Гіпоксія плода

Гіпоксія плода – внутрішньоутробний синдром, що характеризується комплексом змін з боку плода, зумовлених недостатнім надходженням кисню до його тканин та органів. Гіпоксія плода характеризується порушеннями з боку життєво важливих органів, насамперед ЦНС. Діагностика гіпоксії плода включає проведення кардіотокографії, допплерометрії матково-плацентарного кровообігу, акушерського УЗД, амніоскопії. Лікування гіпоксії плода спрямоване на нормалізацію матково-плацентарного кровотоку, покращення реології крові; іноді цей стан вимагає дострокового розродження жінки.

Гіпоксія плода реєструється у 10,5% випадків від загальної кількості вагітностей та пологів. Гіпоксія плода може розвиватися у різні терміни внутрішньоутробного розвитку, характеризуватись різним ступенем кисневої недостатності та наслідками для організму дитини. Гіпоксія плода, що розвинулася в ранні терміни гестації, викликає вади та уповільнення розвитку ембріона. На пізніх термінах вагітності гіпоксія супроводжується затримкою зростання плода, ураженням ЦНС, зниження адаптаційних можливостей новонародженого.

Гіпоксія плода може бути наслідком широкого кола несприятливих процесів, що відбуваються в організмі дитини, матері або плаценті. Ймовірність розвитку гіпоксії у плода підвищується при захворюваннях материнського організму – анемії, серцево-судинної патології (пороках серця, гіпертонії), захворюваннях нирок, дихальної системи (хронічному бронхіті, бронхіальній астмі та ін.), цукровому діабеті, токсикозах вагітності, багатоплідній вагітності. . Негативно на постачанні плоду киснем відбивається алкоголізм, нікотинова, наркотична та інші види залежності матері.

Небезпека гіпоксії плода зростає при порушеннях плодово-плацентарного кровообігу, зумовлених загрозою викидня, переношуванням вагітності, патологією пуповини, фетоплацентарною недостатністю, аномаліями родової діяльності та інших ускладнень вагітності та пологового процесу. До факторів ризику у розвитку інтранатальної гіпоксії відносять гемолітичну хворобу плода, вроджені аномалії розвитку, внутрішньоутробне інфікування (герпетична інфекція, токсоплазмоз, хламідіоз, мікоплазмоз та ін.), багаторазове і туге обвивання пуповини навколо шийки дитини.

У відповідь на гіпоксію у плода насамперед страждає нервова система, оскільки нервова тканина найбільш чутлива до дефіциту кисню. Починаючи з 6-11 тижня розвитку ембріона, нестача кисню викликає затримку дозрівання головного мозку, порушення у будові та функціонуванні судин, уповільнення дозрівання гематоенцефалічного бар’єру. Також гіпоксію зазнають тканини нирок, серця, кишечника плода.

Незначна гіпоксія плода може викликати клінічно значимих ушкоджень ЦНС. При тяжкій гіпоксії плода розвиваються ішемія та некрози в різних органах. Після народження у дитини, яка розвивалася в умовах гіпоксії, може спостерігатися широкий діапазон порушень – від неврологічних розладів до затримки психічного розвитку та важких соматичних відхилень.

За часом течії і швидкості виникнення виділяють гостру та хронічно розвивається гіпоксію плода.

Виникнення гострої гіпоксії плода зазвичай пов’язані з аномаліями і ускладненнями родового акта – стрімкими чи затяжними пологами, притиском чи випаданням пуповини, тривалим стиском головки у пологових шляхах. Іноді гостра гіпоксія плода може розвинутись під час вагітності: наприклад, у разі розриву матки або передчасного відшарування плаценти. При гострій гіпоксії швидко наростають порушення функцій життєво важливих органів плода. Гостра гіпоксія характеризується почастішанням серцебиття плода (понад 160 уд. за хв.) або його урідженням (менше 120 уд. за хв.), аритмією, глухістю тонів; посиленням чи ослабленням рухової активності тощо. буд. Нерідко і натомість гострої гіпоксії розвивається асфіксія плода.

До хронічної гіпоксії призводить тривалий помірний дефіцит кисню, за умов якого розвивається плід. При хронічному дефіциті кисню виникає внутрішньоутробна гіпотрофія; у разі виснаження компенсаторних можливостей плода розвиваються самі порушення, як і за гострому варіанті течії. Гіпоксія плода може розвиватися під час вагітності чи пологів; окремо розглядається гіпоксія, що виникла у дитини після народження внаслідок хвороби гіалінових мембран, внутрішньоутробної пневмонії тощо.

З урахуванням компенсаторно-адаптаційних можливостей плода гіпоксія може набувати компенсованих, субкомпенсованих та декомпенсованих форм. Оскільки за несприятливих умов плід відчуває як гіпоксію, а й цілий комплекс складних порушень обміну, у світовій практиці цей стан визначається як «дистрес-синдром», який підрозділяється на допологовий, що розвинувся під час пологів і респіраторний.

Виразність змін, що розвиваються у плода під впливом гіпоксії, визначається інтенсивністю і тривалістю кисневої недостатності. Початкові прояви гіпоксії викликають у плода почастішання серцебиття, потім його уповільнення і приглушеність тонів серця. У навколоплідних водах може виникнути меконій. При гіпоксії легкого ступеня збільшується рухова активність плода, при тяжкій – рухи урежаются і уповільнюються.

