Гепатит С

Гепатит С – вірусне інфекційне захворювання печінки, що передається трансфузійно, що відрізняється легким, часто субклінічним, рідше середньотяжким перебігом у фазі первинного інфікування та схильністю до хронізації, цирозу та озлоякісності. У більшості випадків гепатит С має безжовтяничний малосимптомний початок. У зв’язку з цим він може залишатися не діагностованим протягом декількох років і виявляється, коли в тканинах печінки вже розвивається цироз або відбувається злоякісна трансформація гепатоцелюлярного раку. Діагноз гепатиту С вважається досить обґрунтованим при виявленні в крові вірусної РНК та антитіл до неї внаслідок повторних досліджень методом ПЛР та різними видами серологічних реакцій.

Гепатит С – вірусне інфекційне захворювання печінки, що передається трансфузійно, що відрізняється легким, часто субклінічним, рідше середньотяжким перебігом у фазі первинного інфікування та схильністю до хронізації, цирозу та озлоякісності. Вірусний гепатит С викликається РНК-вірус сімейства Flaviviridae. Схильність цієї інфекції до хронізації обумовлюється здатністю збудника перебувати у організмі тривалий час, не викликаючи інтенсивних проявів інфекції. Як і інші флавівіруси, вірус гепатиту С здатний, розмножуючись, формувати квазіштами, що мають різноманітні серологічні варіанти, що заважає організму формувати адекватну імунну відповідь і не дозволяє розробити ефективну вакцину.

Вірус гепатиту С не розмножується в клітинних культурах, що не дає можливості детально вивчити його стійкість у зовнішньому середовищі, проте відомо, що він трохи стійкіший, ніж ВІЛ, гине при дії ультрафіолетових променів і витримує нагрівання до 50 °С. Резервуаром та джерелом інфекції є хворі люди. Вірус міститься у плазмі крові хворих. Заразні як страждають на гострий або хронічний гепатит С, так і особи з інфекцією, що безсимптомно протікає.

Механізм передачі вірусу гепатиту С – парентеральний, переважно передається через кров, але іноді може відбуватися зараження при контакті з іншими біологічними рідинами: слиною, сечею, спермою. Обов’язковою умовою для зараження є безпосереднє влучення достатньої кількості вірусу в кров здорової людини.

У переважній більшості випадків нині зараження відбувається при спільному вживанні наркотиків внутрішньовенно. Поширення інфекції серед наркоманів сягає 70-90%. Особи, які вживають наркотики, є найнебезпечнішим в епідемічному плані джерелом вірусного гепатиту С. Крім того, ризик зараження інфекцією зростає у хворих, які отримували медичну допомогу у вигляді багаторазових переливань крові, хірургічних заходів, парентеральних ін’єкцій та пункцій із застосуванням нестерильного інструментарію багаторазового користування. Передача може здійснюватись при нанесенні татуювань, пірсингу, порізах під час манікюру та педикюру, маніпуляцій у стоматології.

У 40-50% випадків не вдається відстежити спосіб зараження. У медичних професійних колективах захворюваність на гепатит С не перевищує таку серед населення. Передача від матері до дитини здійснюється тоді, коли в крові матері накопичується висока концентрація вірусу або при поєднанні вірусу гепатиту С з вірусом імунодефіциту людини.

Можливість розвитку гепатиту С при одиничному попаданні малої кількості збудника в кровотік здорової людини невелика. Статевий шлях передачі інфекції реалізується рідко, насамперед – у осіб із супутньою ВІЛ-інфекцією, схильних до частої зміни статевих партнерів. Природна сприйнятливість людини до вірусу гепатиту С значною мірою залежить від отриманої дози збудника. Постінфекційний імунітет недостатньо вивчений.

Інкубаційний період вірусного гепатиту С коливається в межах від 2 до 23 тижнів, іноді затягуючись до 26 тижнів (що обумовлено тим чи іншим шляхом передачі). Гостра фаза інфекції у переважній більшості випадків (95%) не проявляється вираженою симптоматикою, протікаючи у безжовтяничному субклінічному варіанті. Пізніше серологічне діагностування гепатиту С може бути пов’язане з ймовірністю «імунологічного вікна» – періоду, коли, незважаючи на наявну інфекцію, антитіла до збудника відсутні, або їх титр незмірно малий. У 61% випадків вірусний гепатит діагностується лабораторно через 6 місяців після перших клінічних симптомів.

