Алергія на пеніцилін

Алергія на пеніцилін – це реакція імунної системи на повторне введення в організм антибіотиків пеніцилінового ряду – бензилпеніциліну, ампіциліну, оксациліну, амоксициліну. При цьому уражаються шкірні покриви (кропив’янка та набряк Квінке), дихальні шляхи (утруднення дихання, ядуха), може розвиватися анафілактичний шок. Діагностика алергії на пеніцилін заснована на ретельному зборі анамнезу, аналізі клінічних проявів захворювання, проведенні шкірних проб на чутливість до антибіотиків та лабораторних досліджень. Лікувальні заходи включають введення адреналіну, глюкокортикоїдів, антигістамінних засобів, інфузійну терапію, відновлення дихання та кровообігу.

Алергія на пеніцилін – це алергічна реакція, що виникає при повторному прийомі внутрішньо або парентеральному введенні пеніциліну та напівсинтетичних антибіотиків. Патологічний процес розвивається гостро у вигляді кропив’янки, набряку Квінке, ларингоспазму чи системної алергічної реакції – анафілактичного шоку. Алергія на пеніцилін виникає навіть за мінімальної кількості повторно введеного в організм антибіотика пеніцилінового ряду. За даними статистики в алергології, підвищена чутливість до пеніциліну є одним з видів лікарської алергії, що найчастіше зустрічаються, і виникає у 1-8% населення, в основному у віці від 20 до 50 років. Перші повідомлення про непереносимість пеніциліну з’явилися ще 1946 року, а вже за три роки було зафіксовано перший смертельний результат після введення цього антибіотика. У літературі наводяться дані про те, що тільки в Сполучених Штатах Америки щорічно внаслідок алергії на пеніцилін гине понад триста людей.

Існує кілька факторів ризику, що збільшують ймовірність розвитку алергії на пеніцилін. Це насамперед наявність спадкової схильності (генетичних і конституційних особливостей). Так, наприклад, встановлено, що підвищена чутливість до антибіотиків пеніцилінового ряду у батьків збільшує ризик розвитку алергії на пеніцилін у дитини у 15 разів. При проведенні імунологічного дослідження можна виявити спеціальні маркери, що свідчать про підвищений ризик розвитку лікарської алергії у даного пацієнта. Грає роль і вік: у дітей раннього віку та людей похилого віку алергічні реакції на антибіотики зустрічаються значно рідше, ніж у дорослих у віці 20-45 років.

Ризик розвитку алергії на пеніцилін зростає за наявності деяких супутніх захворювань: вроджених та набутих імунодефіцитів, інфекційного мононуклеозу, цитомегаловірусної інфекції, муковісцидозу, бронхіальної астми, лімфолейкозів, подагричного артриту, а також при прийомі деяких ліків.

Тяжкість алергічної реакції на пеніцилін залежить і від способу введення антибіотика, тривалості його застосування та тривалості проміжків між вживанням цих лікарських препаратів. Так, одноразове профілактичне введення пеніциліну (ампіциліну) у післяопераційному періоді у хірургічній практиці значно рідше викликає алергію, ніж використання антибіотиків цієї групи у досить високій дозі протягом тривалого часу. Рідше алергія на пеніцилін виникає при пероральному прийомі, частіше – при місцевому та парентеральному введенні.

Механізм розвитку алергії на антибіотики ряду пеніциліну пов’язаний з виникненням IgE-опосередкованих реакцій негайного типу, імунокомплексних реакцій, а також реакцій уповільненого типу, тобто має складний комбінований характер сенсибілізації.

Алергія на пеніцилін найчастіше супроводжується розвитком різноманітних шкірних проявів і насамперед, кропивниці та набряку Квінке, рідше – папульозного та пустульозного висипу, феномена Артюса (виникнення інфільтратів та абсцесів алергічної природи в місці введення антибіотика), ексудативної ер. Іноді внаслідок алергії на пеніцилін розвиваються такі важкі ураження шкірних покривів, як синдром Лайєлла (бульозні ураження шкіри, епідермальний некроліз, ерозії та виразки слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та сечостатевої системи, виражена лихоманка, інтоксикація), сироваткова кропив’янка виражених болів у суглобах та м’язах, збільшення лімфатичних вузлів, лихоманка, ураження нирок, нервової системи, судин).

