Спайкова хвороба очеревини

ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Спайкоутворення черевної порожнини є однiєю з найактуальнiших проблем абдомiнальної хiрургiї на сучасному етапi. Цьому питанню присвячено значну увагу дослiдниками та практичними хiрургами.

СХО є розповсюдженим захворюванням з тенденцією до неухильного росту протягом багатьох років.

Проблема діагностики та лікування спайкової хвороби очеревини була і залишається однією з важливих у хірургічній гастроентерології.

За даними літератури, в 55-93% пацієнтів, після абдомінального хірургічного втручання розвивається спайковий процес у черевній порожнині, що здатний призвести до такого ускладнення, як гостра спайкова кишкова непрохідність.

Спайкова хвороба очеревини стала однією із основних причин стійкої непрацездатності. Серед інвалідів внаслідок післяопераційних ускладнень 20,3% пацієнтів страждають на спайкову хворобу очеревини. Крім цього, 30,4% пацієнтів потребують повторного оперативного втручання у зв’язку зі спайковою непрохідністю тонкої кишки.

І, нарешті, головне в актуальності проблеми – досить висока післяопераційна летальність, що складає 11,6-23,8%.

У зв’язку з цим, нами були вивчені причини виникнення та морфологічна будова спайок черевної порожнини під час виникнення спайкової непрохідності та без проявів СХО та розроблений комплексний підхід до лікування хворих на СХО.

У роботі проаналізовано результати ретроспективного і проспективного лікування 203 хворих на спайкову хворобу очеревини яких розподілено на групи. Дослідження проводилось на базі хірургічних відділень Сумської МКЛ № 5 і Глухівської ЦРЛ з 2007 по 2013 рік.

Ретроспективне дослідження виконане за матеріалами аналізу історій хвороби 160 пацієнтів, які лікувались у хірургічних відділеннях. Вони надійшли до стаціонару в ургентному порядку з діагнозом: часткова спайкова кишкова непрохідність. Проведене консервативне лікування було ефективним і напад кишкової непрохідності було знято. У подальшому в стаціонарних умовах проводили дообстеження і загальноприйняте консервативне лікування. Ці хворі склали 1-шу – групу порівняння.

Проспективне дослідження проведено у 43 хворих (2-га – основна група), яким проведене профілактичне лікування в амбулаторних умовах. Враховуючи етіологію, патогенез, морфологічні зміни у спайках під час загострення хвороби, та дані які ми отримали при вивченні результатів обстеження та лікування в групі порівняння (загострення у осінній та зимовий періоди) застосували запропоновану нами програму превентивної консервативної терапії застосовували таку схему: спазмолітики (но-шпа, папаверин), анальгетики (анальгін, баралгін, спазмалгон), нестероїдні протизапальні (ревмоксикам, наклофен), препарати, що впливають на моторику ШКТ (прозерин, церукал), антигістамінні (димедрол, супрастин), біогенні стимулятори (алое, плазмол, скловидне тіло), пробіотики (лінекс, ентерожерміна), вітаміни (аевіт, віт. С), електрофорез із новокаїном, лідазою, калію йодидом, магнітотерапію, парафінові аплікації на передню черевну стінку, дробне харчування, виключаючи продукти що містять багато клітковини, їжу яка подразнює слизову кишечника та має алергенну дію та включали в дієту пребіотики.

В основну групу ввійшли 43 хворих, яким ми рекомендували раз у півроку проходити профілактичне обстеження та лікування в амбулаторних умовах.

При зборі анамнезу хвороби ми з’ясували, що у 23(53,4% ± 7,6) осіб виникав періодичний біль у животі, 14(32,6% ± 7,1) – нудота та здуття живота 17(39,5% ± 7,5) хворих. А у групі порівняння основним проявом захворювання був біль у животі: переймоподібний – у 118(73,8% ± 3,5) пацієнтів, постійний – у 42(26,2% ± 3,5); нудота та блювання – у 114(71,3% ± 3,6); здуття живота – 98(61,3% ± 3,9); затримка газу та дефекації спостерігалось у 82(51,3% ± 3,9) хворих із 160.

Важливим фактором є те, що при профілактичному лікуванні хворі у поліклініку приходили самі, тільки 5(11,6% ± 4,9) осіб із повторними приступами часткової спайкової кишкової непрохідності були госпіталізовані в стаціонар за допомогою каретою швидкої допомоги (КШД), а в групі порівняння переважна більшість хворих були доставлені КШД – 109(68,1% ± 3,7) осіб, що практично сприяє 60% економії на доставці пацієнтів до лікарні. У групі порівняння хворим виконано рентгенологічне обстеження (оглядова рентгенографія органів черевної порожнини) 154(96,25% ± 1,5) хворим, повторний рентген контроль, як пробу Шварца чи пробу Шалькова, виконали 80(62,9% ± 3,8) хворим, третій раз, тільки 43(26,9% ± 3,5). Ультразвукову діагностику провели 74 (46,3% ± 3,9). У 3(1,9% ± 1,1) хворих виникла необхідність іригоскопії.

