Десмургія

Мета:

• вивчити види пов’язок і правила їх накладання (мал. 15);

• оволодіти технікою накладання пов’язок на різні частини тіла.

У пацієнтів можуть бути найрізноманітніші рани, і на них необхідно наклада­ти пов’язки.

Дослівно десмургія (від грец. desmos — пов’язка і ergon — справа) — перев’язування, рекомендації щодо накладання пов’язок, необхідних для пра­вильного лікування ушкоджень і захворювань організму людини. Отже, вчення про пов’язки і способи їх накладання називається десмургією.

Під перев’язуванням розуміють комплекс засобів для захисту ран і патологіч­но змінених поверхонь шкіри від дії зовнішнього середовища. Правильно накла­дені пов’язки сприяють якнайшвидшому одужанню хворого, діючи як позитивний психологічний чинник, оскільки викликають відчуття полегшення і заспокоєння, усувають зорове сприйняття осередку ушкодження або захворювання. У всіх окре­мих випадках за основу приймають класичну техніку десмургії.

Види перев’язувального матеріалу

1. Марля є основним перев’язувальним матеріалом. Це нещільна бавовняна тка­нина; для зручності з неї роблять серветки, тампони, турунди, кульки і бинти різного розміру (зокрема, бинти мають ширину від 5 до 20 см).Перев’язувальний матеріал може бути стерильним і нестерильним. Стерильний використовуєть­ся для накладання безпосередньо на рану, нестерильний— для фіксації пов’язок на певній частині тіла. Стерилізація перев’язувального матеріалу в основному здійснюється в автоклаві парою під підвищеним тиском.

З марлі виготовляють гіпсові бинти (марлевий бинт, рівномірно пересипаний сульфатом

кальцію), а також ватяно-марлеві тампони.

2. Вата може бути бавовняно-паперовою і синтетичною (віскозна). Але істотні­шою є гігроскопічність вати: біла вата є гігроскопічною, сіра — негігроскопічною. Біла вата використовується в тих випадках, коли необхідно сприяти від­току ранового вмісту. Сіра вата використовується при накладанні компресів. Пов’язки запобігають випаровуванню лікарської речовини і зберігають тепло.

3. Як додаткові засоби можуть бути використанні звичайна тканина (косинкова пов’язка), гумована тканина (оклюзійна пов’язка), гіпсові лонгети, транспорт­ні шини, спеціальні шини та інші пристосування.

Пов’язки зазвичай накладають у перев’язувальній. Під перев’язуванням розуміють лікувально-діагностичну процедуру, що полягає в знятті старої пов’язки, виконанні про­філактичних, діагностичних і лікувальних заходів у рані і накладанні нової пов’язки. Основними показаннями для перев’язки є:

1. Перша доба після операції. Необхідність пов’язана з тим, що нижні шари марлі завжди за першу добу просочуються сукровицею, оскільки краї рани ще не склеїлись фібрином. Сукровиця — живильне середовище для мікро­організмів. Тому призначення перев’язки профілактичне: зняти намоклий перев’язувальний матеріал і обробити краї рани антисептиками для запобі­гання інфекційним ускладненням.

2. Необхідність діагностичного огляду рани: контроль перебігу загоєння.

3. Необхідність лікувальних маніпуляцій: зняття швів, видалення дренажу, ви­різання некротичних тканин, промивання антисептиками, спинення крово­течі, уведення лікарських засобів.

4. Пов’язка перестала виконувати свою функцію (іммобілізувальна пов’язка не забезпечує нерухомості, оклюзійна пов’язка не створює герметичності тощо).

5. Намокання пов’язки. Пов’язка просочилася рановим ексудатом або кров’ю, не виконує своєї функції і є провідником вторинної інфекції.

6. Пов’язка зсунулася з потрібного місця.

Знімаючи стару пов’язку, необхідно пам’ятати: мінімум неприємних відчуттів для хворого і дотримання норм асептики. Для безболісного зняття пов’язки слід акуратно відклеювати марлю, притримуючи при цьому шкіру довкола (при клейо­вих пов’язках), не тиснути на ділянку рани, не робити різких рухів. Якщо пов’язка присохла до рани, її відмочують розчинами антисептиків (3 % пероксид водню, 2—3 % борна кислота тощо).

Знявши стару пов’язку, виконують такі маніпуляції в рані:

– профілактика вторинної інфекції. Для цього краї шкіри довкола рани оброб­ляють антисептиком. Оброблення проводиться широко: на 3—5 см від країв рани з обов’язковим обробленням усіх швів, а також дренажів на 5 см від по­верхні шкіри;

– діагностичні заходи. Проводяться для контролю перебігу післяопераційного періоду. Найчастіше виникає необхідність оцінити ступінь запального проце­су в рані. При цьому оцінюють наявність і поширеність набряку, болючості, інфільтрації тканин. Пальпацію рани здійснюють обережно, не торкаючись країв рани;

– лікувальні маніпуляції в рані. Маніпуляції можуть бути найрізноманітніши­ми, залежно від характеру рани. Найчастіше доводиться знімати шви, ставити або видаляти дренажі, видаляти некротизовані тканини, випорожняти гема­томи, розкривати краї рани для відтоку гною, промивати рани, накладати лі­карські засоби.

