Апендикулярний інфільтрат

Апендикулярний інфільтрат – Це одне з ускладнень гострого апендициту. Являє собою запальну пухлину, яка включає червоподібний відросток з оточуючими його органами (сліпою кишкою, сальником). Захворювання проявляється тупими болями праворуч унизу живота, слабкістю, субфебрильною температурою тіла. Для встановлення діагнозу використовують різні методи візуалізації органів черевної порожнини — УЗД, КТ, діагностичну лапароскопію. Допоміжне значення мають клінічний та біохімічний аналізи крові. коагулограма. У типових випадках апендикулярного інфільтрату показано консервативне лікування з відстроченою апендектомією.

Поширеність апендикулярного інфільтрату (АІ), за різними даними, становить від 2 до 10%. Захворювання частіше діагностується у пацієнтів похилого віку, для яких характерна стерта клінічна картина запалення апендикса. У жінок ускладнення розвивається частіше, ніж чоловіки. Високі показники поширеності апендикулярного інфільтрату зареєстровані у дітей. Летальність при АІ становить 034-036%. Патологія має важливе значення для хірургії, оскільки свідчить про несвоєчасну чи неповну діагностику апендициту.

Апендикулярний інфільтрат як ускладнення апендициту має такі ж етіологічні фактори. Його розвиток пов’язаний із проникненням мікробної флори в червоподібний відросток і наступними за цим запальними змінами в органі. Інфільтрат утворюється при поширенні патологічного процесу за межі апендикса, залучення сусідніх петель кишківника, сальника. У хірургії виділяють три основні причини формування АІ:

• Пізніше звернення до лікаря. Більше третини хворих на гострий апендицит звертаються за медичною допомогою через добу і більше після появи симптомів. Цьому сприяють проблеми з доступністю медичної допомоги, несвідоме ставлення до здоров’я.
• Атипова течія апендициту. При зниженні загальної реактивності організму больовий синдром виражений незначною мірою, тому пацієнти можуть тривалий час не усвідомлювати факт наявності хвороби. Це характерно для людей похилого віку.
• Діагностичні помилки. Незважаючи на високий рівень розвитку сучасної медицини, за статистикою помилки у діагностиці апендициту на догоспітальному етапі виявляються у 25% випадків. Це зумовлює пізню госпіталізацію та неадекватне лікування.

Апендикулярний інфільтрат за структурою є запальною пухлиною. Процес запалення зачіпає не лише апендикс, а й сусідні тканини. На початкових етапах хвороби формується «пухкий» інфільтрат, у якому органи пов’язані між собою. У міру прогресування запальний процес перетворюється на стадію проліферації, де утворюються сполучнотканинні спайки. У такому разі виникає «щільний» АІ.

Найчастіше початок захворювання за клінічною картиною нагадує типовий гострий апендицит. Людина скаржиться на сильні переймоподібні болі в правій здухвинній ділянці, які з’являються раптово. Больові відчуття супроводжуються нудотою, одно- або дворазовим блюванням. Рідше відзначаються діарея чи болючість при сечовипусканні. Характерно підвищення температури тіла до 37-38 ° С, слабкість.

При атиповому початку характер та інтенсивність болю змінюється. Протягом кількох днів хворого турбують ниючі або тупі болі праворуч у боці, які мають помірну інтенсивність. Больовий синдром у подібних клінічних випадках може стати єдиним проявом апендикулярного запалення. Подібна клінічна симптоматика, як правило, зустрічається у людей похилого та старечого віку, ослаблених пацієнтів.

Через 2-3 дні після маніфестації захворювання на фоні больового синдрому починає формуватися хвороблива запальна пухлина. Хворий може її промацати самостійно: інфільтрат є щільним і помірно рухливим утворенням у правому нижньому квадранті живота. При цьому поступово зменшуються біль у спокої. Болючість посилюється при нахилах тулуба вперед і праворуч. Температура тіла при апендикулярному інфільтраті тримається лише на рівні 37-37,5 °З.

