Ротові залози. Слині залози

У ротову порожнину відкриваються численні малі слинні залози і три парні великі слинні залози. До малих слинних залоз (glandulae salivariae minores) належать: губні залози (glandulae labiales), щічні залози (glandulae buccales), кутні залози (glandulae molares), піднебінні  залози  (glandulae  palatinae) і язикові залози (glandulae linguаles). Малі слинні залози розташовані в слизовій оболонці і підслизовій основі стінок ротової порожнини, м’якого піднебіння, а також у товщі щічного м’яза. За будовою малі слинні залози належать до складних розгалужених альвеолярних або трубчасто-альвеолярних залоз. До великих слинних залоз (glandulae salivariae majоres) належать такі парні залози: привушна залоза (glandula parotidea), під’язикова залоза (glandula sublingualis) і піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis).

Залежно від характеру секрету, що виробляється, розрізняють такі слинні залози:

– серозні залози, які виділяють білковий секрет – рідку слину (привушні залози і язикові малі слинні залози, що розташовані в ділянці жолобуватих сосочків);

– слизові залози, які виділяють слиз – густу слину (під’язикові залози, а також піднебінні і задні язикові малі слинні залози);

– змішані залози, які виділяють змішаний секрет – серозно-слизовий (до них належать піднижньощелепні залози, а також губні, щічні і передні язикові малі слинні залози).

Великі слинні залози

Привушна залоза (glаndula parotіdea) є найбільшою зі слинних залоз, її маса становить 20–30 г. Залоза має полігональну форму з розмірами приблизно 5 × 4 × 3 см і розташована на бічній поверхні обличчя в привушно-жувальній ділянці спереду і нижче вушної раковини, на бічній поверхні гілки нижньої щелепи і заднього краю жувального м’яза. Вгорі залоза доходить майже до виличної дуги, внизу – до кута нижньої щелепи, а позаду – до соскоподібного відростка скроневої кістки і переднього краю груднинно-ключично-соскоподібного м’яза. Привушна залоза складається з двох частин: поверхневої частини (pars superficialis) і глибокої частини (pars profunda).

Глибока частина розміщена в занижньощелепній ямці, заходить за гілку нижньої щелепи, а позаду досягає до шилоподібного відростка, від якого починаються шило-під’язиковий, шило-глотковий і шило-язиковий м’язи. Інколи наявна додаткова привушна залоза (glandula parotidea accessoria), яка найчастіше розташована на бічній поверхні жувального м’яза поруч з привушною протокою. Привушна залоза вкрита привушною фасцією, а ззовні – тонким шаром підшкірної клітковини і шкірою. Крізь залозу проходять зовнішня сонна артерія, занижньощелепна вена, лицевий і вушно-скроневий нерви. У товщі залози розташоване привушне нервове сплетення і глибокі привушні лімфатичні вузли.

Привушна слинна залоза за будовою є складною розгалуженою альвеолярною залозою, складається з часточок і має м’яку консистенцію, виділяє білковий (серозний) секрет – рідку слину. Від капсули залози відходять усередину органа сполучнотканинні перетинки, відокремлюючи часточки. У міжчасточковій сполучній тканині проходять міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви. Привушна протока (ductus parotideus) – протока Стенона – виходить із залози з її переднього краю і йде вперед на 1–2 см нижче виличної дуги по зовнішній поверхні жувального м’яза, потім, обігнувши передній край цього м’яза, протока пронизує щічний м’яз і відкривається в присінок рота на рівні другого верхнього великого кутнього зуба на вершині сосочка привушної протоки (papilla ductus parotidea). Цей сосочок утворений слизовою оболонкою щоки.

Кровопостачання забезпечують привушні гілки поверхневої скроневої артерії. Венозна кров відтікає в занижньощелепну вену. Лімфатичні судини від залози впадають у поверхневі і глибокі привушні лімфатичні вузли.

Іннервація: чутлива інформація від залози передається по привушних гілках вушно-скроневого нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових волокнах (від вушного вузла) малого кам’янистого нерва (гілка язико-глоткового нерва – ІХ черепний нерв). Симпатична іннервація здійснюється за рахунок симпатичних післявузлових волокон від сплетення навколо зовнішньої сонної артерії.

Піднижньощелепна залоза (glаndula submandibulаris) є складною розгалуженою трубчасто-альвеолярною залозою масою 13–16 г, має еліпсоїдну форму з розмірами приблизно 4 × 2 × 1,5 см і виділяє серозно-слизовий секрет. Залоза розташована в ділянці піднижньощелепного трикутника. Зовні залоза вкрита поверхневою пластинкою шийної фасції і шкірою. Присередня поверхня залози прилягає до під’язиковоязикового і шило-язикового м’язів, верхня – до піднижньощелепної ямки на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи, нижня частина залози виходить з-під нижнього краю щелепи. Невеликий відросток залози спереду лежить на задньому краї щелепнопід’язикового м’яза.

Звідси з залози виходить піднижньощелепна протока (ductus submandibularis) – протока Вартона, що проходить вперед і огинає задній край щелепно-під’язикового м’яза і проходить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини вздовж внутрішньої поверхні під’язикової залози. Протока відкривається разом з великою під’язиковою протокою невеликим отвором на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis) поруч з вуздечкою язика. Збоку до залози прилягають лицева артерія і вена (ще до їх перегину через нижній край нижньої щелепи), а також піднижньощелепні лімфатичні вузли. Залоза має щільну сполучнотканинну капсулу, від якої всередину відходять перетинки, що поділяють залозу на часточки. У перетинках проходять міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви.

