Ілеус

Ілеус — це тимчасове припинення перистальтики кишечника. Найчастіше він виникає після хірургічного втручання на черевній порожнини, особливо коли проводилися маніпуляції з кишечником. Симптоми включають нудоту, блювання та невизначений дискомфорт у животі. Діагноз ґрунтується на результатах рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини та клінічній картині. Лікування підтримуюче, із застосуванням назогастральної аспірації та внутрішньовенного введення рідин.

Етіологія ілеусу

Найчастішою причиною ілеусу є

• Хірургічне втручання на черевній порожнини

До інших причин відносяться

• Інтраперитонеальне або ретроперитонеальне запалення (наприклад, апендицит, дивертикули, перфорація виразки дванадцятипалої кишки)
• Ретроперитонеальні або інтраабдомінальні гематоми (наприклад, внаслідок розриву аневризми черевної аорти, тупої травми живота)
• Метаболічні розлади (наприклад, гіпокаліємія)
• Препарати (наприклад, антихолінергічні засоби, іноді блокатори кальцієвих каналів)
• Іноді захворювання нирок або органів грудної клітки (наприклад, переломи нижніх ребер, пневмонії нижньої долі, інфаркт міокарда)

Після хірургічного втручання на черевній порожнині частим явищем є порушення моторики шлунка та товстої кишки. Тонка кишка зазвичай уражається найменше, її моторика та всмоктувальна функція повертається до норми впродовж декількох годин після хірургічного втручання. Спорожнення шлунка звичайно порушене протягом приблизно 24 годин чи більше. Товста кишка часто уражається найбільше та може залишатися неактивною впродовж 48–72 годин чи більше.

Симптоми та ознаки ілеусу

Симптоми та ознаки ілеусу включають здуття живота, нудоту, блювання та невизначений дискомфорт. Біль рідко має класичну картину кольки, яка присутня при механічній кишковій непрохідності. Може відмічатися стійкий закреп або виділення незначної кількості водянистого калу. Аускультація виявляє мовчазний живіт або мінімальну перистальтику. Живіт не є болючим крім випадків, якщо основна причина є запальною.

Діагностика ілеусу

• Клінічна оцінка
• Іноді рентгенологічне дослідження

Найбільш важливою задачею є віддиференціювати ілеус від кишкової непрохідності. При обох захворюваннях рентгенологічне дослідження демонструє розтягнення ізольованих сегментів кишечника газом. Тим не менше, при післяопераційному ілеусі накопичення газу в товстій кишці може бути більшим, ніж в тонкій кишці. Післяопераційне накопичення газу в тонкій кишці часто говорить про розвиток ускладнення (наприклад, обструкції, перитоніту). При інших типах ілеусу зміни при рентгенологічному дослідженні аналогічні картині обструкції. Диференціація може бути утрудненою крім випадків, коли клінічна картина чітко вказує на перевагу одного стану над іншим. Допомогти віддиференціювати обидва стани та підказати основну причину ілеусу може КТ із контрастним підсиленням.

Лікування ілеусу

• Назогастральна аспірація
• Внутрішньовенне введення рідин

Лікування ілеусу передбачає постійну назогастральну аспірацію, повну заборону харчування та пиття через рот, внутрішньовенне введення рідин та електролітів, мінімальну кількість седативних та уникнення застосування опіоїдів та антихолінергічних препаратів. Особливо важливою є підтримка адекватного рівня калію в сироватці (> 4 мЕкв/л [> 4,00 ммоль/л]). В ілеусу, який зберігається > 1 тижня, ймовірною причиною є механічна обструкція, тому слід розглянути доцільність лапаратомії.

Іноді перебіг ілеусу товстої кишки може бути полегшений шляхом колоноскопічної декомпресії, зрідка необхідна цекостомія. Колоноскопічна декомпресія є ефективною у лікуванні псевдообструкції (синдром Огілві), при якому присутні видимі ознаки обструкції в селезінковому куті, хоча причину неспроможності газу та калу пройти через цю ділянку не вдається виявити за допомогою контрастної іригографії або колоноскопії. Деякі клініцисти для лікування синдрому Огілві застосовують внутрішньовенний неостигмін (що потребує кардіомоніторингу).

Ключові моменти

• Існує багато причин ілеусу. Найчастішою є хірургічне втручання на черевній порожнині.
• Аускультація виявляє мовчазний живіт або мінімальну перистальтику.
• Слід проводити диференціацію між ілеусом та кишковою непрохідністю.
• Лікування проводять із застосуванням назогастральної аспірації та внутрішньовенного введення рідин.
• Уникають застосування опіоїдів та антихолінергічних препаратів.