Лікарський вовчак

Лікарський вовчак – оборотний вовчаковоподібний синдром, викликаний прийомом лікарських препаратів. Клінічні прояви лікарського вовчаку подібні до ВКВ і включають лихоманку, артралгії, міалгії, поліартрит, плеврит, пневмоніт, гепатомегалію, гломерулонефрит. Діагноз ґрунтується на характерних лабораторних критеріях (визначенні в крові антинуклеарного фактора, антинуклеарних антитіл, LE-клітин) та зв’язку симптоматики з прийомом певних лікарських медикаментів. Зазвичай прояви лікарського вовчаку зникають після відміни причинно значущого препарату; у тяжких випадках призначаються кортикостероїдні препарати.

Лікарський вовчак (лікарський вовчаковий синдром) – симптомокомплекс, зумовлений побічною дією лікарських засобів і регресуючий після їх відміни. Лікарський вовчак за своїми клінічними проявами та імунобіологічними механізмами подібна до системного червоного вовчака. У ревматології лікарський вовчак діагностується приблизно в 10 разів рідше, ніж ідіопатична ВКВ. У більшості випадків лікарсько-індукований вовчаковоподібний синдром розвивається у пацієнтів віком від 50 років, практично з однаковою частотою у чоловіків і жінок.

Розвиток лікарського вовчаку може провокуватися тривалим застосуванням або високими дозуваннями великого кола лікарських препаратів. До медикаментів з відомим побічним ефектом відносяться антигіпертензивні (метилдопа, гідралазин, атенолол), протиаритмічні (новокаїнамід), протитуберкульозні (ізоніазид), протисудомні засоби (гідантоїн, фенітоїн), сульфаніламіди та антибіотики (пеніцилін). , золото та інші препарати. Найчастіше лікарський вовчак виникає у пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію, аритмію, туберкульоз, епілепсію, ревматоїдний артрит, інфекційні захворювання і приймають перелічені препарати. Можливий розвиток вовчаковоподібного синдрому у жінок, які тривало застосовують оральні контрацептиви.

Патогенез лікарського вовчаку пов’язується зі здатністю названих лікарських препаратів викликати в організмі утворення антинуклеарних антитіл (АНА). Велику роль схильності до патології грає генетична детермінація, а саме – ацетилюючий фенотип пацієнта. Повільне ацетилювання даних препаратів ферментами печінки супроводжується виробленням вищих титрів AHA і частішим розвитком лікарського вовчаку. Разом з тим, у хворих з вовчаковим синдромом, індукованим новокаїнамідом або гідролазином, виявляється повільний тип ацетилювання.

Загалом ймовірність розвитку лікарського вовчаку залежить від дози препарату та тривалості фармакотерапії. При тривалому прийомі лікарського засобу у 10-30% пацієнтів, які мають у сироватці крові антинуклеарні антитіла, розвивається вовчаковоподібний синдром.

У клініці лікарського вовчаку переважають загальні прояви, суглобовий та кардіо-пульмональний синдроми. Захворювання може маніфестувати гостро чи поступово з таких неспецифічних симптомів, як нездужання, міалгія, пропасниця, незначна втрата маси тіла. 80% пацієнтів турбують артралгії, рідше – поліартрити. У пацієнтів, які приймають протиаритмічні засоби (прокаїнамід), спостерігаються серозити (ексудативний плеврит, перикардит), тампонада серця, пневмоніт, асептичні інфільтрати в легенях. У ряді випадків можливий розвиток лімфаденопатії, гепатомегалії, поява еритематозних висипів на шкірі.

На відміну від ідіопатичного системного червоного вовчаку, при лікарсько індукованому синдромі рідко зустрічаються метеликова еритема на щоках, виразковий стоматит, синдром Рейно, алопеція, нефротичний синдром, неврологічні та психічні розлади (судомний синдром, психози). Разом з тим, для лікарського вовчаку, викликаного прийомом апресину, характерний розвиток гломерулонефриту.

Від моменту появи перших клінічних симптомів лікарського вовчаку до постановки діагнозу нерідко проходить від кількох місяців до декількох років. Протягом цього часу пацієнти можуть безрезультатно обстежитись у пульмонолога, кардіолога, ревматолога щодо окремих проявів синдрому. Правильна постановка діагнозу можлива за всебічної оцінки клінічної симптоматики, зіставленні ознак хвороби з прийомом певних лікарських засобів, проведенні імунологічних тестів.

Найбільш специфічними лабораторними критеріями, що вказують на лікарський вовчак, є наявність у крові антинуклеарних антитіл (антитіл до гістонів), антинуклеарного фактора, антитіл до односпіральної ДНК, LE-клітин, зниження рівня комплементу. Менш специфічні для вовчакового синдрому, але високоспецифічними для ВКВ є антитіла до ds ДНК, анти-Ro/SS-A, Ат до Sm-антигену, анти-La/SS-B. Диференціальну діагностику лікарського вовчаку необхідно здійснювати з ідіопатичною ВКВ, злоякісними пухлинами легень та середостіння.

Скасування лікарського препарату, що викликав лікарський вовчак, призводить до поступового регресу клініко-лабораторних ознак синдрому. Зникнення клінічної симптоматики зазвичай відбувається протягом кількох днів чи тижнів після припинення прийому лікарського засобу. Антинуклеарні антитіла зникають повільніше – протягом кількох місяців (іноді до 1 року та довше). З метою усунення суглобового синдрому можливе призначення нестероїдних протизапальних засобів. При тяжкому перебігу лікарського вовчаку, тривалої персистенції клінічних симптомів обґрунтовано призначення глюкокортикоїдів.

Щоб уникнути розвитку лікарського вовчаку не слід мимовільно і безконтрольно приймати медикаменти; призначення фармакологічних засобів має бути обґрунтованим та узгодженим з лікарем. Для запобігання рецидиву вовчакового синдрому необхідна адекватна заміна причинно значущого препарату альтернативним лікарським засобом.