Спайкова хвороба очеревини

РОЗДІЛ №5 ХАРАКТЕРИСТИКА ФАРМАКОЛОГІЧНИХ ПРЕПАРАТІВ ТА ОБГРУНТУВАННЯ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В ЛІКУВАННІ СПАЙКОВОЇ ХВОРОБИ ОЧЕРЕВИНИ

Спайки – це рубцеподібні утворення сполучної тканини. Спайковий процес в черевній порожнині може стати причиною розвитку гострої кишкової непрохідності. На сьогоднішній день існує два способи лікування спайок черевної порожнини: хірургічний і консервативний. Звичайно, більш діючим і швидким є хірургічний спосіб: при сильно виражених спайках виконують їх розсічення. Але такий метод не завжди виявляється ефективним при рецидивуючих запальних процесах. Тому дуже часто використовують комплексне консервативне лікування, в основу якого входить дія на уже утворенні спайки і профілактику запальних процесів, із- за яких спайки часто і виникають.

Враховуючи етіологію, патогенез, морфологічні зміни у спайках під час загострення хвороби, нами розроблено і застосовано тактику превентивного лікування СХО. Вона полягала в диспансерному спостереженні за пацієнтами і лікуванні з перших проявів захворювання та плановому оздоровленні у весняно-осінній період. Застосовували таку схему: спазмолітики (но-шпа, папаверин), анальгетики (анальгін, баралгін, спазмалгон), нестероїдні протизапальні (ревмоксикам, наклофен), препарати, що впливають на моторику ШКТ (прозерин, церукал), антигістамінні (димедрол, супрастин), біогенні стимулятори (алое, плазмол, скловидне тіло), пробіотики (лінекс, ентерожерміна), вітаміни (аевіт, віт. С), електрофорез із новокаїном, лідазою, калію йодидом, магнітотерапію, парафінові аплікації на передню черевну стінку, дробне харчування, виключаючи продукти що містять багато клітковини, їжу яка подразнює слизову кишечника та має алергенну дію та включали в дієту пребіотики. При перших проявах порушення пасажу по кишечнику проводили промивання шлунка та очисну чи сифонну клізму.

Для лікування СХО нами застосовані найпоширеніші НПЗП: ревмоксикам, наклофен. Головною фармакологічною їхньою «мішенню» є фермент ЦОГ – 2, який активно синтезується в ділянці тканинного пошкодження клітинами «запальної відповіді». Завдяки роботі ЦОГ – 2 у пошкодженій ділянці різко підвищується концентрація простагландинів, важливих медіаторів болю і запалення. Нестероїдні протизапальні препарати пригнычують цей процес, що визначає їх аналгетичну і протизапальну дію. Однак, ці препарати потрібно застосовувати з великою обережність, оскільки в організмі людини присутній інший фермент, дуже схожий на ЦОГ – 2, але який має зовсім інше призначення. Це фермент ЦОГ – 1. Його синтез не потребує зовнішньої стимуляції, він постійно працює, і хоча продукт його роботи такий як і у ЦОГ – 2 (синтез простагландинів) фізіологічний ефект при цьому зовсім інший. Адже поза ділянкою пошкодження простагландини виявляються важливими регуляторами функцій організму, що відповідають за підтримку стійкості слизової оболонки шлунково-кишкового тракту до пошкоджуючої дії зовнішніх факторів агресії. Нажаль нестероїдні протизапальні препарати не розрізняють ЦОГ – 2 чи ЦОГ – 1, блокуючи обидва ферменти. Тобто, впливаючи знеболюючою та протизапальною дією, ці препарати, побічно, знижують захисні властивості слизової оболонки шлунка. Слизова стає менш стійкою до дії факторів агресії. Тому нашим завданням було підібрати такі препарати, які мають незначну дію на ЦОГ-2. Для комплексного лікування ми призначали ревмоксикам протягом п’яти днів в таблетках по 7,5 мг 1 раз на добу або розчинах для внутрішньом’язових ін’єкцій 1%-1,5 мл. Наклофен хворі приймали по 100 мг. на добу протягом п’яти днів. Пацієнти, які погано переносять препарат, застосовували ректальні супозиторії по 50 мг. 2 раза на добу.

Спазмолітики (но-шпа, папаверин): їхньою головною фармакологічною властивістю є безпосередня дія на гладкі м’язи шляхом пригнічення фосфодіестерази і внутрішньоклітинного накопичення цАМФ, що призводить до розслаблення гладких м’язів завдяки інактивації легкого ланцюга кінази міозина. Внутрішньом’язово вводили 2-4 мл (40-80 мг) 2-3 раза на добу (зазвичай у поєднанні з анальгетиками (анальгін) в дозі 50%-2,0 мл. в/м), або по 2 таблетки (разова доза 40-80 мг) три рази на добу Практичним було застосування комбінованого препарату з аналгетичною та спазмолітичною дією спазмалгона у дозі 2-5 мл в/в, в/м, 3 р/д, або по 1 таблетці три рази в сутки.

