Зловживання кетаміном

Зловживання кетаміном – залежність від психоделічної речовини кетаміну, що провокує галюцинації та трансцендентні, містичні переживання. Поширена серед молоді, є одним із атрибутів «кислотної» чи «психоделічної» культури. Сп’яніння супроводжується уповільненням рухової активності разом із незвичайними переживаннями особливого перебігу часу, невагомості, зміни схеми тіла. Можливе потьмарення свідомості зі сценоподібними переживаннями. Абстинентний синдром проявляється невизначеними, але болісними болями в м’язах, порушеннями настрою, соматичними та вегетативними розладами.

Зловживання кетаміном – залежність, що широко поширилася на території Росії в 90-і роки минулого століття. Страждають переважно підлітки. Популярність препарату серед молоді обумовлена ​​потребою у приналежності до особливої ​​групи (психоделічна культура) та жадобою до незвичайних, фантастичних переживань. Залежність поширена у Росії, а й там, що пов’язані з відносної доступністю кетамина. В даний час у більшості країн прийняті або приймаються закони, які посилюють правила поширення цього препарату.

Кетамін (кетанест, кеталар, каліпсол) – препарат для комбінованого та моно- наркозу. Широко застосовується при проведенні екстрених операцій, хворобливих хірургічних маніпуляцій та деяких інвазивних досліджень. Не пригнічує дихання, дещо підвищує пульс та артеріальний тиск. При одноразовому вживанні у терапевтичній дозі галюцинації виникають не у всіх хворих. Галюцинування та збудження на виході з наркозу частіше відзначається у пацієнтів, які страждають на алкоголізм, інші наркоманіями та токсикоманіями.

У Європі та Америці кетамін стали використовувати як психоактивний препарат у 80-ті роки минулого століття. Швидке розповсюдження кетаміну було зумовлене його легальністю – на відміну від інших засобів з подібною дією, кетамін не входив до списків заборонених речовин, а підпадав під категорію сильнодіючих препаратів, що спрощувало його придбання та розповсюдження. У Росії її кетамін поширився в 90-ті роки минулого століття. Це було з падінням залізної завіси та інтересом молоді до «психоделическому» мистецтву. У результаті, як у країнах, і у Росії кетамін став своєрідним атрибутом андеграунду.

Ще одним важливим аспектом, що зумовило популярність кетаміну, що швидко зростає, в підлітковому середовищі, стали ефекти, викликані цим наркотиком. На відміну від вже досить пересичених, досвідчених дорослих людей, які намагаються знайти нові чуттєві задоволення, підлітків у наркотиках насамперед приваблює яскравість, незвичайність та фантастичність відчуттів. Кетамін, що викликає містичні переживання, приваблює підлітків більше, ніж важкодоступний, але менш цікавий опій або дорогий кокаїн.

Кетамін зазвичай вводять внутрішньом’язово – цей варіант вважається найбільш економічним і одночасно забезпечує досить тривалий наркотичний ефект. Внутрішньовенні ін’єкції використовують рідше, оскільки за такого способу вживання зменшується тривалість ейфорії. Ще рідше, зважаючи на низьку ефективність, практикують вдихання порошку та пероральне вживання. На початкових стадіях пацієнти зазвичай вводять 0,5-0,6 мл 5% розчину. Надалі доза зростає в 3-4 рази.

Вперше підлітки приймають кетамін у компанії однолітків. Приводом для першого вживання стає цікавість, бажання “не відстати від інших”, “не впустити свій авторитет” і підштовхування з боку лідера групи. Навіть якщо при першому прийомі підліток не зазнав приємних відчуттів, він зазвичай пробує наркотик повторно. Через деякий час вживання кетаміну стає нормою, пацієнт навчається отримувати задоволення від незвичайних відчуттів та переживань. Як правило, у компаніях кетамін приймають 1-3 рази на тиждень. Нерідко ін’єкції кетаміну поєднуються або чергуються із прийомом інших токсичних речовин або наркотичних препаратів.

Ще через деякий час підліток починає все сильніше прагнути в компанію, що свідчить про розвиток психічної залежності від кетаміну. Відсутність наркотику породжує психологічний дискомфорт, нудьгу, розчарування та підвищену дратівливість. На цій стадії пацієнт уже може почати красти гроші та продавати речі з дому. Однак у випадках, коли наркоманічна група з якоїсь причини розпадається, частину підлітків припиняють вживання кетаміну.

Якщо цього немає, прийом психоактивного речовини триває. Толерантність зростає. Наркотичні ефекти стають менш вираженими, тривалість дії препарату зменшується. На цьому етапі залежність посилюється, підліток втрачає інтерес до навчання, звертає менше уваги на свою зовнішність та припиняє спілкування з друзями, які не вживають кетамін. Якщо група переходить до прийому іншої психоактивної речовини, підліток відокремлюється та шукає іншу компанію. Зазвичай чисельність групи зменшується, формується «колектив» із 2-3 підлітків із вираженою залежністю. Можливе поодиноке вживання.

