VIII, IX, X, XI, XII пара черепних нервів

VIII пара черепних нервів – присінковозавитковий нерв

Восьма пара черепних нервів – присінково-завитковий нерв (n. vestibulocochlearis) є чутливим нервом. До складу його входять два різнохарактерні нерви:

1) присінковий нерв (n. vestibularis), якому зв’язок з ядрами мозочка надає особливі функції підтримання рівноваги тіла;

2) завитковий нерв (n. cochlearis) фізіологічно пов’язаний з функцією слуху. Ці два нерви анатомічно зв’язані тільки на просторі між органом слуху і мозком, але як у початковій частині, так і в кінцевому відділі мають свої відокремлені шляхи).

Присінковий нерв є периферійною частиною статокінетичного аналізатора. Тіло першого нейрона шляху статокінетичного аналізатора розміщене у присінковому вузлі (ganglion vestibulare), який розміщений на дні внутрішнього слухового ходу. Дендрити біполярних нейронів присінкового вузла утворюють його верхню (pars superior) та нижню (pars inferior) частини. Pars superior продовжується у маточково-ампульний нерв (n. utriculoampullaris),  який  розгалужується  на завитковий (спіральний) вузол, ganglion cochleare (spirale) маточковий нерв (n. utricularis) – починається від рецепторів плями маточки, та бічний ампульний нерв (n. ampullaris lateralis) – починається від рецепторів ампульних гребенів передньої та бічної півколових проток. Pars inferior продовжується у мішечковий нерв (n. saccularis) – починається від рецепторів плями мішечка, та задній ампульний нерв (n. ampullaris posterior) – починається від рецепторів ампульного гребеня задньої півколової протоки.

Аксони біполярних нейронів присінкового вузла утворюють присінковий нерв (n. vestibularis), який приєднується до завиткового нерва (n. cochlearis) і разом з ним утворює присінково-завитковий нерв, що виходить з піраміди скроневої кістки через внутрішній слуховий отвір і вступає в мозкову речовину моста у мосто-мозочковому куті. В мосту аксони першого нейрона закінчуються в присінкових ядрах (nuclei vestibulares    medialis/lateralis/superior/inferior).

Завитковий нерв є периферійною частиною слухового аналізатора. Тіло першого нейрона слухового аналізатора міститься у завитковому вузлі (ganglion cochleare), який розташований у спіральному каналі веретена. Дендрити біполярних нейронів, які утворюють завитковий вузол, через отвори в базальній пластинці зв’язані з рецепторними клітинами спірального органа. Аксони нейронів завиткового вузла утворюють завитковий нерв, який у складі n. vestibulocоchlearis вступає в речовину моста. В мосту ці аксони закінчуються на передньому та задньому завиткових ядрах (n. cochlearis anterior et posterior).

ІХ пара черепних нервів – язико-глотковий нерв

Дев’ята пара черепних нервів – язико-глотковий нерв (n. glossopharyngeus) – є змішаним нервом, який іннервує похідні третьої зябрової дуги. Має:

– чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);

– рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);

– парасимпатичне  нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior).

Нерв  виходить  з  речовини  довгастого  мозку 4–5 корінцями, які виходять по вертикальній лінії, розміщуючись один під одним, із заоливної борозни позаду оливи (вище місця виходу блукаючого нерва).

Язико-глотковий нерв виходить з порожнини черепа через яремний отвір. В яремному отворі язико-глотковий нерв потовщується і утворює чутливий  верхній вузол (ganglion superius);  нижче, в ділянці кам’янистої ямочки скроневої кістки, міститься другий чутливий нижній вузол (ganglion inferius), трохи більших розмірів. Далі нерв іде вниз між v. jugularis interna i a. carotis interna, обходить заду m. stylopharyngeus; повертаючи наперед дугою, опуклістю обернений назад і вниз, проходить присередньо поза m. styloglossus до кореня язика і ділиться на кінцеві язикові гілки (rr. linguales), які розгалужуються у слизовій оболонці задньої третини язика.

Рухові волокна язико-глоткового нерва формують гілку шило-глоткового м’яза (r. musculi stylopharyngei) – іннервує однойменний м’яз.

