Лаксативна хвороба

Лаксативна хвороба – це патологічний стан, що виникає при зловживанні проносними препаратами. Основною причиною є прийом ліків на основі антраглікозидів. У групі ризику знаходяться люди з хронічними запорами, булімією та іншими видами нервово-психічних розладів. Хвороба проявляється хронічною діареєю, ознаками зневоднення, порушеннями моторики кишківника та функцій нирок. Для діагностики патології використовують рентгенографічне та ендоскопічне обстеження кишечника, біохімічні дослідження крові та калу. Лікування включає відмову від проносних, корекцію способу життя, індивідуальну психотерапію.

Враховуючи неясність клінічних критеріїв та рідкісне звернення пацієнтів до лікаря, справжня частота лаксативної хвороби не встановлена. Передбачається, що періодичне чи постійне зловживання проносними характерно більш ніж 4% дорослих людей, кожен із яких може зіштовхнутися з проявами захворювання різного ступеня інтенсивності. До групи ризику належать жінки, оскільки вони частіше зустрічаються хронічні запори, потребують медикаментозного лікування. Серед усіх пацієнтів, які зловживають проносною, жінки становлять до 90%.

Ключовим фактором розвитку лаксативної хвороби є дуже часте та тривале застосування проносних препаратів, яке не завжди корелює з реальною медичною потребою. Оскільки препарати продаються без рецепта і мають доступну вартість, більшість пацієнтів, які страждають на запори, вільно купують такі засоби в аптеці і приймають їх без звернення до лікаря. Людей, які зловживають проносними, можна поділити на 4 групи:

• Що мають розлади харчової поведінки. Такі пацієнти страждають від нервової булімії чи нервової анорексії. Вони використовують ліки, щоб цілеспрямовано викликати діарею та позбутися зайвих калорій з метою схуднення. Препарати також можуть застосовуватись за призначенням, оскільки постійне недоїдання та зневоднення стають причинами запорів.
• Люди з хронічними запорами. Багато хворих цілеспрямовано приймають ліки навіть після нормалізації випорожнень. Таким чином вони намагаються запобігти повторному виникненню симптоматики та уникнути хворобливих актів дефекації.
• Спортсмени. Найчастіше препарати використовуються перед змаганнями, щоб підтримувати масу тіла у межах своєї вагової категорії. Такий спосіб корекції ваги в основному вдається спортсмени, які займаються бойовими мистецтвами і повинні утримувати вагу в певному коридорі.
• Пацієнти з неврозами. Це люди з істероїдним чи іпохондричним розладом особистості, які хочуть спровокувати штучно спричинену діарею. Вони приймають проносні приховано, намагаючись ввести в оману лікарів та родичів.

Лаксативна хвороба виникає на тлі надмірного прийому будь-яких препаратів проносної дії, проте основним фактором, що провокує, виступають препарати групи стимуляторів, які містять антракоглікозиди. До них відносять препарати кори жостеру, листя сенни, кори ревеню. Вони супроводжуються ефектом звикання, потребують постійного підвищення дози, спричиняють серйозні побічні ефекти.

При нераціональному вживанні проносних розвивається хронічна діарея, яка спричинена порушеннями транспорту води та електролітів через кишкову стінку. При частих випорожненнях людина втрачає велику кількість води, натрію та калію. Для компенсації електролітних порушень у надниркових залозах посилюється синтез альдостерону – гормону, який регулюють водно-сольову рівновагу в організмі.

Під дією альдостерону посилюється реабсорбція натрію в ниркових канальцях, що сприяє вторинному підвищенню рівня електроліту та відповідній затримці води. Гормон посилює виділення калію із сечею, тим самим посилюючи гіпокаліємію, що спричинена хронічною діареєю. Нестача калію супроводжується порушенням нервово-м’язової провідності та атонією кишечника, у тяжких випадках у кишковій стінці зменшується кількість нервових гангліїв.

На початку захворювання першому плані виходять ознаки кишкових розладів. Пацієнти страждають від діареї, періодичного болю в животі, бурчання в кишечнику. Пізніше приєднується нудота та блювання. Клінічна картина нагадує харчове отруєння, тому багато людей продовжують займатися самолікуванням, вживаючи сорбенти та протидіарейні засоби. Після нормалізації випорожнень людина знову повертається до проносних, і порочне коло замикається.

