Альвеококкоз

Альвеококкоз – це паразитарне захворювання, що викликається личинками стрічкового гельмінта альвеокока і відбувається з формуванням первинного вогнища в печінці. У неускладненій стадії прояви альвеококкозу включають кропив’янку, свербіж шкіри, гепатомегалію, тяжкість і біль у правому підребер’ї, гіркоту в роті, відрижку, нудоту. Ускладненнями альвеококозу можуть виступати нагноєння паразитарної пухлини, прорив утворення в черевну або плевральну порожнини, механічна жовтяниця, портальна гіпертензія, метастазування альвеокока в головний мозок та легені. Для діагностики альвеококкозу використовується УЗД та сцинтиграфія печінки, ангіографія, рентгенографія/КТ черевної порожнини та грудної клітки. Хірургічне лікування альвеококкозу доповнюється протипаразитарною терапією.

Альвеококкоз (альвеолярний або багатокамерний ехінококоз) – цестодоз, збудником якого виступає личинкова стадія гельмінту Alveococcus multilocularis, що викликає пухлиноподібне ураження печінки з подальшим інфільтративним зростанням або метастазуванням у легені, головний мозок та інші. Альвеококкоз людини належить до природно-вогнищевих гельмінтозів, що рідко зустрічаються, захворюваність яким в ендемічних районах становить 0,01-0,08%. Випадки альвеококкозу трапляються в Канаді, США, Європі (Німеччині, Австрії, Франції, Швейцарії), Азії, Росії (Якутії, Камчатці, Чукотці, Західному Сибіру, ​​Поволжі). Альвеококкоз частіше заражаються особи молодого і середнього віку, головним чином, що займаються полюванням.

Для людини небезпека представляє личинкова стадія гельмінта Alveococcus multilocularis, що відноситься до плоских хробаків підродини Echinococcine. Статевозрілі форми альвеокока за будовою близькі до ехінокока, проте відрізняються кількістю гачків на сколексі (зазвичай 28-32 шт.), Відсутністю бічних відгалужень у матці, розташуванням статевого отвору в передній частині членика. Основна відмінність паразитів полягає в будові фіни, яка у альвеокока має форму гроноподібних бульбашок, заповнених драглистою масою. Дочірні бульбашки утворюються шляхом брунькування і ростуть назовні, а не всередину, як у ехінокока.

Дорослий альвеокок має розміри 1,6-4 мм, складається з головки з 4 присосками і гачами, 2-3-х члеників. В останньому членику розташовується куляста матка, що містить близько 400 яєць. Стрічковий гельмінт паразитує в кишечнику песця, вовка, лисиці, собаки, кішки, які є основними господарями альвеокока. Зрілі яйця з фекаліями тварин виділяються в довкілля, звідки потрапляють в організм проміжних господарів (мишей, ондатр, річкових бобів, нутрій та людини), де протікає личинковий розвиток паразита. Зараження людини альвеококкозом може відбуватися при занесенні в рот онкосфер гельмінта під час полювання, оброблення туш диких тварин, зняття та обробки шкур, контакту з домашніми вихованцями, вживання лісових ягід і трав, забруднених яйцями гельмінту.

В організмі людини личинка альвеокока виходить з яйця і з кровотоком заноситься до печінки, де майже завжди затримується. Первинний альвеококкоз інших органів трапляється вкрай рідко. У печінці личинка трансформується в бульбашку діаметром 2-4 мм, яка починає розмножуватися шляхом екзогенного брунькування. Поступово в сполучнотканинній стромі печінки формується щільна, дрібнобугриста паразитарна пухлина діаметром від 0,5 до 30 см і більше.

На розрізі вузол альвеокока має вигляд ніздрюватого сиру (або пористого свіжого хліба), що складається з великої кількості хітинових бульбашок. Аналогічно злоякісної пухлини, паразитарний вузол здатний проростати в навколишні тканини та органи (сальники, діафрагму, підшлункову залозу, праву нирку, наднирник, легеню та ін), лімфатичні шляхи та кровоносні судини, поширюючись зі струмом крові по організму та образу всього у головному мозку.

У розвитку альвеококкозу виділяють безсимптомну, неускладнену та ускладнену стадії. Характер перебігу альвеолярного ехінококозу може бути повільно прогресуючим, активно прогресуючим та злоякісним. Доклінічна стадія альвеококкозу може тривати довгі роки (5-10 років і більше). У цей час хворих турбує кропив’янка та свербіж шкіри. Виявлення альвеококкозу в цей період зазвичай відбувається за допомогою УЗД, яке виконується з приводу іншого захворювання.

