Збудлива психопатія

Збудлива психопатія – Розлад особистості, що супроводжується запальністю, неуживливістю, конфліктністю та підвищеною агресивністю. Порушення поведінки стійкі, не контролюються вольовим зусиллям, ускладнюють адаптацію у колективі та створення гармонійних близьких відносин. Інтелект збережено. Зміна характеру стійка, не піддається глибокій корекції і не прогресує протягом життя, але може посилюватися під впливом травмуючих обставин. У стадії компенсації здійснюються заходи щодо соціальної, особистої та трудової адаптації. У стадії декомпенсації застосовується психотерапія та лікарська терапія.

Збудлива (експлозивна) психопатія – своєрідне «викривлення» характеру, що виявляється раптовими вибухами агресії, нападами злісної туги та потребою конфліктувати з оточуючими, не враховуючи руйнівних наслідків таких конфліктів. Є однією з найпоширеніших психопатій. Пацієнтів, які страждають на збудливу психопатію не можна розглядати, як психічно хворих, проте їх поведінка стійко відхиляється від норми, що ускладнює створення міцних сімейних відносин, трудову та соціальну адаптацію.

Основною метою лікування є досягнення стійкої компенсації. Акцент робиться на виховання, підтримку та навчання при особистих та соціальних контактах, вибір професії з урахуванням індивідуальних здібностей та особистісних особливостей. За сприятливого перебігу життя риси психопатії згладжуються. При серйозних стресах настає декомпенсація, психопатичні прояви стають яскравішими. Лікування збудливої ​​психопатії здійснюють фахівці у галузі психіатрії та психотерапії.

Причиною розвитку збудливої ​​психопатії є вроджені чи набуті ранньому віці особливості нервової системи разом із несприятливими зовнішніми впливами. Якщо основним пусковим чинником стають конституційні особливості пацієнта, психопатію називають ядерною. Якщо психопатичні риси хворого формуються під впливом несприятливих психогенних впливів, говорять про патохарактеріологічний розвиток особистості або крайової психопатії.

В основі ядерних психопатій лежать біологічні фактори: несприятлива спадковість, ускладнений перебіг вагітності, тяжкі пологи та порушення розвитку у перші роки життя дитини. Крайові психопатії можуть провокуватися бездоглядністю, постійними конфліктами між батьками, дефектами виховання, тяжкими та тривалими захворюваннями, уродженими та набутими фізичними дефектами.

Збудливу психопатію можуть провокувати постійні приниження, грубе придушення особистості, ігнорування почуттів та інтересів дитини або, навпаки, захоплення, обожнювання, некритичне ставлення до його вчинків, прагнення потурати всім його капризам та забаганкам. У цьому має значення тривалість впливу, і особливості характеру дитини. Збудлива психопатія частіше розвивається у екстравертованих особистостей з бурхливим темпераментом і слабкими вольовими якостями, або впертих, наполегливих дітей.

При своєчасній зміні соціальних умов та створенні психологічно сприятливого середовища процес формування психопатичної особистості припиняється, наявні порушення стабілізуються або стають менш вираженими. Крайові психопатії характеризуються більшою пластичністю. При них спостерігаються менш виражені порушення поведінки та якісніша соціальна адаптація. Прогноз при крайових психопатіях сприятливіший проти ядерними.

Основним симптомом збудливої ​​психопатії є спалахи неконтрольованого гніву, що повторюються, не відповідають обставинам. Спровокувати черговий напад люті може будь-яка незначна подія: неправильно приготований (з точки зору хворого) і не вчасно поданий сніданок, погана оцінка дитини, невеликий конфлікт у черзі чи транспорті, незгода керівництва з позицією пацієнта в якомусь професійному питанні тощо. Зазвичай вдається встановити зв’язок між поведінкою оточуючих і спалахом гніву, однак у деяких випадках напади можуть виникати спонтанно, без жодних зовнішніх причин.

Ступінь компенсації може суттєво відрізнятися. Одні хворі непогано адаптовані, зберігають сім’ї та довго працюють на одному місці. Інші постійно руйнують стосунки, не можуть ні з ким ужитися, часто змінюють роботу чи зовсім не працюють. Причиною декомпенсації зазвичай стають гострі конфлікти та затяжні стреси: розлучення, розрив особистих відносин, звільнення чи загроза втрати роботи, соматичне захворювання, фінансові труднощі та ін.

