Дитяча свербець (Дитяча кропив’янка, Строфулюс)

Дитяча свербець – це хронічне захворювання шкіри з групи аллергодерматозів, яке проявляється висипом і болісним свербінням. Хвороба виникає у дітей раннього віку при сенсибілізації організму до харчових, лікарських та інших алергенів. Симптоми сверблячки: червона висипка у вигляді вузликів і бульбашок, які виникають на різних ділянках шкіри і викликають сильний свербіж. Діагностика ґрунтується на результатах огляду, дерматоскопії, аналізів крові на IgE до типових алергенів. Лікування передбачає строгу гіпоалергенну дієту, зовнішні засоби для обробки уражених ділянок шкіри, антигістамінні препарати.

Дитяча сверблячка зустрічається у пацієнтів від 6 місяців до 3 років (іноді – до 5 років). У медичній літературі її називають строфулюс, prurigo infantum, дитяча кропив’янка. Захворювання розвивається як варіант алергічного діатезу, тому проявляється у період початку введення прикорму та поступового переходу на дорослий тип харчування. Статистика захворюваності в РФ не ведеться, проте сверблячка вважається одою з найпоширеніших проблем у практичній педіатрії поряд з атопічним дерматитом.

У дітей сверблячка в основному розвивається під дією екзогенних алергенів, які потрапляють в організм ззовні. Головна причина захворювання – продукти харчування, оскільки у перші роки життя відбувається ознайомлення з різними видами їжі. Негативні шкірні реакції найчастіше виникають після вживання таких продуктів:

• тропічні фрукти: банан, ківі, ананас, манго, апельсин та інші цитрусові;
• ягоди: полуниця, малина, ожина, кавун;
• овочі: томат, баклажан, солодкий червоний перець;
• шоколад та будь-які солодощі з його вмістом;
• мед та інші продукти бджільництва;
• газовані напої, пакетовані соки;
• льодяники зі штучними барвниками, підсолоджувачами.

Крім їжі, тригером дитячої свербець виступають лікарські засоби та біологічно активні добавки, домішки в атмосферному повітрі та питній воді, токсини комах при укусах або вдиханні продуктів їх життєдіяльності. Важливу роль у розвитку строфулюс грають гельмінти, які вважаються сильними ендогенними подразниками і підтримують алергізацію організму протягом тривалого часу.

Фактори ризику

Дитяча свербець найчастіше з’являється на тлі сприятливих факторів. Одним з основних називають дисбаланс мікрофлори та вікову функціональну незрілість кишечника. Нестача ферментів та низька активність місцевого імунітету сприяють проникненню антигенів у кров, внаслідок чого виникають алергічні реакції. Інші фактори ризику: ендокринопатія, органічні захворювання ШКТ, нервово-психічні розлади.

Почесуха відноситься до групи атопічних хвороб, що розвивається за механізмом істинної алергії. Антигени проникають через стінки ШКТ, шкіру або дихальні шляхи в кровоносне русло, де взаємодіють із клітинами імунної системи. У відповідь на це починається сенсибілізація організму, посилюється вироблення специфічних імуноглобулінів E, які накопичуються на поверхні опасистих клітин. При повторному контакті з алергеном утворюються імунні комплекси.

У патогенезі дитячої сверблячки мають значення анатомо-фізіологічні особливості шкіри. Основний обсяг дерми складають клітинні елементи, у тому числі велика кількість опасистих клітин, а волокнисті структури ще незрілі та погано диференційовані. Лімфатичні шкірні судини здатні зливатися між собою та утворювати так звані «озера». Внаслідок цього шкіра стає головним органом, який уражається при алергії у педіатричних пацієнтів.

При дитячій свербіщі відбувається складний механізм взаємодії нервових волокон шкіри, клітин Меркеля, імунних, дендритних та ендотеліальних клітин. У розвитку хвороби бере участь субстанція P, інтерлейкін-31, простагландини та протеази. При тривалому існуванні хвороби відбувається сенситизація нервових закінчень, внаслідок чого виникає стійка сверблячка, що посилюється при дотиках і розчісування шкіри.

Спочатку на шкірі виникають пухирі розміром від 2-3 мм до 1 см, у центрі яких розташовується невеликий вузлик (серопапула). Пухирі зникають протягом 6-12 годин, після чого залишаються множинні дрібні папули, які мають рожевий колір і невелику бульбашку на верхівці. Зовнішні зміни супроводжуються інтенсивним свербінням. Через розчісування з’являються множинні скоринки, можливе пошкодження шкіри до крові. Симптоми тривають 8-10 днів, після чого шкіра повністю очищується.

Висипання виникають на будь-яких ділянках тіла, навіть на долонях і підошвах, що відрізняє сверблячку від багатьох інших дерматозів. Улюблена локалізація ураження: розгинальні поверхні рук та ніг, тулуб, сідниці. На обличчі та волосистій частині голови висипання буває вкрай рідко. При великому ураженні у дітей спостерігається дратівливість, безсоння, поганий апетит. Можлива лімфаденопатія, короткочасне підвищення в межах 37-38°С.

