Лімфома щитовидної залози

Лімфома щитовидної залози – Неепітеліальна злоякісна пухлина щитовидної залози, що розвивається з лімфоїдної тканини. При лімфомі щитовидної залози виникає збільшення шиї та шийних лімфовузлів, розвиваються симптоми компресії оточуючих органів (дисфагія, осиплість голосу, задишка). Лімфому щитовидної залози діагностують на підставі даних УЗД, КТ шиї, тонкоголкової біопсії з цитологічним та імуногістохімічним дослідженням біоптату. Стандартною практикою лікування лімфоїдної неоплазії є проведення хіміотерапії або комбінованої хіміопроменевої терапії; при локалізованих формах лімфоми щитовидної залози виконується тиреоїдектомія з лімфодиссекцією.

Лімфома щитовидної залози – злоякісна лімфопроліферативна пухлина щитовидної залози. В ендокринології розрізняють первинну лімфому, що зустрічається в 2-8% від усіх самостійних пухлин щитовидної залози, і вторинне ураження залози при інших лімфоїдних неоплазія (лімфомах, лейкемій і т. д.), що становить до 10% випадків. Лімфома щитовидної залози зазвичай розвивається в осіб старше 60-70 років, у жінок у 3 рази частіше, ніж у чоловіків.

В даний час доведено, що більшість випадків лімфоми щитовидної залози виникає на тлі гіперплазії лімфоїдної тканини при аутоімунному тиреоїдиті. Це підтверджується тим фактом, що у 83% пацієнтів з лімфою в анамнезі є тиреоїдит Хашимото, підтверджений гістологічно та імунологічно. Вважається, що внаслідок тривалої антигенної стимуляції тиреоцитів при аутоімунному тиреоїдиті відбувається трансформація лімфоцитів, що в кінцевому підсумку призводить до розвитку лімфоми щитовидної залози.

Серед інших факторів ризику лімфоми щитовидної залози та лімфом інших локалізацій традиційно називається вплив іонізуючої радіації, хімічних канцерогенів, вірусів, умов довкілля. Лімфома має швидке дифузне зростання, утворює великі вузли, які збільшують обсяг щитовидної залози в 2-4 рази і займають всю залозу або значну її частину. Зазвичай у процес залучаються лімфатичні вузли шиї. При лімфомі щитовидної залози, як правило, розвивається гіпотиреоз.

Класифікація стадій лімфоми щитовидної залози проводиться за системою Ann Arbor, в якій для ідентифікації екстранодальних лімфом після римської цифри, що вказує на стадію захворювання, додатково встановлюється літера «Е».

• Стадія IE – первинна лімфома обмежена щитовидною залозою
• Стадія IIE – поширення лімфоми обмежене щитовидною залозою та регіональними лімфатичними вузлами шиї.
• Стадія IIIE – проростання лімфоми у прилеглі органи, ураження лімфовузлів вище та нижче діафрагми
• Стадія IV – залучення до процесу віддалених органів та систем, включаючи ШКТ, легені, кістковий мозок, селезінку, печінку.

Залежно від проявів, у кожній стадії виділяють підстадії:

• А – відсутня втрата маси тіла, лихоманка, інтоксикація
• В – відзначається втрата маси тіла, лихоманка, інтоксикація

Лімфома щитовидної залози розвивається у короткі терміни, швидко прогресує та збільшується у розмірах. У більшості випадків пацієнти звертають увагу на зміну конфігурації шиї та самостійно виявляють пухлину. Найчастіше лімфома займає одну частку щитовидної залози або частку і перешийок, а також відзначається одностороннє збільшення регіонарних лімфовузлів. При пальпації звертає увагу дерев’яниста щільність пухлини та її несумісність щодо трахеї.

Інфільтруючий ріст лімфоми щитовидної залози призводить до здавлення та проростання навколишніх тканин та органів вже на ранніх стадіях захворювання. Компресія та інвазія сусідніх анатомічних структур шиї супроводжується дисфагією, парезом гортані або паралічем голосових складок, дисфонією, диспное, зміщенням стравоходу та трахеї.

При лімфомі функція щитовидної залози, як правило, знижена, проте клініка гіпотиреозу розвивається лише у половині випадків. Вже на ранніх етапах розвитку лімфоми щитовидної залози виражені симптоми інтоксикації, лихоманка, зливні нічні поти, наростаюча слабкість, кахексія.

Тактика ведення пацієнтів із лімфомою щитовидної залози визначається поширеністю наявного процесу та його морфологічним варіантом. При локалізованому типі поширення лімфоми щитовидної залози виконується тиреоїдектомія з лімфодисекцією, яка в післяопераційному періоді доповнюється променевою терапією або поліхіміотерапією (вінкристин, доксорубіцин, циклофосфан) з подальшою імунокорекцією та ЗГТ.

При екстратиреоїдному (поширеному) варіанті лімфоми щитовидної залози призначається хіміотерапія або комбінована хіміопроменева терапія. Комбіноване лікування дозволяє досягти збільшення безрецидивної 5-річної виживаності до 90%, тому дана схема прийнята як стандарт лікування лімфоми щитовидної залози.