Додаткові ознаки лаксативної хвороби включають зниження апетиту, схуднення, підвищену стомлюваність та м’язову слабкість. На тлі водно-електролітних розладів можлива посилена спрага, збільшення об’єму сечовипускання, набряки обличчя та нижніх кінцівок. Пацієнти пред’являють скарги на свербіж у періанальній ділянці, неприємний запах з рота, сірувато-жовтий наліт мовою.

При лаксативної хвороби люди стикаються з «порочним колом» симптомів. На тлі зловживання ліками та діареї формуються прогресуюча атонія кишечника, внаслідок чого просування калових мас по ШКТ сповільнюється. Виникає тривала запор, що змушує людину приймати великі дози проносних чи вибирати сильнодіючі препарати. Це посилює наявні водно-електролітні зрушення та посилює симптоми хвороби.

Найбільш небезпечним наслідком лаксативної хвороби є гіпокаліємія та алкалоз. Вони викликають різку м’язову слабкість, яка порушує дієздатність пацієнта. Нестача калію стає причиною паралітичної кишкової непрохідності та розвитку запорів, які неможливо усунути медикаментами. Якщо людина вчасно не звертається до лікаря, на тлі посиленого синтезу альдостерону виникають ушкодження канальців та ниркова недостатність.

Обстеження пацієнта проводиться у лікаря-терапевта або гастроентеролога. Цінну діагностичну інформацію отримують при збиранні анамнезу та виявленні факту хронічних запорів. Оскільки багато хворих приховують хронічні порушення дефекації та своє зловживання проносними, від лікаря вимагається тактовність та великий досвід роботи з подібними випадками. Для встановлення діагнозу використовуються такі методи:

• Рентгенографія. При рентгенологічному дослідженні з контрастуванням у 20% випадків виявляють феномен «катратичної кишки». Він представлений згладжування слизової оболонки, порушення гаустрального рельєфу, відкриття ілеоцекального сфінктера. На пізніх стадіях лаксативної хвороби можливе звуження та різке вкорочення кишки.
• Ендоскопічна діагностика. При колоноскопії визначається псевдомеланоз товстої кишки – патогномонічна ознака, яка пов’язана з відкладенням метаболітів антракоглікозидів. Також візуалізують набряклість слизової оболонки, підвищений рівень слизутворення.
• Лабораторні методи. Біохімічний аналіз крові показує помірне підвищення рівня натрію та виражену гіпокаліємію. При електролітному аналізі калу оцінюють показник осмотичного провалу, який при зловживанні антираглікозідними препаратами становить менше 30 мОсм/кг.

Диференційна діагностика

При постановці діагнозу лаксативної хвороби виключають велику групу захворювань, що проявляються діарейним синдромом. При неуточненому анамнезі та відсутності інформації про наявність хронічної запору насамперед підозрюють кишкові інфекції, загострення хронічного ентероколіту, алергічний гастроентерит. При неясній ендоскопічній та рентгенологічній картині проводиться диференціальна діагностика з неспецифічним виразковим колітом, хворобою Крона.

Медикаментозна терапія

Захворювання є абсолютним свідченням скасування проносних. Відмова від препаратів проводиться різко чи поступово – із заміною антраглікозидів на менш токсичні засоби з лактулозою. Велике значення приділяють введенню інфузійних розчинів, які коригують гіпернатріємію та гіпокаліємію. При тяжкій формі лаксативної хвороби буде потрібна госпіталізація пацієнта до відновлення водно-електролітної рівноваги та повноцінної функції нирок.

Психотерапія

Пацієнтам із лаксативною хворобою потрібна допомога психолога. Завданням лікаря є переконання хворого в тому, що найбільша небезпека його здоров’ю походить саме від прийому проносних. У ході психотерапевтичних розмов виявляються першопричини зловживання ліками, визначаються ознаки порушень харчової поведінки та неврозів. За показаннями лікування продовжується у психіатра.

Поведінкова терапія

Для попередження повторних запорів та повернення до прийому проносних необхідно змінити раціон харчування та спосіб життя. Пацієнтам рекомендують збільшити вживання харчових волокон і дотримуватись водного балансу – випивати не менше 1,5 л рідини на добу. Хороший ефект дають вправи для зміцнення м’язів тазового дна та черевного преса, підвищення рухової активності, «тренування» організму для вироблення певного режиму дефекацій.

Більшість випадків лаксативна хвороба не супроводжуються життєзагрозними ускладненнями, проте тривалий перебіг та делікатний характер патології зумовлюють значне погіршення якості життя пацієнтів. Основу профілактики захворювання становить підвищений контроль за реалізацією проносних препаратів, зокрема рослинних засобів, які широко доступні та помилково вважаються менш небезпечними.