Що таке ВСД (вегетосудинина дистонія) і які у неї симптоми. Найчастіше цей діагноз ставити всім кого, як то кажуть, гризуть нерви.

Навіть називають цей діагноз “комерційним”, мовляв, якщо лікар не знає, що лікувати, а пацієт хоче лікуватися, то йому ставитиме діагноз ВСД, пише ЗМІ.

“Ну я ж п’ю пігулки, беру уколи, крапельниці… Чому мені не легше?” – запитують знайомі мене, яка три роки боролася із ВСД та панічними атаками. Розбиратимемося. Отже, лікарі виписують якесь (переважно однакове) лікування десь на 7 – 10 днів (це судинорозширювальні препарати типу пірацетаму, кавітону, гарячі уколи (магнезія). Це щось від серця, типу рибоксину, панангіну. Це витамини групи В. І це заспокійливі препарати (якщо людину сильно “плющить” – то хімічні гідазепам чи еглоніл, якщо у людини немає панічних атак, то можна і щось трав’яне з того, що по ТБ показують).

Отак мучати тобі 10 днів уколами-таблетками-крапельницями, а тобі навіть якщо й легше, то не сильно, далі все болить. Я в таких випадках порівняю це ВСД із горлом чи нежитем. Від боліти вас – ви активно пропили антибіотик, збили температуру, чимось пшикали, щось змокли умовно кажучи 5 – 7 днів. “Важку” артилерію ви застосували, а горло й далі болить, шмарклі й далі течуть. Мусіть ще щось пити, мусіть на процедури якісь ходити, чаї-трави, сауні, гріття, полоскання – ще з місяць-другий… Отак і з нервами (ВСД): їх ніколи не вилікуєш таблетками.

Це я тепер така мудра, а тоді два роки напхала собі препаратами. Чи не за місяць бігала на лікарняний. Бо не могла, падала із ніг, вмирала… Скільки ліків у мене влили я не знаю, але легше мені не становилось. Постійний страх, біль голови, холодні та вологі руки. На кілька днів могло стати легше, а потім знову зле. І знову пігулки. Але я вам розповім, як можна вилікуватися без них.

Я десять днів пролежала у неврології, потім ще дві тижні – у лікарні відновного лікування. Як це звичайно буває у нас, у неділю виписалася, у понеділок пішла на роботу. В обід мені стало зле. “Я здорова. Мене нічого не болить. Я сильна. Я не помру. Ой, здається, вмираю…” – знайомі слова і відчуття? Руки охолонути і стають мокрими, ноги — ніби звати й підкошуються, у голову вдаряє гаряча хвиля, щоки і язик терпнути, серце товче і так стискає, ніби його хтось у кулак взявши, глотнути стає важко, у вухах дзвонити… Це , друже, панічна атака – відчуття, що ти вмираєш. І ти або сама даєш собі раду, що дуже важко, або викликаєш “швидку”.

Ця подружка – панічна атака – три роки хвостиком за мною ще ходитиме. За цю годину я зроблю стільки кардіограм, що трикімнатну квартиру замість шпалер ними можна обклеїти. Чому бігала на кардіограму? Чи мала проблеми із серцем? Ні, не мала. Воно, серце, мене боліло, пекло, тиснуло, билося то тихо, то громко… Але кардіограма та ЕХО були добрими.

А це така особливість вегетосудинної дистонії – боліти ті, що собі запрограмуєш. Ну не так щоб спеціально, а так воно виходити. От у мене тато помер, коли мені було 12 років. Заснувши і не прокинувся. Експерти сказали: серце (хоча ніколи на нього не скаржився). От я і боюся болю в серці. Моя подруга на початку 90-х пила пігулки для схуднення. Не схудла, але шлунок трохи “посадила”. Лікувалася, вилікувалась, але запам’ятала слова лікаря: “Тобі ще пощастило, бо могла від того лайна і рак шлунка мати”. І так ті слова засіли їй у голові, що потім, через багато років, коли в неї виявили ВСД, – її болить у шлунку. Такі напади, аж до непритомності. Проте аналізи здавала, УЗД робила, “шланг” глотала – все здорове.

Ще одна знайома, у якої бабуся від раку грудей померла, на фоні ВСД відчуває постійний біль у молочних залозах. Теж купу обстежень пройшла – все добре, але болити. Щомісяця на лікарняному———

…Був у мене день народження – 25 років. Я запросила багато гостей, усі веселяться, святкують, а мені зле. Я тихенько сиджу, дивлюсь на це все і думаю: від зараз я й помру. Плакала, ридала і нарешті вирішила піти до психіатра. Лікар казав, щоб я не стыдилась, плакала, кричала… Говорив, що лікувати буде мене довго (це мені не дуже понравилось), казавши, що давати мені мені ліки і щоб я навіть не питала які (це мене насторожило), казавши, буде масувати мене, проводити голкотерапію, а ще буде мене гіпнотизувати. Ну а це навіщо?

