ділянки псевдолейкодерми – від сифілітичної лейкодерми. Сифілітична розеола не лущиться, має рожевий колір, пропадає при натисканні. Сифілітична лейкодерма своїм зовнішнім виглядом нагадує мереживну сіточку, а не зливні плями зниженої пігментації. Щоб диференціювати висівковий лишай від сифілітичних проявів, пацієнту можуть призначити такі аналізи: мікроскопію зіскрібка на бліду трепонему, ПЛР-діагностику сифілісу або RPR-тест.

Лікування проводиться амбулаторно до зникнення проявів отрубевидного лишаю. Застосовують місцеві протигрибкові засоби: 5% саліцилову мазь, 3-5% саліциловий спирт, 5-10% сірчану мазь, 3-5% резорциновий спирт, тербінафін, біфоназол, клотримазол, циклоперокс, тербінафін, нафтіфін та ін. рецидивуючий перебіг є показанням до загального протигрибкового лікування. Воно проводиться прийомом таких протигрибкових препаратів, як ітраконазол, кетоконазол.

Профілактика рецидивів висівкового лишаю включає повторний курс антигрибкового лікування, регулярні водні процедури та терапію гіпергідрозу. Для запобігання зараженню близьких пацієнта виробляють дезінфекцію одягу та білизни хворого. Людей, які перебувають у постійному контакті з пацієнтом, оглядають із застосуванням люмінесцентної лампи.