Клінічно маніфестація вірусного гепатиту С може виявлятися як загальної симптоматики: слабкість, апатія, знижений апетит, швидке насичення. Можуть відзначатись місцеві ознаки: тяжкості та дискомфорт у правому підребер’ї, диспепсія. Гарячка та інтоксикація при вірусному гепатиті є досить рідкісними симптомами. Температура тіла і піднімається, то до субфебрильных значень. Інтенсивність прояву тих чи інших симптомів часто залежить від концентрації вірусу крові, загального стану імунітету. Зазвичай симптоматика незначна і хворі не схильні надавати їй значення.

В аналізі крові у гострий період гепатиту С нерідко відзначають знижений вміст лейкоцитів та тромбоцитів. У чверті випадків відзначається короткочасна помірна жовтяниця (часто обмежується іктеричністю склер та біохімічними проявами). Надалі при хронізації інфекції епізоди жовтяниці та збільшення активності печінкових трансфераз супроводжують загострення захворювання.

Тяжкий перебіг вірусного гепатиту С відзначається не більше ніж у 1% випадків. При цьому можуть розвиватись аутоімунні порушення: агранулоцитоз, апластична анемія, неврити периферичних нервів. При такому перебігу можливий летальний кінець у доантильному періоді. У звичайних випадках вірусний гепатит С протікає повільно, без вираженої симптоматики, роками залишаючись недіагностованим і виявляючись при значної деструкції тканини печінки. Часто вперше хворим ставлять діагноз гепатиту С, коли мають місце ознаки цирозу або гепатоцелюлярного раку печінки.

Ускладнення вірусного гепатиту С – це цироз та первинний рак печінки (гепатоцелюлярна карцинома).

На відміну від вірусного гепатиту В, де можливе виділення вірусного антигену, клінічна діагностика вірусного гепатиту C проводиться за допомогою серологічних методик (антитіла IgM до вірусу визначаються за допомогою ІФА та РИБА), а також визначенням у крові вірусної РНК за допомогою ПЛР. При цьому ПЛР здійснюється двічі, оскільки є ймовірність хибнопозитивної реакції.

При виявленні антитіл та РНК можна говорити про достатню достовірність діагнозу. Визначення в крові IgG може означати наявність вірусу в організмі, так і раніше перенесену інфекцію. Пацієнтам із гепатитом С призначається проведення біохімічних проб печінки, коагулограми, УЗД печінки, а деяких складних діагностичних випадках – біопсія печінки.

Терапевтична тактика при гепатиті така ж, як і при вірусному гепатиті В: прописана дієта №5 (обмеження жирів, особливо тугоплавких, при нормальному співвідношенні білків та вуглеводів), виняток продуктів, що стимулюють секрецію жовчі та печінкових ферментів (солона, смажена, консервована їжа ), насичення раціону ліполітично активними речовинами (клітковина, пектини), велика кількість рідини. Цілком виключається алкоголь.

Специфічна терапія вірусного гепатиту – це призначення інтерферону у поєднанні з рибавірином. Тривалість терапевтичного курсу – 25 днів (при стійкому до противірусної терапії варіанті вірусу можливе подовження курсу до 48 днів). Як профілактика холестазу до комплексу терапевтичних заходів включають препарати урсодеоксихолієвої кислоти, а як антидепресант (оскільки психологічний стан хворих нерідко позначається на ефективності лікування) – адеметіонін. Дія противірусної терапії безпосередньо залежить від якості інтерферонів (ступеня очищення), інтенсивності терапії та загального стану хворого.

За показаннями базисну терапію можуть доповнювати оральною дезінтоксикацією, спазмолітичними засобами, ферментами (мезим), антигістамінними препаратами та вітамінами. При тяжкому перебігу гепатиту С показана внутрішньовенна дезінтоксикація розчинами електролітів, глюкози, декстрану, при необхідності доповнюють терапію преднізолоном. У разі розвитку ускладнень курс лікування доповнюється відповідними заходами (лікування цирозу та раку печінки). При необхідності виробляють плазмаферез.

При належному лікуванні одужанням закінчується 15-25% випадків захворювання. Найчастіше гепатит переходить у хронічну форму, сприяючи розвитку ускладнень. Смерть при гепатиті С, як правило, настає внаслідок цирозу або раку печінки, летальність становить 1-5% випадків. Менш сприятливий прогноз поєднаної інфекції вірусами гепатиту В та С.

Загальні заходи профілактики гепатиту С включають ретельне дотримання санітарного режиму в медичних установах, контроль за якістю і стерильністю крові, що переливається, а також санітарний нагляд над установами, що надають послуги населенню з використанням травматичних методик (татуаж, пірсинг).

Окрім іншого, ведеться роз’яснювальна, просвітницька діяльність серед молоді, рекламується індивідуальна профілактика: безпечний секс та відмова від наркотиків, здійснення медичних та інших травматичних процедур у сертифікованих установах. Серед наркоманів поширюються одноразові шприци.