Препарати, що впливають на моторику ШКТ (прозерин, церукал). Фармакологічні властивості церукалу, полягають в тому, що він вибірково блокує допамінові і серотонінові рецептори та запобігає проходженню імпульсів по хеморецепторах головного мозку, знижує чутливість вісцеральних нервових клітин, які відповідають за проходження імпульсів від воротаря 12-палої кишки до центру блювання у довгастому мозку. Завдяки впливу на проведення імпульсів і роботу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи препарат нормалізує моторику верхніх відділів ШКТ і має противорвотний вплив. Препарат хворим вводили внутрішньовенно чи внутрішньом’язово повільно в дозі 10мг (2 мл) 3 рази в день. Прозерін є інгібітором ацетилхоліну і псевдохолінестерази. Внаслідок зворотнього інгібуваня холінестерази і потенціювання ефекту ендогенного ацетилхоліна, прозерин має пряму холіноміметичну дію. Препарат нормалізує нервово-мя’зову передачу, а також покращує моторику ШКТ.

Хворим вводили прозерин підшкірно в дозі 0,5 мг (1мл) два рази на добу.

Антигістамінні (димедрол, супрастин) препарати блокують гістамінові Н1-рецептори, попереджають розвиток і полегшують протікання алергічних реакцій, мають помірно виражену седативну дію, володіють периферичною антихолінергічною активністю та спазмолітиними властивостями. Дімедрол вводять внутрішньомязово 1%-1,0 мл два рази на добу. Супрастин приймається в таблетках по 25 мг ( 1 таб.) 3-4 рази в сутки.

Вітаміни (аевіт, віт. С). Фармакологічні властивості вітамну С полягають в тому, що він приймає участь в окисно-відновних процесах, біосинтезі катехоламінів, стероїдних гормонів, регулює вуглеводний обмін, необхідний для згортання крові, синтезу колагену і проколагену, регенерацію сполучної тканини. Нормалізує проникність капілярів, сприяє абсорбції заліза в кишечнику і приймає участь в синтезі гемоглобіна, підвищує неспецифічну резистентність організму. З лікувальною метою препарат назначають по 1 таблетці два рази в день. До препарату аевіт входять два вітаміна: віт.А і віт.Е. Вітамін А є незамінним для росту, репродукції, регенерації та диференціації епітелія, а вітамін Е діє як антиоксидант. Хворі приймали препарат по 1 капсулі два рази на добу.

Біостимулятори (екстракт алое, плазмол, спленін, скловидне тіло,) активуючи процеси метаболізму в сполучній тканині, сприяють регенерації тканин, розсмоктуванню патологічних деструктивно-запальних вогнищ у товщі інтраабдомінальних зрощень і підвищенню реактивності організму. Із екстракту алоє в товстому кишечнику вивільняються активні похідні антрахінона, який стимулює перистальтику товстої кишки, інгібуючи всмоктування води та електролітів,. Дія препарату залежить від часу спорожнення шлунка, пасажу по товстій кишці і наступає через 6 годин при прийомі їх перед їдою. Препарати уводяться підшкірно на протязі 10 днів по 1 мл.

Мікроорганізми, що у великій кількості містяться в кишечнику, постійно взаємодіють один з одним та з макроорганізмом. Ця взаємодія формує особливу екосистему. В нормі травний канал містить постійний склад автохтонних мікроорганізмів. Алохтонні бактерії, як правило, присутні в будь – якому середовищі, проте, за стабільного складу автохтонної мікрофлори не впливають на структуру екосистеми травного каналу. За умови гострої непрохідності кишківника відбувається руйнування екосистеми, оскільки порушення рухової активності кишечника сприяє «застій» його вмісту. Порушення перистальтики зумовлює міграцію мікрофлори притаманної дистальним відділам травного каналу в проксимальні, для яких ця мікрофлора буде алохтонною. При проникненні мікроорганізмів у стінку кишки багато з них гинуть. При цьому виділяється ендотоксин, який, залежно від виду мікроорганізму, спричиняє певний складний та неоднозначний за силою і характером патологічний вплив. Для відновлення нормальної мікрофлори кишківника застосовують пробіотики та пребіотики.