Виявляється, що просто так, ні з того, ні з сього розбалансувати свою нервову систему неможливо. Поодинокий стресс такого ефекту не дасть. Треба планомірно, рік у рік щоб вас щось мучило. Такі собі скелети біля шафи. Щось таке, про що ви можете знати, а можете і не здогадуватись.

Лікар пояснив це так: уявіть стіну в яку хтось кинув помідор. Залишилося велике червоне пятно, минула година, той помідор уже давно прибрали і забули про нього, а пятно є. Ось треба пригадати той помідор.

Стоп! На прийом лікар приїхав гарною іномаркою. Таку на його зарплату не купиш. І зрозуміло, що всі ці ліки, всі ці сеанси гіпонозу та масажу чималих грошей коштуватимуть. То з мене будуть робити психо та шукати мої помідори, а потім за мої гроші купувати дорогі авто. “Дівчино, схаменись – і геть із психлікарні, – сказала собі. – ВСД – це розлад нервної системи, а не психіки!”

І якось так мене це розлютило, що сама вирішила знайти свої помідори! Хоча я їх знала – я боялася смерті, бо в мене батько заснув і не прокинувся. А ще, справді, мала таємницю, яка мене гризла вже багато років. І потім, спілкуючись із тими, хто теж має ВСД, зауважила, що кожен із них має свої скелети у шафі, про які розповімо далі. Ендокринолог давши скерування у… церкву ———–

Отже, після візиту до психіатра я наполегливо вирішила сама собі вилікувати, але для того треба було ще дообстежитись. Пішла до ендокринолога, бо саме розлади щитоподібної залози можуть також давати такий ефект: страх, тремор, неспокій, серцебиття. І тут ендокринолог замість того, щоб мене обстежувати, каже: піди-но до церкви у підміському селі, там священик такий гарний. Узагалі, за годину свого лікування я побачила сотню лікарів, і так мало з них мені справді допомогли, а стільки нашкодили… Я людина віруюча і до якихось знахарів чи магів не пішла б.

А до церкви — чому б і ні? А хіба я знала, що там священик – екзорцист. Бісів виганяв. Ні, не з мене. Мені сказавши, що “чиста”. А от інші, мабуть, були біснуваті. Не знаю, спектакль то був чи правда, але зрелище жахливе, досі мурашки по шкірі. Я від побаченого ще більше захворіла. Зізнайтеся, і ви вже встигли обійти чи навіть об’їздити чимало святих місць. І до бабок віск зливати ходили? Ну правда ж – ходили! І я ходила. А що робити? Ну страшна ж хвороба: все болить, а аналізи добрі. Напевно пороблено! Я думала, що одна така. Але невропатолог у поліклініці мені сказала, що, певно, 95 відсотків тих, хто має ВСД, а особливо панічні атаки, шукає відповіді у надприродному. І зря, бо від того ще гірше може стати. Після екзорциста справді страхи ще більше загострилися, тепер я переживала, щоб у мене щось не вселилося.

Який вихід?———- А потім я випадково зустріла людину – не лікаря, не професора, який сказав мені просто: не витягнеш собі сама, жодний лікар не допоможе.

Перше: щоранку склянка води із медом.

Iнше: щовечора ложка меду із двома ложками бурякового соку. А ще п’ємо заспокійливі чаї. Але не так, для смаку із сахаром, лимончиком та тортиком. А так, як в інструкції написано, — неухильно її дотримуємось і п’ємо не тиждень, а кілька місяців.

Третє і найважливіше: маємо відновити кровообіг, кров має добре циркулювати і доходити до найдрібіших судин на руках і ногах. Для цього раз щодня, а краще двічі наливаємо у тазик джерельної води (хоча б із криниці, але не з крана) і кидаємо пригорщу полови (це те сіно, що залишається після комбайна). Температура води – 28 – 29 градусів – і 40 хвилин мочимо руки та ноги. І я мочила.

