Заворот століття

Заворот століття – аномалія розташування століття, при якій відбувається травмування кон’юнктиви та рогівки його війчастим краєм. Клінічно захворювання проявляється відчуттям стороннього тіла, сльозотечею, фотофобією та хворобливими відчуттями, які посилюються при морганні чи змиканні очей. Діагноз встановлюється на основі даних анамнезу, об’єктивного обстеження, візометрії та біомікроскопії. Специфічне лікування зводиться до проведення блефаропластики. Консервативна терапія ефективна тільки на ранніх стадіях і включає використання препаратів штучної сльози, гелів і мазей для зволоження кон’юнктиви і рогівки.

Ентропіон – захворювання, що характеризується неправильним становищем століття, при якому вії звернені до очного яблука. В офтальмології заворот нижньої повіки зустрічається набагато частіше за заворот верхньої повіки. Захворювання поширене серед осіб похилого віку. Расової чи статевої схильності не відзначається. Вроджена форма зустрічається лише в сукупності з іншими генетичними аномаліями при синдромі Ларсена або на тлі вродженої мікрофтальмії. Патологія рідко призводить до тотального зниження гостроти зору та інвалідизації пацієнтів, але спричиняє щоденний дискомфорт і стає причиною вираженого косметичного дефекту. Одночасно зі зростанням числа хворих з лікарською гіперчутливістю все більшого поширення набуває заворот століття при синдромі Лайєлла та синдромі Стівенса-Джонсона.

Найбільш поширена причина ентропіону в похилому віці – інволюційна дегенерація м’язової та сполучної тканини. Після 60 років інтенсивно накопичується орбітальний жир, а шкіра втрачає еластичні властивості, тому навіть звичайне змикання очей може провокувати аномальне розташування століття. Вроджений заворот є наслідком спастичного скорочення кругового м’яза ока чи деформації хряща. При спазмі кругового м’яза війчастий край зміщується у бік очного яблука. Горизонтальна деформація виникає при спазмі пучка Ріолана. У нормі дана анатомічна структура через високий тонус забезпечує щільне прилягання століття, спастичне скорочення ще більше посилює вплив і провокує заворот. Аномальний гіпертонус вії м’язи частіше зустрічається в ранньому дитячому віці. Вроджений ентропіон виявляється в сукупності з іншими проявами (гіпертелоризм, множинні вивихи, порушення будови скелета) синдрому Ларсена, генетичну природу захворювання вказують понад 5 стигм дизембріогенезу. Також повіка може загортатися всередину при мікрофтальмі.

Придбаний заворот розвивається на тлі токсичного епідермального некролізу або злоякісної ексудативної еритеми, які здебільшого стають проявом лікарської гіперчутливості. Хронічний кон’юнктивіт – одна з причин періодичного подразнення м’язового пучка Ріолана, що провокує його спастичні скорочення. Виражений спазм призводить до вивертання хряща у бік очного яблука. Крім того, у ролі етіологічних факторів ентропіону можуть виступати рубці повік, ушкодження кон’юнктиви внаслідок механічної травми ока, хімічного чи термічного опіку.

Розрізняють рубцевий, інволюційний (спастичний, атонічний) та вроджений ентропіон. Клінічна картина завороту століття за всіх форм має подібні прояви, особливості перебігу визначаються типом патології. Постійне тертя вій стає пусковим чинником розвитку всіх симптомів хвороби. При контакті війчастого краю століття з кон’юнктивою наростає її подразнення з наступним набряком, вираженою гіперемією та мікроскопічними ушкодженнями. У більшості пацієнтів виникає відчуття стороннього тіла в оці. Ще одним раннім симптомом є сльозотеча, яка розвивається як внаслідок механічного тертя вій, так і через порушення нормального шляху відпливу слізної рідини. Про пошкодження рогівки свідчить поява світлобоязни. Симптоми захворювання наростають при морганні та заплющуванні очей.

Пацієнти з рубцевим заворотом століття вказують на травматичні ушкодження або опіки, рідше – кон’юнктивіт в анамнезі. Дані фактори стають причиною утворення рубців між кон’юнктивою та віком. Захворювання розвивається поступово. Зазвичай повіка набуває вигляду опуклої допереду дуги, а війчастий край загортається всередину і постійно травмує око. Ступінь вираженості клінічних проявів залежить від розташування та розміру рубця, навіть невеликі дефекти призводять до вираженого дискомфорту.

Головна відмінність інволюційного ентропіону з інших форм – відсутність рубцевих зрощень. При спастичному завороті в дебюті захворювання пацієнти можуть самостійно повернути нормальне положення війчастого краю. Симптоми посилюються при інтенсивному змиканні очей. Тривалий перебіг патології призводить до формування валикоподібного ущільнення кругового м’яза ока в ділянці тарзальної платівки. Особливістю атонічного завороту і те, що нижній край століття пролабує вперед, тоді як верхній звернений до очного яблука. Клінічно захворювання нагадує трихіаз.