Пошкоджена шкіра – вхідні ворота для бактеріальної інфекції, у результаті розвивається імпетигінозний строфулюс. У поодиноких випадках виникають еритематозно-уртикарні та бульозні форми дитячої сверблячки, які відрізняються великим ураженням і гірше піддаються терапії. Дитяча кропив’янка може бути першим етапом у розвитку екземи або нейродерміту, алергічних захворювань (полінозу, бронхіальної астми).

Серйозну проблему становлять неврологічні та психічні ускладнення захворювання. Внаслідок постійного сверблячки діти стають примхливими, дратівливими та неспокійними, погано сплять, страждають від тривожності чи обсесивно-компульсивної поведінки. У несприятливих випадках захворювання триває у шкільному віці і перетворюється на почуху дорослих, яка характеризується періодичними загостреннями.

Сверблячка і висипання на шкірі – показання до консультації педіатра, дитячого дерматолога. При фізикальному огляді визначають характерний зовнішній вигляд та локалізацію висипів, зв’язок їх появи з розширенням дієти дитини. Первинне обстеження доповнюють дерматоскопом для детального вивчення структури серопапул. Для встановлення остаточного діагнозу знадобиться повна діагностична програма:

• Аналізи на алергію. Тестування крові на специфічні IgE – основний спосіб підтвердити алергічну природу дитячої сверблячки та виявити «винні» продукти чи речовини. Для уточнення діагнозу та виключення перехресних реакцій проводиться молекулярна алергодіагностика – визначення антитіл до окремих компонентів антигенів.
• Базові лабораторні аналізи. Під час загострення у гемограмі виявляють лімфоцитоз, еозинофілію, підвищену ШОЕ. Іноді виявляється анемія легкого ступеня важкості. Додатково проводять біохімічний аналіз крові з визначенням рівня глюкози, показників роботи нирок та печінки, щоб унеможливити ендогенну природу захворювання.
• Мікробіологічна та інша діагностика. Призначається аналіз калу на яйця глист, серологічні реакції на антитіла до антигенів лямблій, аскарид, гостриків, токсокар та інших гельмінтів. За показаннями проводять аналіз калу на дисбактеріоз. Ознаки бактеріальної інфекції шкіри вимагають посіву біоматеріалу на живильні середовища для ідентифікації збудника.

Диференційна діагностика

Дитячу сверблячку диференціюють з іншими сверблячими дерматозами: атопічним дерматитом, кропив’янкою, герпетиформним дерматитом Дюрінга. При підвищенні температури та загальному нездужання виключають інфекційні захворювання, що протікають з висипом: вітряну віспу, кір, ентеровірусну інфекцію (синдром «рука-нога-рот»), дитячу розеолу (раптову висип). У немовлят диференціальну діагностику проводять із пелюшковим дерматитом.

Зовнішня терапія

Місцеві засоби для обробки вогнищ висипу – основний напрямок лікування. Найефективнішими препаратами зменшення сверблячки та ліквідації запалення вважаються топічні глюкокортикостероїди. У дитячій дерматології застосовують креми та мазі з мінімальною концентрацією кортикостероїдів (0,05% або 0,1%), використовують негалогенізовані форми препаратів, які мають низький ризик побічних реакцій. Лікування продовжується протягом 2-4 тижнів до повного усунення симптомів.

У дітей старше 2 років додатково призначають гелі та креми з Н1-гістаміноблокаторами для зниження сверблячки та дискомфорту. При недостатній терапевтичній ефективності таких препаратів лікування посилюють інгібіторами кальциневрину, які дозволені у педіатрії з 3-місячного віку. Для профілактики бактеріальних ускладнень уражені ділянки щодня обробляють розчинами антисептиків.

Дієтотерапія

Гіпоалергенна дієта призначається пацієнтам у періоді загострення сверблячки для ліквідації симптомів, у періоді ремісії для профілактики рецидивування. У немовлят необхідно оптимізувати прикорм: виключити фрукти та овочі червоного кольору, яйця, коров’яче молоко. З раціону дитини старшого віку прибирають продукти зі штучними барвниками, консервантами та ароматизаторами, солоні та перчені страви, їжу з додаванням прянощів.

Системна терапія

Для зменшення сверблячки використовують антигістамінні препарати II покоління для прийому внутрішньо. Однак гістамінергічні механізми не відіграють істотної ролі у формуванні симптоматики, особливо при хронічному перебігу сверблячки, тому ліки мають обмежену ефективність. При інтенсивному свербіні, що порушує повсякденну активність та сон, показані седативні засоби, дозволені у педіатричній практиці.

У більшості дітей вдається ліквідувати симптоматику за допомогою дієти та зовнішньої терапії. Однак у майбутньому не виключені рецидиви при порушенні лікарських рекомендацій, повторному попаданні алергену до організму. Профілактика дитячої сверблячки передбачає раціональне введення прикорму, відмову від продуктів із синтетичними добавками до досягнення 3-5-річного віку, дотримання правил гігієни для зниження ризику зараження гельмінтами.