В умовах поліклініки 34(79% ± 6.2) пацієнтам виконали оглядову рентгенографію органів черевної порожнини однократно. Ультразвукову діагностику провели усім 43(100% ± 15,2) пацієнтам.

Під час лабораторної діагностики вияснили, що в групі порівняння показники крові свідчили про запальний процес в організмі. У 107(66,9% ± 3,7) пацієнтів лейкоцити та паличкоядерні нейтрофіли перевищували норму, і підвищувались в середньому до L-11-18×10⁹л. Вище норми також були показники загального білка, та становили в середньому 95,1 г/л. У основній групі клінічний та біохімічний аналізи крові залишались в межах допустимих норм і становили L-6-8 ×10⁹л та п/я – 4-5%, загальний білок в середньому 65-77 г/л.

У групі порівняння у хворих спостерігалось підвищення артеріального тиску: 50(31,3% ± 3,7) – 120/80 мм.рт.ст., у 87(54,3% ± 3,9) – 130-160/90-100 мм.рт.ст. і 23(14,4% ± 2,8) пацієнта знаходились у стаціонарі із артеріальним тиском вище 160/100 мм.рт.ст. На відмінну від основної групи, де артеріальний тиск залишався переважно в межах норми, не перевищуючи 120/80 мм.рт.ст. Тільки у 7(16,3% ± 5,6) хворих було незначне підвищення показників – 130-140/90 мм.рт.ст.

2(4,7% ± 3,2) хворих із основної групи були повторно госпіталізовані до стаціонарного відділення з діагнозом: гостра спайкова кишкова непрохідність та прооперовані, 4(9,3% ± 4,4) – вдалося усунути симптоми ГСКН.

Також нам вдалось зясувати економічний ефект від запропонованої нами терапії.

В умовах поліклініки 34 хворим виконали оглядову рентгенографію органів черевної порожнини. Дані витрати склали 30,84 грн. на 1 дослідження, 1048,56 в цілому.

Ультразвукову діагностику провели 43 пацієнтам. Витрати склали на 1 дослідження 32,36. грн., а в сумі 1391,48 грн.

Лабораторна діагностика коштувала 39,68 грн. на 1 пацієнта, або 1706,24 грн. в цілому.

Проведено консервативну терапію з використанням нестероїдних протизапальних препаратів, спазмолітинів, препаратів алоє, вітамінів, пробіотиків та пребіотиків, електрофорезу з лідазою та магнітотерапію.

Витрати на одного хворого склали 21,36 грн. і 918,48 грн.

Загальна сума витрат на діагностику і стаціонарне лікування хворих склала 5064,76 грн.: із них 918,48 грн. за лікування і 4146,28 грн. склала сума за додаткові методи обстеження, відповідно 18,3% і 81,7%.

При плановому профілактичному обстеженні даної категорії хворих та своєчасного амбулаторного лікування, витрати на надання медичної допомоги склали 6474,02 грн. або 150,6 грн. на одного хворого у порівнянні зі стаціонарним лікуванням (за 8.2 ліжко днів воно склало 7909,85 грн., або 183,95 грн.). А це суттєво знижує затрати коштів: на 1435,83грн., або на 33,39 грн. на одного хворого.

Щоквартально методом дворових обходів, або телефонного опитування ми з’ясовували стан та якість життя після проведеної комплексної патогенетичної превентивної терапії, та з’ясували, що у диспансерній групі покращилась якість життя за рахунок практично повної відсутності симптомів СХО. Тільки у 9(20,9% ± 6,2) хворих виникав періодичний біль та здуття живота. А це означає, що запропонована нами терапія є ефективною та може застосовуватись для лікування і профілактики загострень СХО як основний метод комплексного превентивного патогенетичного лікування на усіх рівнях закладів охорони здоров’я.

Завдяки проведеному статистичному аналізу витрат на амбулаторне обстеження і лікування 43 пацієнтів основної групи, нами визначені загальні затрати та затрати на одного пацієнта в умовах амбулаторного лікування. Витрати на надання медичної допомоги в умовах поліклініки склали 6474,02 грн. або 150,6 грн. на одного хворого. А це суттєво знижує затрати коштів: на 1435,83грн., або на 33,39 грн. на одного хворого у порівнянні із стаціонарним лікуванням.