У ранню маніфестну стадію симптоми альвеококкозу малоспецифічні, включають гепатомегалію, тяжкість та тупі болі у правому підребер’ї, тиск в епігастрії, гіркоту у роті, нудоту. При огляді нерідко виявляється збільшення та асиметрія живота; при пальпації печінки визначається щільний вузол із нерівною горбистій поверхнею. Хворі відчувають слабкість, погіршення апетиту, схуднення. При альвеококкозі можливі періодичні напади печінкової коліки, диспепсичні явища.

Найбільш частим ускладненням альвеококкозу служить механічна жовтяниця, обумовлена ​​компресією жовчних шляхів. У разі приєднання бактеріальної інфекції може розвиватися абсцес печінки, що супроводжується посиленням болю у правому підребер’ї, появою гектичної лихоманки, ознобів, проливних потів. При прориві паразитарної порожнини може розвиватися гнійний холангіт, перитоніт, емпієма плеври, перикардит, плевропечінкові та бронхопечінкові нориці, аспіраційна пневмонія.

У разі здавлення пухлинним конгломератом воріт печінки виникає портальна гіпертензія, що супроводжується варикозним розширенням вен стравоходу, стравохідними та шлунковими кровотечами, спленомегалією, асцитом. При зацікавленості нирок розвивається протеїнурія, гематурія, піурія, приєднується інфекція сечовивідних шляхів. Наслідком імунопатологічних процесів служить формування хронічного гломерулонефриту, амілоїдозу та хронічної ниркової недостатності.

Метастазування альвеокока найчастіше відбувається у головний мозок; у цьому випадку виникають осередкові та загальномозкові симптоми (джексонівські напади, моно- та геміпарези, запаморочення, головні болі, блювання). Тяжкий та швидкоплинний перебіг альвеококозу спостерігається у пацієнтів з імунодефіцитом, вагітних, осіб, які страждають на тяжкі супутні захворювання. Нерідко альвеолярний ехінококоз закінчується летально.

При обстеженні хворих з підозрою на альвеококкоз з’ясовується епідеміологічний анамнез (проживання в ендемічних зонах, заняття полюванням, збиранням дикорослих ягід, обробка шкірок та тушок диких тварин, професійні ризики та ін.). Підтверджують діагноз:

• Алергологічні маркери. Для ранніх стадій характерні позитивні алергічні тести (еозинофілія, реакція Казоні з ехінококовим антигеном).
• Аналізи. Специфічні методи лабораторної діагностики альвеококкозу включають імунологічні реакції (РІГА, РЛА, ІФА), ПЛР.
• Інструментальні методи. Для виявлення альвеолярного ехінококозу печінки, величини та розташування паразитарного вузла використовується оглядова рентгенографія черевної порожнини, УЗД та доплерографія печінки. Неінвазивною альтернативою артеріографії та спленопортографії є ​​комп’ютерна томографія. У складних ситуаціях використовується сцинтиграфія печінки, діагностична лапароскопія.

При підозрі на альвеококкоз виключаються інші осередкові ураження печінки: пухлини, гемангіоми, полікістоз, цироз, ехінококоз. Для виявлення метастазів проводиться рентгенографія грудної клітки, МРТ головного мозку, УЗД нирок та надниркових залоз тощо.

При альвеококкозі печінки показано хірургічне лікування, доповнене протипаразитарною терапією. Найчастіше операцією вибору служить резекція печінки в межах здорових тканин (сегментектомія, лобектомія), проте радикальне видалення паразитарної пухлини можливе лише у 15-25% випадків. При неможливості радикального висічення вузла проводиться його часткова резекція або вилущування з подальшою інфільтрацією препаратами, що дезінфікують, або руйнуванням паразитарної тканини за допомогою кріовпливу. В окремих випадках використовується операція марсупіалізації паразитарної каверни, стентування жовчовивідних проток. Системна протипаразитарна терапія альвеококкозу здійснюється похідними імідазотіазолу.

Повільний та безсимптомний розвиток паразитарної пухлини призводить до того, що в більшості випадків альвеококкоз діагностується пізно, що часто не дозволяє провести радикальне лікування. Прогноз при альвеолярному ехінококозі досить серйозний: без лікування 10-річне виживання не перевищує 10-20%. Загибель хворих настає внаслідок гнійних ускладнень, печінкової недостатності, профузної кровотечі, проростання пухлини у прилеглі органи з порушенням їх функцій, віддаленого метастазування в головний мозок та ін.

Профілактика альвеококкозу зводиться до проведення дегельмінтизації свійських тварин, ветеринарного нагляду, дотримання запобіжних заходів при взаємодії з дикими тваринами, санітарно-освітній роботі з населенням ендемічних районів. Особи, що зазнають підвищеного професійного ризику зараження альвеококкозом (пастухи, мисливці, працівники звіроферм та ін.), підлягають регулярному скринінговому обстеженню.