Турбота, підтримка, бажання тільки кращого для близької людини – хіба це погано?

Хіба погано любити, підтримувати, спрямовувати, піклуватися, турбуватися, думати про неї? Хіба погано?!

Не погано, тільки якщо в тому, що ви робите для іншого – бажання цього Іншого, його енергії, його прагнення більше ніж вашого.

Якщо ж наоборот, якщо вашої енергії в цьому процесі в рази більше, ви тягнете, вмовляєте, контролюєте, упевнюєте, що цього іншого (чоловіка, брата, батька, матері, близької подруги, дорослого сина чи повнолітньої доньки) це дуже потрібно – зайнятися своїм здоров’ям, скинути вагу, піти від алкоголіка-чоловіка, отримати вищу освіту, займатися спортом, переїхати, знайти іншу роботу, кинути пити, змінити свою життя, і ви викладаєтесь, викладаєтесь, викладаєтеся…

А ваш близький робить вам послугу тим, що робить це для себе.

Все, ви у пастці!

Пам’ятаєте: у школі, вчителі говорили: «Це ж ТОБІ потрібно! Вчися, намагайся! Це потрібно тобі!»

Кому потрібно? Чи відчуває дитина, підліток, що їй потрібно вчитися? Ні. А кому це потрібно? Вчителям, викладачам, батькам – рятувальникам усіх мастей. Енергії бажання самої дитини у цьому немає. Її потреба зовсім в іншому, але аж ніяк не в навчанні.

Якщо те, що ви робите для близької вам людини, більше потрібно Вам, ніж їй, ви стаєте не підтримкою, на яку можна спертися, а у рятувальником, у того, хто тягне іншого на своїй енергії.

Рятувальник – це той, хто тягне іншого на своїй енергії.

Рятувати треба і важливо! Коли будинок біля вогні, і потрібно винести на собі невтомних жителів. Коли люди безпорадні і вони не можуть допомогти собі самі. Коли вони нерухомі, не осудні, в астматичному нападі, у тяжкому алкогольному сп’янінні, під дією наркотиків, топляться в річці, потрапили в аварію, перебувають під завалами. У момент, коли людина дуже потребує допомоги, і не може спиратися на себе.

У всіх інших випадках своє спасіння — це відповідальність самої людини. І міст до своєї мрії вона повинна будувати на своїй власній енергії.

Допомогти, підтримати, порадити – будь ласка! Але так, щоб вашої допомоги і підтримки було відсотків на двадцять від того, що людина робить у цьому напрямі сама. Немає в неї сил, енергії, бажання – йти тим світлим шляхом, який ви для неї бачите, може і не її це шлях. А якщо є хоч якесь бажання і власна енергія, хай інвестує її стільки, скільки може, поступово будуючи свій власний міст у своє світле майбутнє.

Якщо ви стаєте основною опорою цього мосту, найбільш зацікавленою особою є те, щоб у цієї чудової людини все вийшло (щоб чоловік кинув пити, син вступив до університету, донька закінчила ВНЗ, подруга знайшла підходящу роботу, мама зайнялася своїм здоров’ям, батько домігся пільг, брат реалізував свій талант), то ви ризикуєте тягнути на собі набагато більше, практично все, і повністю відповідати за успіх всього діла.

Крім цього є великий ризик, що людина, чийого щастя ви так завзято бажаєте, одного разу пошле вас кудись подалі з усією вашою щирою підтримкою і чітким баченням його щасливої ​​долі. І всі ваші сили, енергія і година будуть викинуті в трубу, розтоптані та знецінені.

Ні яку благодарність, на яку ви в глибині душі сподівалися, ви не отримаєте. Ні любові, ні вдячності. Тільки глибоке почуття образи, розчарування і відчуття власної дурості та використаності – ось, що залишається в сухому залишку героя – рятувальника, який із благих мотивів тягне лямку за себе і за того хлопця, бажаючи найкращого для своїх коханих та близьких.

Візьміть за орієнтир формулу: «20+ 80», де 80% – це власні зусилля людини, а 20% – це ваша допомога та підтримка.

Коли я була керівником громадської організації, яка займається допомогою дітям-сиротам та малозабезпеченим сім’ям, мудрі грантодавці (організації-спонсори, які дають таким волонтерським організаціям як наші гроші на реалізацію соціальних проектів), виділяли лише 20% від потрібного нам на проект бюджету .

«Подобається тобі ідея, хочеш її реалізувати, віриш у неї? Тоді викладайся енергетично, фінансово, шукай ще джерела, ломайся, працюй! А ми підтримаємо. Чого ж не підтримати, якщо людина багато робить для реалізації своєї мрії?!»

Між підтримкою та нав’язуванням, диктатом своїх умів, контролем та тиском – тонка грань.

Рятувальники часто стають «диктаторами правильної життя», переслідувачами для бідних рятуємих, перетворюючи їх у жертву своїх власних амбіцій.

Перш ніж рятувати когось, запитайте: “А кому це потрібно? Хто основна зацікавлена ​​особа у тому, щоби все це сталося?”

Хоче чоловік кинути пити, дружина знайти роботу, мама зайнятися здоров’ям, сестра схуднути, а брат вилізти з боргів? Мріє ваш син вступити до університету, а донька вивчити англійську? Чи потрібна вашій подрузі нова робота або її влаштовує ця стара?

І найголовніший розпізнавальний знак – вкладається сама людина у все це.

Рятувальник може стати «підтримувачем», якщо він як дорослий подає руку дитині, яка йде по вузькому бордюру:

«Хочеш йти, є у тебе інтерес, подобається тобі це? ось тобі моя рука! підтримаю!».