А ще вирішила, що мені потрібно багато водяних процедур. Ні, мені їх і раніше виписували. Я йшла в басейн, активно махала руками й ногами — і після того мені ставало так зло, що мусила йти на лікарняний. А чому? Та бо я так розбурхувала свої судини, що вони того гвалтування не витримували. Не плаваємо у басейні! Пірнаємо, лежимо, робимо легку зарядку – але ніяких різких рухів! Приймаємо вдома ванни. Хвойні, соляні, із м’ятою, мелісою. Такі робили в санаторії, і мені стало ще гірше. Бо вода має бути не 36-40 градусів, а близько 30, і не 20-30 хвилин мокнути, а десяти буде достатньо. І не щодня, а двічі на тиждень.

Привчаємо собі до контрастного душу – це натренує ваші сосуди і скоріше внормує нервну систему. Приємним бонусом загартовування стануть і ті, що зимою вас оминуть вируси та застуди. Важливо пам’ятати, що вранці закінчуємо холодною водою, а ввечері – теплою. Фізпроцедури.

Хочете вірте в їх дію, хочете не вірте, але ходити на них треба. Фізкабінет має стати вашим будинком на кілька місяців. Електрофорез, електросон, гальванічний комірець із бромом та дарсонваль на комірцеву зону. Тільки не приймайте більше двох процедур на день. І вистачає двічі на тиждень – у ті дні, коли не будете брати ванни. Бо коли багато, то воно ще гірше.

Ще потрібні дихальні вправи, треба знати певні крапки на руках (скажімо, коли починається паніка і потрібно різко заспокоїтися – слід по 10 – 15 секунд терти пучки пальців: від мізинця правої руки до мізинця лівої – і так до заспокоєння). І про це не живіть у лікарів – навряд чи вони розкажуть. Тут вам допоможуть тренери із йоги або… інтернет. Важливо, щоб усі ці процедури були не відразу, щоб був якийсь графік розкладів, і так потроху, планомірно від цього можна позбутися.

Напишіть, роздрукуйте та дотримуйтесь. Через 3 – 4 місяці ви собі не впізнаєте. Можна ще почати дбати про здорове харчування та кинути пити та курити, але я цього не робила. Тоді я й так рідко коли почувалася щасливою, а ще лишати собі задоволення з’їсти хот-дог та випити пива – не хотіла. Шкілети в шафі————

Отже, ВСД не буває від одного стресу, від нього швидше нервний зрив може бути. А ВСД – вона роками виплекана, вигріта у недрах нашої свідомості, яку щось мусить гризти. Від лише кілька прикладів моїх знайомих, у яких розвинулася ВСД із панічними атаками:

– Знайома вийшла заміж за заможного чоловіка. Він її любить і догоджає у всьому: подорожі, подарунки, концерти, романтичні вечірки у ресторанах. У такому раю вони живуть уже три роки, і всі ці три роки він хоче дитину, бо в нього нема. А в неї є двоє (хлопчик і дівчинка), і вона більше не хоче. Вона хоче до Дубаї, а не до декрету. Признатися йому в цьому – це розлучення. Від неї її так гризло три роки, що “вилізло” у ВСД.

Лікарі одразу запитали: що тобі нервує? Вона сказала: колишній чоловік. Бреше! Тут просто всі, хто має ВСД, — бреше, бо іноді навіть собі не можуть і не хочуть зізнаватись.

— Від моя однокласниця колись із мене приколювалася, типу, що це за хвороба: панічні атаки. Мовляв, живи собі на втіху. Від у мене наречених на заробітки поїхав, а я в гречку скочила. Класно так! Але заміж та моя однокласниця вийшла за того заробітчанина. У шлюбі не зраджує, але й дітей уже десять років не мають. Вона собі звинувачувати, що через ту зраду. А чоловікові ж не зізнається… То це все в собі тримала, що нерви здали.

І теж бреше: типу, що це від того, що дітей немає, нервується. А насправді все глибше. І я теж тоді брехала, що у мене нерви через навчання та роботу… Які там нерви від навчання та роботи?

Воно мені найбільше задоволення давало! Був і в мене скелет у шафі, але я його позбулася! І на пам’ять — Запам’ятайте: що хто собі замовити – ті і болітиме. Що пораджу? Гарно обстежте ті, що болить. Якщо є якісь відхилення власне у роботі цього органу – підлікуйте. Подбайте про себе (це я описала вище). І головне. Надрукуйте висновок лікаря. Повісьте на стіну і в момент панічної атаки підійдіть, прочитайте, що ви здорові, і зрозуміте, що за день чи навіть за місяць (скільки там години після останнього обстеження минуло) почка не ушкоджується, серце не зношуєшся, рак не розвивається. Чи не помрете. Принаймні, не зараз!