Чутливі волокна язико-глоткового нерва формують гілку сонної пазухи (r. sinus carotici). Ця гілка йде до сонного клубочка, що залягає у стінці сонної пазухи загальної сонної артерії у місці її біфуркації. У цій частині судинної системи локалізовані механорецептори, які оцінюють величину артеріального тиску (барорецептори чи пресорецептори). Імпульсація цих рецепторів зростає при підвищенні артеріального тиску. У довгастому мозку ця інформація використовується для підвищення активності нейронів блукаючого нерва, що регулюють діяльність серця, і одночасно для зниження активності нейронів вазоконстрикторного відділу судинорухового центру. Результатом такої діяльності є зниження рівня артеріального тиску до вихідних значень. У стінці сонної пазухи розташовані також хеморецептори, які збуджуються при недостатній кількості кисню чи при надлишку вуглекислого газу і водневих іонів. При виникненні цих умов потік імпульсів, що прямують від хеморецепторів, зростає, в результаті чого активізується діяльність серця і легень. Усе це призводить до нормалізації газового складу крові, тобто до підтримання газових констант на необхідному для оптимальної  діяльності  організму  рівні.

Чутливі та передвузлові парасимпатичні волокна (останні переключаються в парасимпатичних інтрамуральних вузлах, що містяться в органах) язикоглоткового нерва формують:

1) 2–3 глоткові гілки (rr. pharyngei) – досягають бічної стінки глотки; разом з глотковими гілками блукаючого нерва формують глоткове сплетення; іннервують слизову оболонку глотки;

2) мигдаликові гілки (rr. tonsillares) – досягають слизової оболонки піднебінних мигдаликів, піднебінних дужок та м’якого піднебіння;

3) язикові гілки (rr. linguales) – кінцеві гілки, які іннервують задню третину слизової оболонки язика; чутливі волокна в їх складі забезпечують загальну і смакову чутливість цієї ділянки;

4) барабанний нерв (n. tympanicus).

Барабанний нерв, або нерв Якобсона, відходить від нижнього вузла язико-глоткового нерва, складається з чутливих волокон (волокон загальної чутливості, утворених дендритами нейронів нижнього вузла) і парасимпатичних передвузлових, що є аксонами нейронів нижнього слиновидільного ядра. Барабанний нерв іде у барабанний каналець скроневої кістки через кам’янисту ямочку і досягає барабанної порожнини. У барабанній порожнині частина парасимпатичних волокон переключається в барабанному стовщенні (барабанному вузлі), intumescentia tympanica (ganglion tympanicum). Чутливі, завузлові парасимпатичні волокна барабанного нерва, а також симпатичні завузлові сонно-барабанні нерви (від внутрішнього сонного сплетення) утворюють барабанне сплетення (plexus tympanicus). Барабанне сплетення розташовується на присередній стінці барабанної порожнини; іннервує слизову оболонку барабанної порожнини, слухової труби та комірки соскоподібного відростка.

Продовженням барабанного нерва є малий кам’янистий нерв (парасимпатичний корінець вушного вузла), n. petrosus minor (radix parasympathica ganglii otici), який складається з передвузлових парасимпатичних (секреторних) волокон. Малий кам’янистий нерв виходить з барабанної порожнини через розтвір каналу малого кам’янистого нерва, лягає в однойменну борозну на передній поверхні кам’янистої частини скроневої кістки. Далі нерв виходить із порожнини черепа через клино-кам’янисту щілину, потрапляє у підскроневу ямку і досягає вушного вузла. У вушному вузлі передвузлові волокна переключаються на завузлові, які у складі сполучної гілки з вушно-скроневим нервом (r. communicans cum nervo auriculotemporale), а потім у складі самого вушно-скроневого нерва (гілки n. mandibularis з V пари черепних нервів) досягають привушної слинної залози і забезпечують її секреторну іннервацію.

Ураження язико-глоткового нерва супроводжуються: слабовираженими руховими розладами (порушення ковтання), оскільки порушена іннервація язико-глоткового нерва компенсується гілками блукаючого нерва; загальночутливими розладами на відповідних ділянках іннервації; смаковими і загальночутливими порушеннями на задній третині язика; порушеннями видільної функції привушної залози, які компенсуються іншими слинними залозами.

Х пара черепних нервів – блукаючий нерв

Десята пара черепних нервів – блукаючий нерв (n. vagus) – є змішаним нервом, який іннервує похідні IV–V зябрових дуг. Має:

– чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);

– рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);

– парасимпатичне заднє ядро блукаючого нерва (дорсальне ядро блукаючого нерва), nucleus posterior nervi vagi (nucleus dorsalis nervi vagi).

Нерв виходить з речовини довгастого мозку в заоливній борозні 10–18 корінцями.