Заворот століття при синдромах Стівенса-Джонсона та Лайєлла супроводжується вираженим блефароспазмом та фотофобією. Симптоматика обумовлена ​​дисплазією епідермісу повік з його подальшим наростанням на заднє ребро та поверхню повік. Тяжкі форми захворювання призводять до рубцевого зрощення бульбарної та пальпебральної кон’юнктиви, можливе повне зарощення слізних точок. Прогресування завороту століття стає причиною розвитку вторинного хронічного кон’юнктивіту. Надалі при пошкодженні рогівки розвивається кератопатія, з’являються точкові ерозивні дефекти. За відсутності своєчасного лікування мінімальні дистрофічні прояви змінюються на виразковий кератит і формування більма. Вростання новоутворених судин у рогівку призводить до зниження гостроти зору.

Діагностика завороту століття ґрунтується на відомостях про анамнез життя і захворювання, даних об’єктивного огляду, візометрії та біомікроскопії. Анамнестичні дані можуть вказувати на травми, опіки повік або лікарську гіперчутливість. В окремих випадках виявляється обтяжена спадковість за аномальним розташуванням повік. При зовнішньому огляді визначаються заворот століття у бік очного яблука, гіперемія та набряк кон’юнктиви, виражена сльозотеча. Шкіра навколо очей подразнена, гіперемована.

При біомікроскопії ока візуалізуються ерозивні дефекти рогівки, пошкодження бульбарної кон’юнктиви, зрощення між бульбарними та пальпебральними відділами. Для чіткішої візуалізації дефектів рекомендовано проведення біомікроскопії з флуоресцеїном. Слізна плівка зазвичай нестабільна, що підтверджується при додатковому проведенні проби Норна. Методом візіометрії визначається гострота зору. Зниження цього показника відбувається лише за інтенсивному вростанні новоутворених судин і за завороті повік, ускладненому помутнінням рогівки як більма.

Специфічне лікування завороту століття зводиться до проведення блефаропластики. У передопераційному періоді показано використання спеціальних лейкопластирних пов’язок для профілактики інтраопераційних ускладнень. На ранніх етапах захворювання рекомендовано накладення П-подібних швів від ділянки шкірних покривів під реснитчастим краєм до нижніх відділів тарзальної пластинки. Ці заходи забезпечують правильне анатомічне становище століття, ефект зберігається протягом 3-4 місяців. Техніка оперативного втручання при спастичному ентропіоні передбачає проведення невеликого розрізу кругового м’яза ока у претарзальній ділянці або повне висічення м’язового пучка Ріолана. При атонічній формі необхідно видалити трикутну ділянку тарзальної платівки спільно з прилеглими шарами м’язів та шкірних покривів. Ця методика забезпечує закріплення століття у горизонтальному положенні.

При рубцевому ентропіоні слід пересадити невелику частину слизової оболонки в ділянку заднього ребра століття або міжреберну зону (метод Сапежко). Методика оперативного втручання за Вісом малоефективна, оскільки у більшості випадків призводить до повторного формування келоїдного рубця. Для усунення завороту століття після травми або опіку потрібно провести реконструкцію задньої пластинки століття з наступною пересадкою власної слизової оболонки з губ у пошкоджені ділянки. Дана техніка також рекомендована при синдромах Лайєлла та Стівенса-Джонсона.

Консервативне лікування ґрунтується на щоденному використанні препаратів штучної сльози, гелів, що містять декспантенол, та очних мазей на ніч (чергування тіамінової мазі з антибактеріальними засобами). При спастичному ентропіоні на ранніх стадіях рекомендовано проводити інстиляцію топічних анестетиків. Медикаментозна терапія нездатна усунути органічну патологію повік і використовується лише на ранніх етапах зниження клінічних проявів патології.

Прогноз та профілактика завороту століття

Прогноз при завороті століття у разі своєчасного лікування життя і працездатності сприятливий. Тільки незворотні ушкодження рогівки (утворення більма, вростання новоутворених судин) призводять до зниження гостроти зору. При ентропіоні, що сформувався в результаті токсичного епідермального некролізу або злоякісної ексудативної еритеми, сумнівний прогноз.

Специфічних заходів щодо профілактики завороту століття не розроблено. Для попередження подальшого прогресування патології необхідно дотримуватись гігієни повік, проводити їх своєчасне зволоження спільно з зволоженням кон’юнктиви та рогівки. На ранніх стадіях захворювання показаний огляд у офтальмолога із частотою 2 рази на рік. Обов’язковим етапом обстеження є біомікроскопії очей.