Через 4-7 місяців регулярного прийому виникає абстинентний синдром, який стає ще одним стимулом для пошуку та прийому кетаміну. Відміна препарату викликає вегетативні порушення, розлади сну та стан вираженого загального дискомфорту, що супроводжується нелокалізованими та неінтенсивними, але тривалими та вимотуючими болями у м’язах. Пацієнти стають настирливими, стомлюючими. Ознаки абстиненції з’являються через 1-2 доби з останнього прийому і зникають протягом 8-10 днів.

Сучасна наркологія виділяє три фази кетамінового сп’яніння. При внутрішньом’язовому введенні перша фаза починається через 5-10 хвилин після вживання препарату та триває 2-3 хвилини. Пацієнт відчуває приємне розслаблення, запаморочення та незвичайний присмак у роті. Потім настає друга фаза, що супроводжується підйомом настрою, почуттям легкості та деякою розгубленістю. Думки здаються сплутаними, хворі легко відволікаються. Для цієї фази характерні незвичайні тілесні відчуття: відчуття невагомості, збільшення або зменшення об’єму та незвичайної гнучкості частин тіла.

При невеликій дозі та досвіді вживання інших психоактивних речовин після другої фази сп’яніння завершується, переходячи в слабкість та дратівливість, які повністю зникають протягом 2-4 годин. При вживанні великої дози настає третя фаза. Пацієнти стають загальмованими, перестають відчувати своє тіло. Виникає атаксія. У хворих виникає відчуття, що за ними хтось спостерігає. В одних пацієнтів провідними симптомами стають дисморфофобія та дереалізація, інші бачать якісь картинки чи чують музику. Часто виникає страх і фрагментарні ідеї переслідування.

При огляді хворих, що перебувають у стані кетамінового сп’яніння, виявляється блідість шкірних покривів, розширення зіниць, порушення координації рухів, почастішання пульсу, підвищення артеріального тиску, зниження рефлексів, тактильної та больової чутливості. Через 1-2 години після прийому кетаміну настає четверта фаза, наркотичні ефекти змінюються нудотою, слабкістю та загальмованістю. Зберігаються незначні порушення координації рухів. Усі постинтоксикаційні прояви зникають протягом 1-2 годин.

Психічна залежність виникає після 10-20 вживань. Згодом перша фаза коротшає до кількох секунд, а друга і третя зливаються. Галюцинації спрощуються, страх зникає або менш вираженим. Через 3-4 місяці багато пацієнтів навчаються регулювати та спрямовувати свої переживання. Приблизно в цей час чи трохи пізніше виникає постійна розсіяність, погіршується концентрація уваги, пам’ять і мислення. Хворі стають нерозбірливими у етичних питаннях. Відзначається зниження ваги, постійна тахікардія та підвищення артеріального тиску. Шкіра стає грубішою, на ній з’являються висипання.

Тактика лікування визначається наркологом індивідуально. При нерегулярному чи нетривалому вживанні кетаміну використовують раціонально-сугестивну терапію. Батькам рекомендують контролювати дозвілля підлітка. При проблемах у сім’ї проводять сімейну психотерапію. Стаціонарне лікування не показано, оскільки в наркологічному відділенні підліток може потрапити під вплив своїх ровесників і дорослих пацієнтів, які входять до інших асоціальних груп або страждають на більш тяжкі залежності.

При тривалому зловживанні кетаміном питання госпіталізації вирішується з урахуванням умов життя підлітка. Пацієнтів, які перебувають у благополучних соціальних та психологічних умовах, направляють на амбулаторне лікування. Для нормалізації настрою та корекції поведінки призначають тіоридазин, феназепам та периціазин. При тяжких афективних розладах застосовують антидепресанти. Лікарську терапію поєднують із психотерапією.

Психологічно та соціально неблагополучних підлітків госпіталізують, призначають транквілізатори, вітаміни та ноотропні препарати. При необхідності використовують антидепресанти. Через 2 тижні після початку лікування хворих направляють на групову та індивідуальну психотерапію. Через 1-1,5 місяці пацієнтів виписують під нагляд нарколога. У зв’язку з високим ризиком зривів рекомендується тривале психотерапевтичне та медикаментозне лікування.

У зв’язку з психологічною незрілістю підлітків прогноз при кетамінової залежності значною мірою визначається якістю спостереження з боку нарколога та батьків, рівнем психотерапевтичної корекції, успішністю ресоціалізації та знаходження нових інтересів. Разом з тим, значущими є вольові якості та рівень мотивації пацієнтів. При продовженні вживання кетаміну протягом 1-2 років формується психоорганічний синдром зі зниженням адаптаційних здібностей, погіршенням пам’яті, втратою здатності до навчання, нестійкістю настрою та схильністю до затяжних депресій.

Через 3-4 роки постійного прийому розвивається апатична деменція, що виявляється зниженням критики, безпорадністю, грубими розладами пам’яті, байдужістю, млявістю, холодністю та черствістю по відношенню до близьких. Виникають неврологічні порушення: атаксія, судоми, гіперкінези, тремтіння кінцівок. Прогресує соматична патологія. Більшість пацієнтів не досягають цієї стадії, оскільки кетамін «розгальмовує» потяг до яскравіших форм наркотичного сп’яніння. Через 2-2,5 роки хворі перестають отримувати задоволення від кетаміну і починають вживати алкоголь чи тяжкі наркотики.