Гастродуоденіт у дітей

Гастродуоденіт у дітей – запальний процес, що захоплює антральний відділ шлунка та дванадцятипалу кишку. Гастродуоденіт у дітей проявляється печією, нудотою, зниженням апетиту, болями в епігастральній ділянці після їжі, відчуттям розпирання та тяжкості, порушенням випорожнень. Діагностика гастродуоденіту в дітей віком включає проведення ФГДС, тесту на хеликобактер, дуоденального зондування, за показаннями – рентгенологічного дослідження. Лікувальна тактика при гастродуоденіті у дітей передбачає призначення дієти, антацидних, антисекреторних, протективних препаратів, адсорбентів; фізіотерапії.

Гастродуоденіт у дітей – неспецифічне запалення дистального відділу шлунка та дванадцятипалої кишки, що призводить до структурної перебудови слизової оболонки, секреторних та моторно-евакуаторних порушень. В останні десятиліття відзначається стійка тенденція до зростання кількості гастроентерологічних захворювань дитячої популяції. У структурі патології гастродуоденальної зони у дітей лідируюче місце належить хронічному гастродуоденіту (60-70%), хронічному гастриту (10-15%), виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки (8-12%), ГЕРХ (8) . За даними дитячої гастроентерології, хронічний гастродуоденіт виявляється у кожної третьої дитини. Виникнення гастродуоденіту найбільш схильні діти дошкільного, молодшого шкільного та підліткового віку.

Провідна роль серед причин гастродуоденіту у дітей належить персистуванню у слизовій оболонці шлунка бактерії Helicobacter pylori (60-70% випадків). Хелікобактеріоз у дітей нерідко поєднується з інфікованістю іншими збудниками – ентеровірусами, герпес-вірусами (в т.ч. вірусом Епштейна-Барр). Найчастіше дуоденіт розвивається і натомість попереднього гастриту в дітей віком, обумовленого пилоричным хеликобактером.

Найчастіше інші эндо- і екзогенні чинники виступають у ролі схильних до розвитку гастродуоденіту в дітей віком, проте можуть і первинну, основну роль.

Відомо, що гастродуоденіти часто виникають у дітей, які мають спадкову схильність до захворювання, а також знижені компенсаторно-пристосувальні можливості внаслідок перенесених інфекційних та соматичних хвороб. Групу ризику розвитку гастродуоденіту становлять діти, народжені внаслідок патологічного перебігу вагітності та пологів, рано переведені на штучне вигодовування, що мають обтяжений алергічний анамнез (харчова алергія, набряк Квінке, атопічний дерматит).

Серед ендогенних факторів, що сприяють розвитку гастродуоденіту у дітей, велика роль патології інших органів травлення (холециститу, панкреатиту, гепатиту, ентероколіту, дисбактеріозу кишечника), ендокринної системи (цукрового діабету, надниркової недостатності та ін.), хронічної осередкової інфекції , хронічного тонзиліту та ін), паразитарної інвазії (гельмінтози, лямбліозу). До причин внутрішнього порядку також слід віднести підвищене кислотоутворення, зменшення утворення слизу, порушення гормональної регуляції шлункової секреції.

У ряді екзогенних причин гастродуоденіту у дітей виділяють харчові токсикоінфекції, регулярне порушення якості та режиму харчування: вживання продуктів, що подразнюють слизову оболонку, перекушування всухом’ятку, погане пережовування їжі, одноманітний характер харчування, рідкісні прийоми їжі, нерівномірність інтервалів між ними і. гастродуоденіту у дітей наводить тривалий прийом ліків (антибіотиків, НПЗЗ, глюкокортикоїдів тощо).

Пік захворюваності на гастродуоденіт у дітей припадає на шкільні роки, що дозволяє назвати в числі тригерних факторів підвищені психоемоційні навантаження та стреси, пов’язані з навчальною діяльністю.

Єдиної класифікації гастродуоденітів у дітей у педіатрії не розроблено. Найбільш важливим є виділення форм гастродуоденіту у дітей з урахуванням клінічного перебігу, етіології, механізму розвитку, морфологічних змін. Залежно від причин гастродуоденіти у дітей поділяються на екзогенні (первинні) та ендогенні (вторинні).

На підставі тривалості захворювання та вираженості симптоматики гастродуоденіт у дітей може бути гострим та хронічним. У своїй течії хронічний гастродуоденіт у дітей проходить фази загострення, неповної клінічної ремісії, клінічної ремісії та клініко-ендоскопічної ремісії. Характер перебігу гастродуоденіту у дітей може бути латентним, монотонним та рецидивуючим.

Ендоскопія у дітей дозволяє виявити такі форми гастродуоденіту: поверхневий, гіпертрофічний, ерозивний, геморагічний, субатрофічний (атрофічний) та змішаний.

Клінічні прояви гастродуоденіту у дитини схожі із симптомами гастриту. До загальних неспецифічних ознак належать слабкість, порушення сну, головний біль, стомлюваність. У дітей із гастродуоденітом часто відзначається наявність вегето-судинної дистонії.

