Дифузна алопеція (Симптоматична алопеція)

Дифузна алопеція – Це рівномірне порідіння волосся на всій поверхні голови, обумовлене порушенням фізіологічного циклу розвитку волосся. Характеризується інтенсивним щоденним випаданням волосся, проте повного облисіння у більшості пацієнтів немає. Діагностується за даними трихограми, трихоскопії, pull-тесту, лабораторних аналізів, біопсії шкіри. При дифузному облисенні використовується системна фармакотерапія (вітамінно-мінеральні добавки, судинні, седативні препарати) та місцева терапія (фізіотерапія, озонтерапія, мезотерапія шкіри голови).

Дифузна (симптоматична) алопеція, поряд з гніздною та андрогенною, відноситься до нерубцевих форм патології. За поширеністю серед усіх видів алопеції вона стоїть на другому місці після гормонально-залежного облисіння, проте, на відміну від останнього, частіше вражає жінок. Може виникнути у будь-якому віці. У клінічній трихології розрізняють анагенову та телогенову дифузну алопецію. З них у переважній більшості випадків зустрічається телогенове випадання волосся. Як правило, дифузні алопеції оборотні, хоча можуть мати хронічний перебіг.

Дифузна алопеція має багатофакторну етіологію, що розвивається під дією ендо- та екзогенних причин. Найчастіше симптоматичне випадання волосся є ознакою чи ускладненням будь-якого захворювання. У більшості випадків після припинення дії шкідливого фактора волосся відростає знову. Приблизно у 30% пацієнтів причина дифузної алопеції залишається нез’ясованою, облисіння вважається ідіопатичним. Основні тригери:

1. Перенесені інфекції. Випадання волосся може бути запущене респіраторними (грип, дифтерія, інфекційний мононуклеоз, COVID-19), кишковими (дизентерія, черевний тиф), трансмісивними (малярія), зоонозними інфекціями (бруцельозом), ЗПСШ (сифілісом). Особливу небезпеку становлять хвороби, що супроводжуються періодичною лихоманкою, тому що пошкодження волосяних фолікулів (ВФ) відбувається в ту саму фазу їх розвитку.
2. Нестача мікронутрієнтів. Частими причинами алопеції виступають гіповітамінози та дизелементози (дефіцит в їжі вітамінів В7 та В12, цинку, заліза, селену, хрому). Крім цього, дистрофія волосся з їх подальшим випаданням розвивається при білково-енергетичній недостатності, синдромі мальабсорбції.
3. Лікарська та хімічна токсичність. Спровокувати дифузну алопецію може лікування цитостатичними і гормональними препаратами, прийом ретиноїдів, антикоагулянтів, бета-адреноблокаторів, Н2-блокаторів та ін. ртуттю).
4. Хронічне захворювання. Дифузна алопеція нерідко буває асоційована з ендокринопатіями (гіпертиреоз, гіпотиреоз, гіпопаратиреоз, гіпопітуїтаризм), аутоімунними патологіями (псоріаз, ВКВ, дерматоміозит), захворюваннями крові (анемія, лейкоз), хронічними інфекціями.
5. Психічні чинники. У частини пацієнтів облисіння провокується перевтомою, гострим стресом, депресією. Іноді шевелюра починає рідшати після важкого хірургічного втручання, пологів, нещасного випадку.

Волосся у своєму розвитку проходить кілька змінних один одного фаз: зростання (анагену – 2-10 років), інволюції ВФ (катагену – 2-3 тижні), відпочинку (телогену – 1-3 місяці) та випадання волосся (екзогену). Ці фази в сукупності складають цикл, який кожне волосся протягом життя повторює від 10 до 30 разів. У нормі одночасно більшість цибулин (80-90%) перебуває у анагеновой фазі, 1-2% – в катагенової, 10-15% – в телогеновой.

Дифузна алопеція розвивається при передчасному припиненні однієї фази розвитку волосяних фолікулів і переході в іншу, чому сприяють їхнє екзогенне або ендогенне ушкодження. Найбільш поширеною формою дифузного облисіння є телогенова алопеція, при якій ВФ раніше переходять з анагену в телоген, що супроводжується помітним збільшенням кількості випадаючого волосся і порідженням шевелюри. Нормальною вважається щоденна втрата 100-150 телогенового волосся, при дифузній алопеції їх кількість кратно зростає.

Дифузна алопеція в більшості випадків повністю оборотна: після усунення дії етіологічного фактора ВФ переходять в анагенову фазу, починається зростання нових волосків, густина волосяного покриву відновлюється.

Виділяють два типи дифузного облисіння: анагенове та телогенове:

1. Анагенове. Волосся випадає в стадію анагену. Ця форма зазвичай розвивається через 1-3 тижні після опромінення або хіміотерапії злоякісних пухлин
2. Тілогенове. Характеризується передчасним завершенням фази анагену та початком телогена. Його причиною найчастіше стають соматичні, психосоматичні захворювання, стреси. Розвивається через 2-4 та більше місяців після провокуючого фактора.

У свою чергу телогенова алопеція ділиться на 5 типів:

• раннє припинення анагену – передчасний перехід ВФ у телогенову фазу (при системних патологіях, стресах, лікарській токсичності, дефіциті макро- та мікронутрієнтів, УФ-випромінюванні);
• анаген, що затягнувся – занадто тривале знаходження ВФ у фазі росту (післяпологова алопеція);
• скорочення анагену – скорочення тривалості фази зростання ВФ;
• раннє завершення телогена (передчасний телоптоз) – телогенова фаза коротшає, фолікули занадто швидко вступають у фазу активного росту (при використанні ретиноїдів, кератолітиків);
• пізнє завершення телогена (відстрочений телоптоз) – фаза випадання затягується у часі (при псоріазі).