Пробіотики – це живі непатогенні і нетоксичні мікроорганізми, які використовуються з метою нормалізації складу і функції мікробної флори травного тракту. Ще одним інтенсивно вивченим аспектом багатогранної дії пробіотиків на організм людини являється їх протиалергічний ефект. Добре відомо, що важливу роль в активації і розвитку алергічної реакції належить активації Т – хелперів 2 типу. Дія пробіотиків в даній ситуації індукує толерантність і попереджує розвитку алергії. Пробіотики діють на шлунковокишкову екосистему стимулюючи імунні механізми слизової оболонки і неімунні механізми через антагонізм (суперники з потенційними патогенними мікроорганізмами). До пробіотиків відносяться, так звані еубіотики, які представлені нормальною мікрофлорою кишечника, і частіше за все біфідобактеріями, лактобацилами та іншими молочнокислими мікроорганізмами. З одного боку частина пробіотиків відноситься до біологічно-активних добавок, тобто до харчових продуктів, і часто є складовою лікувального харчування, в іншому разі частина пробіотиків відноситься до лікарських речовин. Найбільш часто використовували ентерожерміну, що містить спори мікроорганізму Bacillus clausii, , та входить у склад нормальної мікрофлори кишечника. За рахунок стійкості до кислого середовища шлунка, спори у незміненому вигляді проникають у кишечник, де перетворюються у вегетативні клітини. Препарат сприяє відновленню нормальної кількості та якості складу мікрофлори кишечника, нормалізує ендогенний синтез вітамінів. Ентерожерміну потрібно приймати тільки перорально, розчинивши вміст 1 флакона у воді два-три рази на добу. Курс лікування 14 днів. Лінекс також відновлює нормальну мікрофлору кишечника. Хворі приймали препарат по 2 капсули 3 рази на день.

Пребіотики – це харчові та інші речовини, що складаються в основному з некрохмальних полісахаридів і олігосахаридів, вибірково стимулюють ріст, або біологічну активність захисної мікрофлори кишечника, сприяючи тим самим підтримці її нормального стану. До пребіотиків відносять, перш за все, неперетравлені у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту вуглеводи: компоненти харчових волокон, а також інулін, що складається із полімерів фруктози, що є одним із найбільш ефективних пребіотиків. Наступним методом консервативного лікування є магнітотерапія.

Магнітотерапія – це дія на організм людини постійного або перемінного магнітного поля для лікування і профілактики захворювань і підтримці організму в тонусі. Наш організм функціонує краще всього,коли всі його рівні (клітини, тканини, органи) підтримуються в стабільному станіі в повній мірі постачаються киснем. Негативне магнітне поле може допомогти організму в боротьбі з хворобами,викликаними вірусами, бактеріями, грибками,так як покращується надходження до клітин організму кисню і поживних речовин. Магнітне поле володіє протизапальною та протинабряковою дією (Веремей Э.И., 1990), зменшуючи автоімунну агресію, сприяє нормалізації гомеостазу і зниженню напруження адаптаційних реакцій організму (Гончар Н.В. и соавт., 1990), покращує мікроциркуляції і регенерацію в тканинах (Горнаев Б.И. и соавт., 1990). Існує декілька механізмів використання магнітного поля: через активні зони шкіряного покриву (точки акупунктури, рефлексогенні зони), гуморальний – через плазму клітин,лімфу і кров, прямий – безпосередньо на клітини, тканини і органи.

Одним із методів консервативного лікування є застосування ферментативних препаратів, і, як варіант, лідази. Щоб виділити основні показання для застосування препарату, потрібно зупинитися на її фармакологічних властивостях. Діючою речовиною препарату є фермент гіалуронідаза, для якої специфічним субстратом є гіалуронова кислота, що складається із двох компонентів – глюкозаміна і глюкуронової кислоти. При введенні лідази кислота розпадається на її складові компоненти, що призводить до позитивного впливу на циркуляцію біологічних рідин в організмі, сприяє більш якісному проникненню поживних речовин через судинну стінку і клітинні мембрани, зменшується набряк тканин. Основні властивості лідази заключаються в розсмоктуючому ефекті, завдяки чому, даний препарат активно використовується, не тільки в хірургічній практиці, але і в ревматології, гінекології, травматології і інших спеціальностях. Лідазу доволі часто призначають у поєднанні з електролікуванням. В основі даного методу лежить процес електролітичної дисоціації. Хімічна речовина (лікарський препарат) розпадається на іони у водному розчині. При пропусканні електричного току через розчин з медичним препаратом іони лікарського засобу починають переміщуватись, проникаючи через шари черевної стінки і потрапляють в інтраабдомінальні зрощення.

При диспансерному спостереженні за пацієнтами на СХО та плановому оздоровленні у весняно-осінній період з використанням комплексної патогенетичної превентивної терапії можна уникнути загострень даного захворювання та розвитку ГСКН, це позитивно впливатиме на якість життя хворих і матиме соціально-економічний ефект.