Кровопостачання забезпечують гілки лицевої артерії. Венозна кров відтікає в лицеву вену. Лімфатичні судини від залози впадають у піднижньощелепні лімфатичні вузли.

Іннервація. Чутлива інформація від залози передається по волокнах язикового нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових волокнах (від піднижньощелепного вузла) барабанної струни, що є гілкою лицевого нерва (VII черепний нерв). Симпатичні післявузлові волокна відходять від сплетення навколо язикової артерії.

Під’язикова  залоза  (glаndula  sublinguаlis) є складною розгалуженою трубчасто-альвеолярною залозою масою приблизно 5 г, виділяє слизовий секрет. Залоза має видовжену форму з розмірами 2 × 1 × 0,7 см і розташована під слизовою оболонкою дна ротової порожнини на верхній поверхні щелепно-під’язикового м’яза, де утворюється під’язикова складка. Бічною поверхнею залоза прилягає до під’язикової ямки на внутрішній поверхні нижньої щелепи, а присередньо – до підборідно-під’язикового, під’язиково-язикового і підборідно-язикового м’язів. Від тонкої сполучнотканинної капсули відходять перетинки, поділяючи залозу на часточки. У цих перетинках проходять міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви.

Міжчасточкові протоки від задньобічних відділів залози зливаються і формують 10–15 малих під’язикових проток (ductus sublingualis minores) – протоки Рівіна, які самостійно відкриваються у ротову порожнину на поверхні слизової оболонки вздовж під’язикової складки. Міжчасточкові протоки присередньопередніх відділів залози утворюють велику під’язикову протоку (ductus sublingualis major) – протоку Бартоліна, яка відкривається самостійно або разом з піднижньощелепною протокою на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis).

Кровопостачання забезпечує під’язикова артерія, що є гілкою язикової артерії, і підпідборідна артерія, що є гілкою лицевої артерії. Венозна кров відтікає по однойменних венах. Лімфатичні судини від залози впадають у піднижньощелепні та підпідборідні лімфатичні вузли

Іннервація. Чутлива інформація від залози передається по волокнах язикового нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових волокнах (від під’язикового вузла) барабанної струни, що є гілкою лицевого нерва (VІІ черепний нерв). Симпатичні післявузлові волокна до залози відходять від сплетення навколо зовнішньої сонної артерії.

Слинні залози виділяють за добу від 0,5 до 2,0 л слини, яка на 99 % складається з води, солей, ферментів (амілаза, мальтаза, гіалуронідаза, нуклеаза та інші), слизу (глікопротеїни – муцини, протеоглікани), імуноглобулінів і електролітів. Усі слинні залози виділяють секрет за мерокриновим типом, тобто без руйнування секреторних клітин. Слина змочує їжу і частково розчиняє її, завдяки чому стає можливим сприйняття смаку. Амілаза частково розщеплює вуглеводи.

Слинні залози за будовою є складними розгалуженими трубчасто-альвеолярними чи альвеолярними залозами, що розділені сполучнотканинними перетинками на часточки. Часточки складаються з секреторних відділів (ацинусів), утворених гландулоцитами, і системи розгалужених проток – вставних, посмугованих, міжчасточкових та загальних вивідних. Білкові секреторні відділи утворені сероцитами  – епітеліальними клітинами, що  виробляють  білковий  (серозний)  секрет.  Сероцити оточені міоепітеліоцитами (кошикоподібними клітинами), які своїми численними відростками охоплюють основу сероцитів. При скороченні цих відростків виводиться секрет з кінцевих секреторних відділів.

Слизові секреторні відділи схожі за будовою до білкових секреторних відділів, але складаються з мукоцитів, які також охоплені міоепітеліоцитами. Мукоцити більші за сероцити, мають конічну форму з широкою основою, їхні ядра сплющені і розташовані в базальній частині клітин.

Змішані секреторні відділи мають складнішу будову. Центральні їх частини утворені мукоцитами, що виробляють слиз, а дистальні частини – сероцитами, які охоплюють основи мукоцитів у вигляді білкових півмісяців Джіануцці. Ці клітини синтезують білок лізоцим (мурамідазу), який має захисне значення. Міоепітеліоцити складають другий ряд клітин, що вкриті базальною мембраною.

У немовлят малі слинні залози анатомічно сформовані, але до шести місяців функціонують слабо, оскільки дитина одержує рідку їжу. Великі слинні залози – привушна, піднижньощелепна і під’язикова – за своєю топографією і будовою у дитячому віці мало відрізняються від залоз дорослої людини. Для новонароджених і дітей раннього віку характерні слабкий розвиток сполучнотканинної строми і багата васкуляризація залоз. Маса привушної, піднижньощелепної і під’язикової залоз у новонародженого – відповідно 1,8 г, 0,8 г і 0,4 г. До 3 місяців маса залоз подвоюється і до 2 років збільшується у 5–6 разів; максимального розвитку слинні залози досягають у людей віком 20–25 років. Після 40–50 років починається вікова інволюція залоз: зменшується обсяг паренхіми і розростається сполучнотканинна строма.