Клінічно симптоматичне облисіння проявляється рівномірним інтенсивним випаданням волосся по всій голові. Людина помічає, що після миття голови, дотику до шевелюри, розчісування залишається багато волосся, що випало. Поредіння більш виражено в області темряви, верхівки, скронь. Деякі пацієнти скаржаться на хворобливість та парестезію шкіри голови. Інтенсивність випадання може мати різний ступінь, здебільшого втрачається трохи більше 30-40% волосся. Тотальне облисіння розвивається винятково рідко.

Дифузна алопеція протікає гостро (менше 6 міс.) або хронічно (більше 6 міс.). Якщо дія причинного фактора була короткочасною, то відбувається спонтанне відновлення росту волосяного покриву. При тривалому чи повторюваному вплив тригера випадання волосся йде безперервно.

Дифузне облисіння має головним чином естетичні та психологічні наслідки. Жінок турбує зміна зовнішності, втрата власної привабливості, неможливість моделювання звичної зачіски. Психогенні реакції включають депресію, тривожні розлади, страх подальшого прогресування алопеції. Все це призводить до порушень у різних сферах життя: особистого, соціального, професійного. Серйозні ускладнення можуть бути пов’язані з етіофактор дифузної алопеції: хронічними захворюваннями, гіповітамінозами, мікроелементозами, інтоксикаціями.

Зазвичай пацієнти точно пам’ятають час початку посиленої втрати волосся, іноді можуть пов’язати дифузну алопецію з подією у своєму житті (стресом, прийомом ЛЗ, інфекцією і т.д.). Діагностика починається з прийому лікаря-трихолога, який за потреби рекомендує консультації ендокринолога, нутриціолога, психотерапевта, гематолога. Основні діагностичні заходи включають:

• Тест натягу (pull-тест). Виробляється шляхом захоплення невеликого пучка волосся на голові та їх потягування з наступним підрахунком одиниць, що випали. Процедуру послідовно повторюють у 4-х зонах: лобовій, потиличній, двох тім’яних. Тест вважається позитивним при випаданні у кожній зоні >6 волосся.
• Трихограма. Дозволяє провести оцінку коренів волосся під мікроскопом, підрахувати відсоток волосся, що знаходиться в різних фазах росту. При анагеновому типі дифузної алопеції ПФ дистрофічні, знаходяться у стадії анагену, при телогеновій – у стадії телогена.
• Трихоскопія. Під час огляду шкіри голови під збільшенням досліджують ступінь порідіння, довжину, діаметр, ламкість стрижнів волосся. Трихоскопія є неінвазивним інструментом диференціальної діагностики нерубцевих та рубцевих алопецій.
• Лабораторні дослідження. Для пошуку тригерів дифузної алопеції проводять клінічний аналіз крові, визначення рівня сироваткового заліза та феритину, основних мікроелементів та вітамінів, гормональні аналізи (ТТГ, Т4 вільний, паратгормон). У ряді випадків доцільним є дослідження протиінфекційного імунітету, маркерів аутоімунних захворювань. Спектральний аналіз волосся допомагає виявити недостатність чи надлишок мікроелементів.
• Біопсія шкіри голови. Використовується за неможливості визначити вид та причини алопеції неінвазинними способами. Отримані зразки досліджують під мікроскопом. Для дифузної алопеції характерна зміна співвідношення анагенового та телогенового волосся.

Диффренеційна діагностика

При діагностиці дифузної алопеції важливо визначити її тип: анагеновий чи телогеновий. Одночасно виключаються такі захворювання:

• андрогенна алопеція;
• гніздова алопеція;
• трихотілломанія;
• випадання волосся внаслідок підвищеної ламкості при неправильному догляді, агресивних процедурах (хімічній завивці, використанні плойки, термобігудів, прасування).

Якщо алопеція розвинулась гостро, а провокуючий фактор був виявлений і виключений, подальшого лікування не потрібно. Волосся почне відростати через 3-6 місяців, проте повне відновлення волосяного покриву голови може зайняти 1-1,5 роки. За наявності обтяжливого тла проводиться терапія основної патології. Додаткове лікування включає:

• Системну фармакотерапію. Вибір препаратів залежить від виявленої причини. Пацієнтам з недостатністю вітамінів та мінералів призначають прийом нутрицевтиків (біотину, цинку, селену, каротиноїдів, препаратів заліза). При психогенній формі показано прийом седативних препаратів, антидепресантів. Для покращення кровопостачання скальпу призначають вазодилататори, антиагреганти.
• Місцеву терапію. Пацієнтам рекомендують спеціальні засоби космецевтики (лосьйони, шампуні, бальзами-ополіскувачі, маски для волосся), проводять ін’єкційні процедури: плазмотерапію, мезотерапію, озонотерапію голови. Посилення кровотоку при місцевому нанесенні викликає спиртовий розчин міноксидилу, нікотинова кислота, а також настоянка стручкового перцю, цибульний сік.
• Фізіотерапію. З фізіопроцедур стимулюючу дію мають гальванізація, дарсонвалізація, електрофорез. Показано голкорефлексотерапію, масаж волосистої частини голови.

Дифузна алопеція відрізняється доброякісним перебігом та сприятливим прогнозом. Волосяні фолікули зберігають свою життєздатність, тому після усунення фактора, що провокує, густота волосяного покриву поступово відновлюється до вихідного рівня. Однак для цього потрібно досить тривалий час (від 9 до 18 місяців), тому необхідно набратися терпіння.

Надалі важливо не допускати повторного впливу причинних факторів. Слід дотримуватись рекомендацій щодо догляду за волоссям, дотримуватися здорового повноцінного харчування, уникати загострення хронічних захворювань. За бажанням пацієнта на час лікування йому може бути підібрано систему для безопераційного заміщення волосся.