Зміни характеру при збудливій психопатії помітні з перших років життя дитини. У дитинстві пацієнти відрізняються нестримністю, різкою та швидкою зміною емоцій, нестримністю, невмінням знаходити компроміси, прагненням зайняти лідерську позицію та схильністю до агресивної поведінки. Вони можуть контролювати свої емоційні реакції шляхом вольового зусилля чи свідомого аналізу ситуації. Єдиним способом вирішити проблему для них є конфлікт, найчастіше – грубий, із застосуванням загроз та фізичної сили.

Незважаючи на неефективність агресії, часту ескалацію конфліктів та погіршення відносин з оточуючими, хворі не можуть знайти інші, більш продуктивні варіанти вирішення проблем. І в дитячі роки, і будучи дорослими, вони легко наживають ворогів, що не найкраще позначається на їхніх особистих стосунках та соціальному становищі. При декомпенсації у дитинстві вони нерідко беруть участь у бійках і роблять хуліганські дії, а, ставши дорослими, опиняються на лаві підсудних у зв’язку з насильницькими злочинами.

У близьких контактах стають особливо помітними такі риси експлозивних психопатів, як підвищена вимогливість до рідних і друзів, прискіпливість, підозрілість, недовірливість, владність, неуживливість, себелюбство, нездатність зважати на інтереси та почуття інших людей. У стані афекту свідомість пацієнтів звужується, вони стають здатними на вкрай жорстокі дії, включаючи вбивство. Іноді спостерігається схильність до розвитку залежностей та стійко девіантної поведінки: алкоголізму, наркоманії, ігроманії, сексуальних перверсій, бродяжництва тощо.

Найважливішими діагностичними критеріями є агресивність, конфліктність і схильність до раптовим спалахів гніву, що стійко зберігаються протягом багатьох років, на тлі збереження інтелекту та здатності критично оцінювати власні дії. Психопатичні особливості стабільні і прогресують протягом усього життя. Особистісні розлади відрізняються тотальністю, глобальною дисгармонією, перешкоджають сімейній, соціальній та трудовій адаптації хворого.

Нерідко потрібна диференціальна діагностика з розладами невротичного рівня, що зумовлені хронічним конфліктом (особливо – за наявності тяжких психологічних травм у дитячому віці). І в тому, і в іншому випадку спостерігаються стійкі особистісні зміни, що ускладнюють професійну реалізацію та побудову особистих відносин. Визначальним критерієм у випадках стає вираженість і тотальність особистісної трансформації. Особистісні порушення при невротичних розладах ніколи не бувають настільки яскравими і глобальними, часом досягають психотичного рівня.

Незважаючи на широку поширеність психопатій, лише незначна частина хворих звертається за професійною допомогою до психіатрів, перебуваючи у стані компенсації. Набагато частіше пацієнти потрапляють до лікаря на стадії декомпенсації, при виникненні ускладнень: токсикоманії, наркоманії, алкоголізму, гострих психотичних епізодів, депресивних розладів і т. д. Після усунення гострої симптоматики більшість хворих перестає відвідувати психіатра, і лікар просто не встигає скоригувати психопатичні порушення.

Навіть при регулярному відвідуванні психіатра лікування збудливої ​​психопатії є складним завданням. По суті, психіатру необхідно перебудувати ядро ​​особистості хворого: його систему цінностей, життєві установки, ставлення себе і оточуючим. Найчастіше вирішити таке завдання абсолютно неможливо, тому практично терапія психопатій полягає у точковому вплив на найбільш проблемні місця. Усунення або пом’якшення грубих порушень сприяє покращенню сімейної та соціальної адаптації пацієнта, що, у свою чергу, підвищує шанси на досягнення стійкої компенсації.

Більшість фахівців відводять основну роль психотерапії, вважаючи її найефективнішим способом сформувати оптимальний стиль відносин хворого з оточуючими. Використовується як індивідуальна терапія, і заняття у групах. Зарубіжні фахівці вважають, що найкращий результат досягається при застосуванні тривалої глибинної психотерапії (психоаналізу), проте даних для об’єктивної оцінки цієї думки поки що недостатньо.

При гострих ситуаціях, що травмують, здійснюють роботу з поточним станом хворого, допомагають пацієнтові хоча б частково переглянути внутрішні стандарти та життєві установки, надають психологічну підтримку. Психологічну корекцію проводять на фоні медикаментозного лікування. Для зменшення збудливості призначають препарати групи нейролептиків, для нормалізації настрою при депресіях і субдепресіях застосовують антидепресанти. Для усунення стійкої злісної дисфорії використовують вальпроєву кислоту, карбамазепін.