Трапляються при алергії на пеніцилін зміни з боку органів дихання – алергічний ринокон’юнктивіт, альвеоліт, еозинофільний інфільтрат легені, явища бронхоспазму. Може відзначатись ураження серцево-судинної системи (алергічні міокардити, васкуліти), нирок (гломерулонефрит), органів кровотворення (цитопенії, гемолітичні анемії, ізольовані еозинофілії), травної системи (алергічні ентероколіти, гепатити). Алергія на пеніцилін нерідко може виявлятися розвитком системних реакцій – анафілактичного шоку та анафілактоїдних реакцій.

Головне при проведенні діагностики алергії на пеніцилін – правильно зібрати анамнез: з’ясувати назви лікарських препаратів, які використовував пацієнт до розвитку алергічної реакції, тривалість їхнього прийому. Важливо уточнити, чи раніше були реакції непереносимості медикаментів, харчових продуктів, і як вони виявлялися. Необхідно зібрати інформацію і про перенесені раніше захворювання. Потім з’ясовуються особливості клінічної картини непереносимості антибіотика в даного пацієнта в даний час (шкірні прояви, бронхоспазм, анафілактоїдні реакції).

Важливу інформацію для діагностики алергії на пеніцилін надають шкірні алергологічні проби. При цьому використання нативного антибіотика вважається недостатньо інформативним, а для проби використовуються спеціальні діагностичні алергени, створені з метаболітів пеніциліну. Проводять шкірні проби, як правило, перед застосуванням пеніциліну для виявлення можливої ​​непереносимості цього препарату та за відсутності можливості замінити цей антибіотик іншим антибактеріальним препаратом.

Для діагностики алергії на пеніцилін іноді використовують проведення провокаційних спроб. У цьому випадку антибіотик вводиться в дозі, яка у 100 разів менша за середню терапевтичну. За відсутності будь-якої реакції непереносимості через 30-60 хвилин пеніцилін вводиться повторно дозі, в 10 разів більше, ніж спочатку. Такі проби проводяться з великою обережністю та виконуються у спеціалізованому закладі лікарем алергологом-імунологом з великим досвідом роботи. Протипоказано проведення шкірних та провокаційних проб за наявності відомостей про системні алергічні реакції в анамнезі.

Розроблено безліч лабораторних тестів для виявлення алергії на пеніцилін (визначення IgE антитіл до антибіотика за допомогою РІА або ІФА, базофільні тести, виявлення специфічних IgG та IgM, реакції гальмування міграції лейкоцитів та ін.), проте їх інформативність залишає. Диференціальна діагностика алергії на пеніцилін проводиться з іншими випадками лікарської алергії, а також з псевдоалергійними реакціями, деякими інфекційними захворюваннями (скарлатина, кір, менінгіт), системними захворюваннями сполучної тканини (хворобою Бехчета, системним червоним вовчаком), системним червоним вовчаком, ін.

Основні принципи лікування алергії на пеніцилін – якнайшвидше припинення дії антибіотика та його виведення з організму (зупинити введення пеніциліну, промити шлунок і кишечник при прийомі всередину, призначити ентеросорбенти і т. д.), купірувати симптоми алергії (вводяться кардіотокіоди, броня) відновити функцію дихання та кровообігу при системних алергічних реакціях. Надалі пацієнту необхідно виключити прийом антибіотиків із групи пеніциліну та повідомляти про наявність непереносимості даних препаратів при зверненні до інших медичних закладів.

З огляду на переважний розвиток гострих системних алергічних реакцій прогноз може бути серйозним. Оборотність проявів та віддалені наслідки багато в чому залежать від швидкості надання медичної допомоги. Як профілактичний захід рекомендується ретельно вивчати анамнез пацієнта перед призначенням антибіотиків пеніцилінового ряду. При виникненні найменших змін самопочуття необхідно відразу припинити введення препарату і приступити до проведення алергічної терапії.