При вираженій гіпоксії у плода розвиваються порушення кровообігу: відзначається короткочасна тахікардія та підйом АТ, що змінюються брадикардією та спадом АТ. Реологічні порушення проявляються згущенням крові та виходом плазми з судинного русла, що супроводжується внутрішньоклітинним та тканинним набряком. Внаслідок підвищеної ламкості та проникності судинних стінок виникають крововиливи. Зниження тонусу судин та уповільнення кровообігу призводить до ішемізації органів. При гіпоксії в організмі плода розвивається ацидоз, змінюється баланс електролітів, порушується тканинне дихання. Зміни в життєво важливих органах плоду може спричинити його внутрішньоутробну загибель, асфіксію, внутрішньочерепні родові травми.

Підозра на те, що плід зазнає гіпоксії, можуть виникнути при зміні його рухової активності – неспокійній поведінці, посиленні та почастішанні ворушінь. Тривала або прогресуюча гіпоксія призводить до послаблення ворушіння плода. Якщо жінка помічає такі зміни, їй слід негайно звернутися до гінеколога, який веде вагітність. При прослуховуванні серцебиття плода акушерським стетоскопом лікар оцінює частоту, звучність та ритм серцевих тонів, наявність шумів. Для виявлення гіпоксії плода сучасна гінекологія використовує проведення кардіотокографії, фонокардіографії плода, допплерометрії, УЗД, амніоскопії та амніоцентезу, лабораторних досліджень.

У ході кардіотокографії вдається відстежити ЧСС плода та його рухову активність. За зміною серцебиття залежно від спокою та активності плода судять про його стан. Кардіотокографія, поряд з фонокардіографією, широко застосовується під час пологів. При допплерографії матково-плацентарного кровотоку вивчається швидкість та характер кровотоку в судинах пуповини та плаценти, порушення якого призводить до гіпоксії плода. Кордоцентез під контролем УЗД проводиться для забору пуповинної крові та дослідження кислотно-лужної рівноваги. Ехоскопічною ознакою гіпоксії плода може бути затримка його зростання, що виявляється. Крім того, у процесі акушерського УЗД оцінюється склад, обсяг та колір навколоплідних вод. Виражене багатоводдя або маловоддя можуть сигналізувати про неблагополуччя.

Проведення амніоскопії та амніоцентезу через канал шийки матки дозволяє візуально оцінити прозорість, колір, кількість навколоплідної рідини, наявність у ній включень (пластівців, меконію), провести біохімічні проби (вимірювання рН, дослідження вмісту гормонів, ферментів, концентрації CO2). Амніоскопія протипоказана при передлежанні плаценти, кольпіті, цервіциті, загрозі переривання вагітності. Безпосередня оцінка амніотичної рідини здійснюється після її злиття в I періоді пологів. На користь гіпоксії плода свідчить домішка в навколоплідних водах меконію та їх зелений колір.

У разі виявлення гіпоксії плода вагітна госпіталізується до акушерсько-гінекологічного стаціонару. Наявність гіпоксії плода вимагає корекції наявної акушерської та екстрагенітальної патології матері та нормалізації фетоплацентарного кровообігу. Вагітній показаний суворий спокій, оксигенотерапія. Проводиться терапія, спрямована на зниження тонусу матки (папаверин, дротаверин, еуфілін, гексопреналін, тербуталін), зменшення внутрішньосудинної згортання (дипіридамол, декстран, гемодериват крові телят, пентоксифілін).

Хронічна гіпоксія плода вимагає введення препаратів, що покращують клітинну проникність для кисню та метаболізм (есенціальних фосфоліпідів, вітамінів Е, С, В6, глутамінової кислоти, глюкози), антигіпоксантів, нейропротекторів. При покращенні стану вагітної та зменшенні явищ гіпоксії плода вагітної може бути рекомендована дихальна гімнастика, аквагімнастика, УФО, індуктотермія. При неефективності комплексних заходів та збереженні ознак гіпоксії плода на терміні понад 28 тижнів показано розродження в екстреному порядку (екстренне кесарів розтин).

Пологи при хронічній гіпоксії плода ведуться з використанням кардіомніторингу, що дозволяє вчасно застосовувати додаткові заходи. При гострій гіпоксії, що розвинулася під час пологів, дитині потрібна реанімаційна допомога. Своєчасна корекція гіпоксії плода, раціональне ведення вагітності та пологів дозволяють уникнути розвитку грубих порушень у дитини. Надалі всі діти, що розвивалися за умов гіпоксії, спостерігаються у невролога; нерідко їм потрібна допомога психолога та логопеда.

Попередження розвитку гіпоксії плода вимагає від жінки відповідальної підготовки до вагітності: лікування екстрагенітальної патології та захворювань органів репродуктивної системи, відмова від хворих звичок, раціональне харчування. Ведення вагітності має здійснюватися з урахуванням факторів ризику та своєчасним контролем за станом плода та жінки. Недопущення розвитку гострої гіпоксії плода полягає у правильному виборі способу розродження, профілактиці пологових травм.