З порожнини черепа він виходить через яремний отвір разом з IХ та ХІ парами черепних нервів. Блукаючий нерв має 2 чутливих вузли:

1) верхній вузол (ganglion superius) – розміщений у межах яремного отвору;

2) нижній вузол (ganglion inferius) – розміщений на 1,0–1,5 см нижче.

Блукаючий нерв має численні інтрамуральні вузли, і, крім того, у його складі містяться вегетативні нейрони, що мають значення для автоматичної регуляції функцій внутрішніх органів. Тому блукаючий нерв варто розглядати як складну систему різних за своєю природою елементів – нервових волокон і нервових клітин. Це найдовший із черепних нервів. Зона його іннервації сягає від ділянки голови до органів черевної порожнини включно. Через свою довгу протяжність і складний шлях він і одержав назву блукаючого.

На шиї нерв спускається вниз у складі судиннонервового пучка шиї, розміщуючись між внутрішньою яремною веною і внутрішньою сонною артерією, а потім між названою веною і загальною сонною артерією (знаходиться дещо позаду, в глибині між судинами). При переході у грудну порожнину правий блукаючий нерв проходить по передній поверхні правої підключичної артерії, лівий – по передній поверхні дуги аорти.

Пройшовши у грудну порожнину через верхній отвір грудної клітки, блукаючі нерви огинають корінь легень позаду, підходять до стравоходу і спускаються вниз по його стінці (лівий нерв переважно попереду, правий – позаду). На стравоході нерви розгалужуються, втрачаючи характер стовбурів, і утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophageus). Із гілок цього сплетення на передній та задній стінках стравоходу у його нижній частині формуються, відповідно, передній блукаючий стовбур (truncus vagalis anterior) та задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior). Обидва стовбури разом із стравоходом проходять у черевну порожнину крізь стравохідний розтвір діафрагми і розташовуються на малій кривині шлунка.

За топографією виділяють 4 відділи блукаючого нерва: головний, шийний, грудний та черевний.

Головний відділ охоплює початковий відрізок нерва – від мозку до нижнього вузла блукаючого нерва. Нижньою межею шийного відділу вважається рівень відходження поворотного гортанного нерва. Межа між грудним і черевним відділом – місце проходження блукаючого нерва через діафрагму.

Головний відділ блукаючого нерва є найкоротшим і має тільки дві гілки: оболонну і вушну.

Оболонна гілка (r. meningeus) – чутлива, відходить від верхнього вузла, повертається у порожнину черепа, де іннервує тверду оболону головного мозку в ділянці задньої черепної ямки.

Вушна гілка (r. auricularis) – чутлива, відходить від верхнього вузла, проходить через соскоподібний каналець скроневої кістки до заднього краю кісткової частини зовнішнього слухового ходу, іннервує шкіру задньої стінки зовнішнього слухового ходу, частину зовнішньої поверхні вушної раковини і барабанну перетинку.

Шийний відділ блукаючого нерва віддає: глоткові гілки, верхній гортанний нерв, верхні та нижні шийні серцеві гілки.

Глоткові гілки (rr. pharyngei) складаються із чутливих, рухових і парасимпатичних волокон. Глоткові гілки відходять від нижнього вузла і утворюють глоткове сплетення (разом з однойменними гілками ІХ пари черепних нервів). Глоткові гілки блукаючого нерва іннервують m. constrictor paryngis superior, m.constrictor pharyngis medius, м’язи м’якого піднебіння (крім m. tensor veli palatini), слизову оболонку нижньої половини глотки.

Верхній гортанний нерв (n. laryngeus superior) відходить від нижнього вузла, складається з чутливих, рухових і парасимпатичних волокон. Іде за внутрішньою сонною артерією, направляється вперед до гортані, розділяючись на дві гілки – зовнішню та внутрішню. Зовнішня гілка (r. externus) – рухова, іннервує m. cricothyroideus et m. constrictor paryngis superior. Внутрішня гілка (r. internus) складається з чутливих і парасимпатичних волокон; вона пронизує щитопід’язикову перетинку, іннервує слизову оболонку гортані вище голосової щілини, слизову оболонку надгортанника і кореня язика.

Верхні та нижні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores et inferiores) відходять від стовбура блукаючого нерва і від верхнього гортанного нерва. Вони містять чутливі та парасимпатичні волокна; ідуть уздовж загальної сонної артерії до серця, де входять до складу серцевого сплетення.

Грудний відділ блукаючого нерва віддає: поворотний гортанний нерв, грудні серцеві гілки, бронхові гілки.

Поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens) містить чутливі, рухові і парасимпатичні волокна. Відгалужується від блукаючого нерва з правого боку на рівні перетинання нерва з a. subclavia dextra; з лівого боку – на рівні перетинання нерва з arcus aortae, латеральніше артеріальної зв’язки. Потім обидва поворотних гортанних нерви огинають знизу і позаду зазначені судини і піднімаються вгору по відповідних бічних поверхнях трахеї, досягаючи своєю кінцевою гілкою (нижнім гортанним нервом) гортані. Припускають, що у складі поворотного гортанного нерва йдуть волокна внутрішньої гілки ХІ пари черепних нервів.

Від поворотного гортанного нерва відгалужуються:

1) трахейні гілки (rr. tracheales) – іннервують трахею;

2) стравохідні гілки (rr. oesophagei) – іннервують верхній відділ стравоходу;

3) нижній гортанний нерв (n. laryngeus inferior) – іннервує всі м’язи гортані, крім m. cricothyroideus, слизову оболонку гортані нижче голосової щілини, а також щитоподібну та прищитоподібні залози, лімфатичні вузли шиї.

Грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici) містять чутливі та парасимпатичні волокна, відходять від блукаючого нерва нижче поворотного гортанного нерва і приєднуються до серцевого сплетення.

Бронхові гілки (rr. bronchiales) передні та задні, містять чутливі та парасимпатичні волокна, прямують до воріт легенів і, з’єднуючись з гілками симпатичного стовбура, утворюють легеневе сплетення (plexus pulmonalis). Легеневе сплетення іннервує структури бронхового дерева та здійснює чутливу іннервацію нутрощевої  плеври.

Черевний відділ блукаючого нерва представлений переднім та заднім блукаючими стовбурами, які містять тільки чутливі та парасимпатичні волокна.

Передній блукаючий стовбур (truncus vagalis anterior) утворений переважно волокнами лівого блукаючого нерва, є продовженням стравохідного сплетення, розташовується уздовж передньої поверхні малої кривини шлунка. Від нього відходять передні шлункові гілки (rr. gastrici anteriores), які з’єднуються з симпатичними волокнами, утворюючи шлункове сплетення, що іннервує шлунок. Продовженням переднього блукаючого стовбура є печінкові гілки (rr. hepatici), які досягають воріт печінки між двома листками очеревини малого чепця.

Задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior) утворений переважно волокнами правого блукаючого нерва, є продовженням стравохідного сплетення, розташовується уздовж задньої поверхні малої кривини шлунка. Від нього відходять задні шлункові гілки (rr. gastrici posteriores), які беруть участь в утворенні шлункового сплетення, що іннервує шлунок. Віддaвши задні шлункові гілки, задній блукаючий стовбур відхиляється дозаду і донизу, і по ходу лівої шлункової артерії йде у вигляді черевних гілок (rr. coeliaci) до черевного сплетення (plexus coeliacus). У складі гілок черевного сплетення чутливі та парасимпатичні волокна блукаючих нервів досягають майже всіх органів черевної порожнини. Блукаючий нерв іннервує не тільки органи малого таза, але й ліву половину товстої кишки (нижче лівого ободового згину). Відособлені відгалуження з числа черевних гілок, які йдуть до нирок, – ниркові гілки (rr. renales).

Двобічне часткове ураження блукаючого нерва викликає: втрату глоткового та піднебінного рефлексів; гугнявий відтінок голосу; потрапляння в дихальні шляхи рідкої їжі (в результаті парезу або паралічу м’якого піднебіння). Крім того, настає: дисфонія або афонія (парез або параліч голосових зв’язок); дисфагія (порушення ковтання). Повне двобічне ураження вегетативних волокон блукаючих нервів несумісне з життям в результаті виключення функції серця та дихання. Подразнення блукаючих нервів супроводжується порушеннями діяльності серця (брадикардія) і легень, диспепсичними явищами (пронос, закреп, порушення апетиту, печія тощо).

ХІ пара черепних нервів – додатковий нерв

Одинадцята пара черепних нервів – додатковий нерв (n. accessorius) – у процесі розвитку відокремився від Х пари черепних нервів і за складом волокон є руховим нервом. Має:

– ядро додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) – розміщене у передніх рогах верхніх шести сегментів спинного мозку;

– подвійне ядро (nucleus ambiguus) – розміщене у довгастому мозку і є спільним для ІХ, Х та ХІ пар черепних нервів.

