Дерматити

Група дерматитів поєднує запальні захворювання шкіри різного характеру. Класифікують дерматити залежно від причин виникнення та локалізації ураження. Здорова шкіра людини має захисні функції, але при тривалих впливах агресивних речовин або при зниженні імунітету захисні властивості шкіри знижуються, внаслідок чого і виникають дерматити. До групи дерматитів відносять атопічний дерматит, простий і алергічний контактні дерматити, актинічний, медикаментозний дерматит і т. п. Загальними принципами лікування будь-якого дерматиту є: усунення фактора, що спровокував дерматит, місцева протизапальна терапія і детоксикація.

Група дерматитів поєднує запальні захворювання шкіри різного характеру. Класифікують дерматити залежно від причин виникнення та локалізації ураження. Здорова шкіра людини має захисні функції, але при тривалих впливах агресивних речовин або при зниженні імунітету захисні властивості шкіри знижуються, внаслідок чого і виникають дерматити. Причиною контактного дерматиту може бути контакт із будь-яким подразником: фізичним, хімічним, біологічним та механічним. В результаті сильного подразнення настає запальна реакція шкіри, що протікає за типом алергії або механічно обумовленого запалення. Ступінь клінічних проявів залежить від типу подразника, часу дії на шкіру та від її особливостей. Тобто, дерматит може проявлятися як легким почервонінням шкіри, так і глибокими виразковими ураженнями.

У осіб з алергічною схильністю внаслідок контакту із сенсибілізуючими речовинами зазвичай виникає алергічний контактний дерматит. Коли відбувається контакт з антигенами, розвивається реакція уповільненого типу, алерген вступає у взаємодію з клітинами дерми і виробляються комплекси антиген-антитіло, тобто імунна система організму стає гіперчутливою до даного подразника і при повторному контакті з антигеном спостерігається запальна реакція шкіри або дерматит. При алергічній природі дерматиту реакція у відповідь може наступити відразу після контакту з подразником, при наступній зустрічі або ж через 5-7 днів; швидкість імунної відповіді та інтенсивність проявів залежать від концентрації антитіл у крові людини. У розвитку алергічних дерматитів велике значення має спадкова схильність та наявність в анамнезі захворювань алергічного характеру (поліноз, бронхіальна астма).

У жінок при тривалій терапії вульгарних вугрів та розацеа кортикостероїдами, шкіра стоншується, змінюється її структура та хімічний склад шкірного сала, що призводить до періоральних та періорбітальних дерматитів, оскільки шкіра в області рота та навколо очей найбільш чутлива. Періоральні дерматити зустрічаються у дітей з підвищеним слиновиділенням та в період прорізування зубів. Провокаційними моментами у розвитку періоральних дерматитів є хронічні захворювання органів травлення, дисфункції гормонального фону, наявність осередків хронічної інфекції в організмі. У людей, які страждають на булімію або неврологічними розладами можна спостерігати дерматит у періоральній ділянці через частого контакту з кислим вмістом шлунка, внаслідок провокацій блювання.

У дітей раннього та середнього віку за наявності обтяженого алергічного анамнезу та при нераціональному харчуванні виникає атопічний дерматит. Атопічний дерматит має хронічний перебіг, навіть якщо діагностовано був лише один епізод; у людей дорослого віку за несприятливих умов атопічний дерматит може рецидивувати.

Симптоматика дерматитів залежить від тяжкості захворювання. Так, при простому контактному дерматиті відзначається легке почервоніння шкіри, місцеве підвищення температури та незначна інфільтрація, у деяких пацієнтів можливе свербіння та почуття поколювання на ураженій ділянці. Але при тривалому контакті з подразником дерматит може виявлятися у вигляді виразково-некротичних уражень, мокнутих бульбашок, після розтину яких можливе приєднання вторинної інфекції. Хоча в анамнезі хвороби фактором, що запускає, лежить все-таки контакт з подразником, що і відрізняє ускладнені форми дерматитів від піодермій. Важливим клінічним моментом для діагностики є чітке обмеження зони ураження, контактний дерматит з’являється лише на місці впливу подразнюючого фактора, це необхідно, щоб диференціювати його від алергічного дерматиту.

При алергічному дерматиті перебіг захворювання гостріший, набряклість і почервоніння виражені яскравіше, приєднується свербіж; важливим симптомом у розвитку алергічного дерматиту вважається поширення клінічних проявів на ділянки шкіри, яка не контактувала з подразником-алергеном.

Періоральний дерматит проявляється у вигляді невеликих вузликів і гнійників, які локалізуються навколо рота, на щоках, носочкових складках і на переніссі. Наявність вузького обідка здорової шкіри навколо червоної облямівки губ є важливою діагностичною ознакою. Перебіг такого дерматиту тривалий, висипання з’являються поступово, відзначається свербіж, лущення, сухість та відчуття стягування шкіри. Для жінок, особливо молодого віку, косметичні дефекти додають почуття психологічного дискомфорту.

Атопічний дерматит характеризується еритематозними висипаннями зі схильністю до ексудації та утворення везикул, елементи локалізуються в коліно-ліктьових згинах, на сідницях та на обличчі. У дорослих при рецидивах атопічного дерматиту висипання також відзначаються в місцях згинів, але папульозна інфільтрація розвивається на сухій шкірі, що лущиться, зі схильністю до дермографізму.

В основі патогенезу дерматитів лежить вплив екзогенних та ендогенних факторів. До екзогенних відносять зовнішні причини, а до ендогенних – внутрішні.