При невчасному лікуванні АІ є висока ймовірність розвитку апендикулярного абсцесу. При формуванні гнійника навколо запаленого апендикса самопочуття різко погіршується. Спостерігається фебрильна лихоманка з періодами ознобу, болі стають постійними та дуже інтенсивними. Такий стан потребує невідкладної хірургічної допомоги, за відсутності якої у 90-95% пацієнтів виникає перитоніт.

Серед пізніх ускладнень апендикулярного інфільтрату основну роль грає спайкова хвороба. Після перенесеного запалення формуються перемички між петлями кишечника, які порушують нормальний транспорт калових мас кишечником. Під дією провокуючих факторів спайки призводять до механічної кишкової непрохідності, некрозу ділянки кишківника.

Досвідчений хірург ставить попередній діагноз на підставі об’єктивного огляду. Привертає увагу пухлина в області проекції апендикса, яка має щільноеластичную консистенцію, болить при натисканні. Далі для діагностики апендикулярного інфільтрату застосовують такі лабораторні та інструментальні методи:

• УЗД черевної порожнини. За допомогою ультразвукового дослідження лікар оцінює стан кишкових петель та червоподібного відростка, виявляє ознаки апендикулярного запалення – інфільтрацію та потовщення стінок ШКТ, наявність ексудату. При невеликому розмірі інфільтрату УЗД може бути малоінформативним.
• КТ черевної порожнини. Комп’ютерну томографію частіше проводять літнім хворим, щоб диференціювати апендикулярний інфільтрат із доброякісними та злоякісними пухлинами. Дослідження дає чітке та детальне зображення абдомінальних органів.
• Діагностична лапароскопія. У скрутних випадках вдаються до інвазивного методу візуалізації. Завдяки введенню відеохірургічного інструментарію в черевну порожнину, можна детально оглянути патологічний інфільтрат. За потреби під час діагностики виконують лікувальні лапароскопічні маніпуляції.
• Аналізи. Загальноклінічне дослідження крові показує неспецифічні запальні ознаки – підвищення рівня лейкоцитів та ШОЕ. Показники еритроцитів та гемоглобіну допомагають виключити токсико-анемічний синдром. Обов’язково призначають біохімічний аналіз крові, коагулограму.

Консервативна терапія

Апендикулярний інфільтрат – єдине з ускладнень апендициту, яке підлягає медикаментозній терапії. Лікування проводиться лише за умов стаціонару. Підбираються етіотропні антибактеріальні препарати широкого кола. Місцево на праву здухвинну ділянку застосовують холод, методи фізіотерапії. Через 10-14 днів від початку проведення такої терапії інфільтрат розсмоктується, апендикулярні симптоми зникають.

Хірургічне лікування

Якщо захворювання вдалося усунути консервативним шляхом, через 3-4 місяці рекомендовано проведення планової апендектомії. Операція призначена для профілактики рецидивів запального процесу. В абдомінальній хірургії для видалення апендикса використовують лапароскопічне обладнання. Операція проходить з невеликими розрізами шкіри та мінімальним ушкодженням тканин, що прискорює реабілітаційний період.

При нагноєнні апендикулярного інфільтрату рекомендовано оперативне втручання у найкоротші терміни. Проводиться розтин та дренування гнійника, після чого самопочуття швидко покращується. Зазвичай у таких ситуаціях видалення червоподібного відростка не проводять, оскільки операція загрожує ускладненнями. Планова апендектомія виконується через 6 місяців після першого етапу лікування.

При своєчасній комплексній терапії апендикулярного інфільтрату пацієнти повністю одужують, жодних віддалених ускладнень хвороби не виникає. Прогноз погіршується при трансформації АІ в абсцес чи місцевий перитоніт. Профілактика захворювання включає ранню діагностику та адекватну хірургічну допомогу при гострому апендициті, що особливо важливо для ослаблених та літніх хворих.