Сукупність аксонів нейронів подвійного ядра утворює черепні корінці (блукаюча частина), radices craniales (pars vagalis). Черепні корінці виходять із речовини довгастого мозку позаду оливи з заоливної борозни нижче виходу блукаючого нерва. Сукупність аксонів нейронів ядра додаткового нерва утворює спинномозкові корінці (спинномозкова частина), radices spinales (pars spinalis). Спинномозкові корінці виходять зі спинного мозку між передніми та задніми корінцями верхніх шести шийних сегментів, з’єднуються в один стовбур, що піднімається вгору і проходить у порожнину черепа через великий отвір потиличної кістки. У порожнині черепа цей стовбур, з’єднуючись із черепними корінцями, утворює стовбур додаткового нерва (truncus n. accessorii), який прямує до яремного отвору. Після виходу з яремного отвору стовбур додаткового нерва поділяється на дві гілки – внутрішню та зовнішню.

Внутрішня гілка (r. internus) тонша, містить волокна черепних корінців і приєднується до блукаючого нерва.

Зовнішня гілка (r. externus) складається з волокон спинномозкових корінців, спускається між внутрішньою сонною артерією і внутрішньою яремною веною. На рівні кута нижньої щелепи вона відхиляється дещо назад і розгалужується на м’язові гілки (rr. musculares), які іннервують m. sternocleidomastoideus et m. trapezius.

При ураженні додаткового нерва розвивається параліч m. sternocleidomastoideus et m. trapezius: плече опущене, лопатка зміщується назовні, хворий не може знизати плечима, підняти руку, повернути голову у здоровий бік.

ХІІ пара черепних нервів – під’язиковий нерв

Дванадцята пара черепних нервів – під’язиковий нерв (n. hypoglossus) за складом волокон є руховим нервом, який іннервує похідні постбранхіальних міотомів (м’язи язика). Під’язиковий нерв має одне рухове ядро – ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), яке проектується на однойменний трикутник у нижній частині ромбоподібної ямки. Ядро під’язикового нерва продовжується у спинний мозок до рівня другого шийного сегмента, прилягаючи до ретикулярної формації. Протяжність самого ядра обумовлює і протяжність місць виходу аксонів його нейронів (у вигляді 10–15 корінців) по довжнику sulcus anterolateralis між пірамідою і оливою довгастого мозку.

Біля каналу під’язикового нерва потиличної кістки корінці нерва збігаються і, розміщуючись позаду хребтової артерії, залишають порожнину черепа через цей канал у вигляді одного стовбура. Далі під’язиковий нерв спускається вниз між внутрішньою сонною артерією та внутрішньою яремною веною, потім вигинається вперед і проходить під черевцем двочеревцевого м’яза в ділянку піднижньощелепного трикутника, утворюючи верхню сторону трикутника Пирогова. На рівні переднього краю m. hyoglossus під’язиковий нерв вступає у товщу язика, віялоподібно розгалужуючись на кінцеві язикові гілки (rr. linguales).

У зв’язку з під’язиковим нервом звичайно описують шийну петлю (ansa cervicalis), яка утворюється злиттям верхнього та нижнього корінців. Верхній корінець (radix superior) утворений волокнами першого та другого спинномозкових нервів, що з’єднуються з під’язиковим нервом до вступу його у товщу язика і проходять певний відрізок у його складі. Верхній корінець відходить від під’язикового нерва у місці його вигину допереду, спускається по передній поверхні загальної сонної артерії і з’єднується з нижнім корінцем (radix inferior) – гілкою шийного сплетення, яка утворена волокнами другого та третього шийних спинномозкових нервів.

Під’язиковий нерв іннервує всі м’язи язика. Гілки шийної петлі (яка походить з верхніх трьох шийних спинномозкових нервів) іннервують м’язи шиї, що лежать нижче під’язикової кістки, та m. geniohyoideus.

Ураження під’язикового нерва викликає параліч або парез м’язів язика, який супроводжується атрофією та фібрилярними посмикуваннями на ураженому боці. При однобічному ураженні під’язикового нерва помітне відхилення язика в протилежний бік при його висуванні з ротової порожнини. Це пояснюється тим, що підборідно-язиковий м’яз здорового боку висуває язик уперед сильніше, ніж той же м’яз ураженого боку.

Ураження під’язикового нерва з одного боку не викликає помітних порушень мови, жування, ковтання. Двобічне ураження під’язикового нерва призводить до мовних розладів, порушень актів жування та ковтання.