Найбільш частим і характерним локальним симптомом гастродуоденіту у дітей є ниючі болі в епігастральній або пилородуоденальній ділянці. У періоди загострення болю стають переймоподібними, нерідко іррадіюють у підребер’ї та навколопупкову ділянку. Зазвичай болі посилюються через 1-2 години після їжі, на голодний шлунок, вночі і купуються після прийому антацидів або їжі.

Больовий синдром у дітей з гастродуоденітом часто супроводжується відчуттями розпирання та тяжкості в ділянці шлунка, гіркою відрижкою, печією, нудотою та блюванням, гіперсалівацією, порушенням апетиту, нестійким випорожненням (зміною запорів та діареї).

Іноді вегетативні кризи у дітей протікають на кшталт демпінг-синдрому з раптовою сонливістю, слабкістю, тахікардією, пітливістю, посиленою перистальтикою кишечника, що виникають через 2-3 години після їди. У разі тривалих перерв між їдою, можливий розвиток гіпоглікемії: з’являється м’язова слабкість, тремтіння в тілі, підвищений апетит.

Загострення хронічного гастродуоденіту у дітей зазвичай виникають навесні та восени внаслідок похибок у дієті, підвищених шкільних навантажень, стресових ситуацій, інфекційних та соматичних захворювань. Гастродуоденіт у дітей може ускладнюватись виразковою хворобою, панкреатитом, холециститом.

Після первинної консультації педіатра діти з підозрою на гастродуоденіт прямують на обстеження до дитячого гастроентеролога. При огляді дитини виявляється блідість шкірних покривів, синяки під очима, зниження маси тіла, нееластичність шкіри, іноді – випадання волосся та ламкість нігтів. Поверхня язика покрита біло-жовтим нальотом, на якому видно відбитки зубів.

У загальному аналізі крові часто виявляється помірна анемія. У дітей із гастродуоденітом необхідно виключити наявність паразитарної інвазії, для чого проводиться аналіз калу на яйця гельмінтів та лямблії. Цінні відомості може дати дослідження копрограми та калу на дисбактеріоз.

Вирішальна роль у виявленні гастродуоденіту у дітей, його форми та стадії клінічного перебігу належить фіброгастродуоденоскопії. Для оцінки ступеня запальних та дистрофічних процесів проводиться ендоскопічна біопсія та морфологічне дослідження біоптату. Для виявлення хелікобактеріозу виконується дихальний тест, ПЛР-діагностика хелікобактер, визначення хелікобактер у калі методом ІФА.

З метою оцінки секреторної функції шлунка та дванадцятипалої кишки проводиться внутрішньошлункова рН-метрія та дуоденальне зондування з дослідженням дуоденального вмісту. Про стан моторної функції дозволяють судити антродуоденальну манометрію, електрогастрографію, УЗД шлунка та органів черевної порожнини. Для оцінки евакуаторної функції може виконуватись рентгенографія шлунка.

Діти з гастродуоденітом поряд з обстеженням у гастроентеролога мають бути проконсультовані дитячим отоларингологом, дитячим стоматологом, дитячим алергологом-імунологом.

Обов’язковою складовою лікування гастродуоденіту в дітей віком є ​​дотримання дієти. Рекомендується дробове харчування (5-6 разів на день); вживання парових, запечених чи відварених страв; виключення м’ясних та міцних овочевих бульйонів, жирних сортів риби та м’яса, грибів, смажених, копчених, консервованих продуктів. Дітям показаний фізичний та психологічний спокій, при загостренні гастродуоденіту – постільний режим.

Фармакотерапія гастродуоденіту у дітей проводиться антацидними засобами при підвищеній кислотопродукції, антисекреторними препаратами (ранітидин, омепразол), антирефлюксними лікарськими засобами (метоклопрамід, домперидон), протективними препаратами (сукральфат, вісмуту субцитрат, фолієва кислота). і).

Антихелікобактерна терапія при гастродуоденіті у дітей проводиться препаратами вісмуту у поєднанні з антибактеріальними препаратами (амоксицилін + метронідазол).

У період ремісії гастродуоденіту у дітей рекомендується фітотерапія, курси мінеральних вод та вітамінотерапії, фізіолікування (електрофорез, індуктотермія, лазеротерапія, УВЧ, діадинамотерапія, гідротерапія та ін.), санаторно-курортне лікування.

Хворі з гастродуоденітом знаходяться на диспансерному спостереженні гастроентеролога, щорічно проходять контрольні дослідження ФГДС та УЗД черевної порожнини. Хронічні форми гастродуоденіту у дітей часто рецидивують, важко піддаються лікуванню, служать несприятливим тлом для розвитку гастродуоденальної патології в дорослому віці.

Профілактика гастродуоденіту у дітей заснована на дотриманні принципів вікового харчування, виключенні психо-емоційних навантажень, раціональному чергуванні рухової активності та розумової праці, санації вогнищ хронічної інфекції, правильному лікуванні та реабілітації дітей із захворюваннями ШКТ.