Існує багато різних пов’язок, які класифікують за певними ознаками.

I. За видом перев’язувального матеріалу:

• з марлі (бинтові і безбинтові);

• з тканин;

• гіпсові;

• шинування;

• спеціальні пов’язки (цинк-желатинова пов’язка при лікуванні трофічних ви­разок тощо).

II. За призначенням:

• захисні (або асептичні) — для профілактики вторинного інфікування рани;

• гемостатичні (або стисні) — для спинення кровотечі;

• іммобілізувальні — для знерухомлення кінцівки або її сегмента;

• коригуючі — для усунення деформацій;

• лікувальні — для забезпечення постійного доступу до рани ліків;

• оклюзійні — для герметизації рани.

III. За способом фіксації:

1. Бинтові:

• циркулярна — тур на тур (кожний подальший тур бинта накладається на по­передній);

спіральна — кожний подальший тур перекриває попередній на 1/2 або 1/3; повзуча — застосовується для легкого закріплення перев’язувального матеріа­лу і як основа для накладання певного типу пов’язки;

принцип «тур в тур» — кожний подальший тур пов’язки відступає від поперед­нього на тур, а потім накладається основна пов’язка; хрестоподібна; черепашача; повертаюча;

колосоподібна — тури бинта перехрещуються на кінцівці і мають вид пшенич­ного колоса;

• пов’язка Дезо;

2. Безбинтові:

• косинкова;

• клейова — довкола стерильного матеріалу наноситься смужка клею і притис­кається до шкіри розгорнута стерильна серветка;

пращоподібна;

лейкопластирна — стерильний матеріал закріплюється смужками лейкопластиру;

Т-подібна;

пов’язка з трубчастого еластичного бинта.

При накладанні пов’язки слід дотримуватись основних правил бинтування:

1. Бинт складається з таких частин: тіло, хвіст, спинка, черевце. Один оборот бинта називається туром.

2. При бинтуванні бинтована поверхня має бути на рівні бинтування.

3. Той, хто бинтує, повинен постійно стежити за виразом обличчя хворого.

4. Бинтування має бути спрямоване зліва направо, виняток становлять деякі пов’язки: Дезо, колосоподібна. Тіло бинта тримають у правій руці, а лівою під­правляють тури.

5. Бинт треба розкочувати по бинтованій поверхні, тобто спинка бинта має бути звернена до бинтованої поверхні.

6. Бинтування завжди починається з одного-двох фіксуючих циркулярних турів («тур на тур»),

7. Ширина бинта вибирається за шириною бинтованої поверхні: на голові — за висотою лоба, на кінцівці — за її діаметром.

8. Циліндрові поверхні бинтуються від периферії до центра, від вужчої частини до ширшої.

9. Пов’язка закріплюється не над раною, а на деякій відстані від неї.

10. За необхідності тури бинта під час накладання бинтової пов’язки можна пере­хрещувати, але принцип «розкочування» бинта має зберігатись.

IV. За місцем накладання пов’язки розрізняють:

1. Пов’язки на голову:

• «чепець» — рани і опіки волосяної частини голови;

• «вуздечка» — переломи нижньої щелепи, рани і опіки у скроневій ділянці, у ділянці щік;

• на очі — травми очей;

• хрестоподібна — гнійно-запальні процеси і рани у потиличній ділянці;

2. Пов’язки на кінцівки:

• черепашача — накладається у ділянці суглобів і у ділянці п’яти. Ця пов’язка закріплює суглоби у фізіологічно вигідному положенні;

повертаюча на куксу — накладається на залишок кінцівки після її ампутації, коли немає виступів для закріплення пов’язки;

«лицарська рукавичка» і «рукавичка» — при опіках, гнійно-запальних проце­сах і ранах у ділянці кисті;

вісімкоподібна — на ділянку гомілковостопного суглоба: при забиттях, розтя­гуванні зв’язок і вивиху цього суглоба;

3. Пов’язки на тулуб:

• Дезо — перелом ключиці без зсуву і переломовивихи у ділянці плечового суг­лоба;

колосоподібна — рани, гнійно-запальні процеси і опіки у ділянці плечового суглоба;

спіральна — на груди — при переломі ребер;

підтримувальна на грудну залозу — при гнійно-запальних процесах, ранах у ділянці грудної залози.