Зовнішніми причинами є механічні впливи, такі як тертя та тривале здавлювання, що призводить до тріщин, потертостей та набряклості. Фізична дія високих та низьких температур, ультрафіолетове, радіоактивне та рентгенівське випромінювання також є провокуючими дерматитами факторами. Причиною дерматитів через контакт з хімічними речовинами є солі важких металів, кислоти, луги, побутова хімія, бойові отруйні речовини. Деякі рослини, гриби, бактерії та віруси теж викликають місцеве запалення дерми, найчастіше це первоцвіти, рослини сімейства лютикових, борщівник та ясенець.

Ендогенними факторами, які знижують захисні функції шкіри є гіпо- та авітамінози, порушення метаболізму, ендокринні порушення, такі як хвороба Аддісона та склеродермія. Прийом препаратів групи антибіотиків, сульфаніламідів та застосування новокаїн-вмісних препаратів найчастіше провокує медикаментозний дерматит. Дерматит алергічного характеру може виникнути внаслідок порушення режиму харчування (суниця, шоколад, зловживання кавою). Захворювання, при яких відзначається аутоінтоксикація, нерідко ускладнюються дерматитами, які характеризуються сухістю, лущенням і сильним свербежем шкіри.

Періоральний дерматит виникає внаслідок зловживання косметикою, нераціонального місцевого лікування гормональними препаратами, іноді причиною таких дерматитів є лікувальні зубні пасти, які містять фтор. Нестача вітамінів А та Е викликають сухість шкіри, що може спровокувати появу періорального дерматиту.

Основними причинами атопічних дерматитів є порушення харчування у дитячому віці, порушення харчування вагітних, наявність обтяженого алергічними захворюваннями анамнезу та нервово-психічні розлади. Статистичні дані щодо захворюваності на атопічний дерматит у дорослих підтверджують, що люди астенічної статури з розладами психіки на кшталт тривожно-депресивних станів і з хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту, обумовлених низькою ферментативною активністю, дискінезіями та дисбактеріозами входять до патології.

Клінічних проявів та наявності в анамнезі хвороби контактів із дратівливими факторами зазвичай достатньо для того, щоб діагностувати дерматит. З лабораторних досліджень на підтвердження діагнозу проводять клінічний аналіз крові (у крові відзначається еозинофілія), визначення концентрації імуноглобулінів та проведення шкірних алергічних проб. При алергічних дерматитах шкірні проби допомагають встановити алерген чи групу алергенів, що є причиною дерматиту. Для діагностики супутніх дерматиту захворювань може знадобитися консультація гастроентеролога, терапевта, алерголога та інших фахівців.

Насамперед необхідно усунути вплив подразнюючого фактора, щоб не допустити подальших уражень шкіри. Гіпоалергенна дієта покращує стан шкіри як при алергічних, так і при інших видах дерматитів. Для усунення сверблячки, зменшення інфільтрації та набряклості призначаються антигістамінні препарати, такі як клемастин, лоратадин, фексофенадин. При цьому антигістамінні препарати останнього покоління не викликають сонливості та порушень уваги, що дає можливість хворим на дерматити вести нормальний спосіб життя.

За потреби призначають детоксикаційну терапію – активоване вугілля, гідролізний лігнін, внутрішньовенні ін’єкції тіосульфату натрію. Але при внутрішньовенній детоксикаційній терапії, особливо якщо дерматит алергічного характеру, слід попередньо проводити проби на чутливість до препаратів. Препарати, що містять кальцій, знижують сенсибілізацію організму, але за наявності в анамнезі бронхіальної астми від таких препаратів краще відмовитись.

Місцеве лікування дерматитів полягає у застосуванні гормональних мазей. Якщо дерматит мокнутий, з наявністю везикул, то обробка антисептиками і настоями ромашки, кори дуба мають підсушуючий ефект, волого-висихаючі пов’язки з антисептиками і мазями дають хороший результат при лікуванні контактних дерматитів, що мокнуть.

Якщо перебіг дерматитів ускладнюється утворенням везикул і пустул, бульбашки розкривають з дотриманням правил асептики та антисептики, а поверхню обробляють аніліновими барвниками. Використання йодних розчинів на уражених ділянках заборонено, їм можна обробляти лише краї рани, щоб уникнути поширення інфекції.

Так як свербіж і неприємні відчуття при дерматитах викликають неврологічні розлади, які перешкоджають якнайшвидшому лікуванню, призначення легких седативних препаратів рослинного походження показане всім пацієнтам. Це настоянки собачої кропиви, валеріани, півонії. Гліцин і комбіновані фітопрепарати також мають хороший седативний ефект.

Якщо основною причиною дерматитів є дисфункція підшлункової залози, необхідна замісна ферментативна терапія. У цьому випадку прийом препаратів панкреатину необхідний після кожного їди. При дисбактеріозах доцільно включення до раціону кисломолочних продуктів, терапія пребіотиками. Щойно нормальна мікрофлора кишечника відновлюється, симптоматика дерматиту зазвичай згасає.

Раціональне харчування, дотримання особистої гігієни та санітарно-гігієнічних норм при організації праці є основними моментами у профілактиці дерматитів. З раціону необхідно виключити цитрусові, шоколад, горіхи, рибу та рибні страви. Кава, какао, гострі прянощі та соуси, оцет і майонез теж не рекомендується вживати в їжу при дерматитах. Баклажани, гриби, яйця, незбиране молоко, суниця, полуниця, здобна випічка, копченості, смажені та печені страви під час лікування дерматитів не повинні бути присутніми в меню. А вживання нежирних кисломолочних продуктів, зелених овочів та легкі супи роблять медикаментозну терапію дерматитів продуктивнішою.