Мокнутий пупок у новонародженого

Мокнутий пупок у новонародженого – Це група захворювань, для яких характерне запалення з виділенням ексудату з пупкової ранки. Основні причини такого стану: катаральний омфаліт, пупкові нориці, ускладнений фунгус. Захворювання проявляється почервонінням і набряклістю шкіри навколо пупкової ранки, серозним або гнійним відокремлюваним з неї. При тяжкому перебігу приєднуються симптоми інтоксикації. Діагностика мокнучого пупка передбачає клінічний огляд, бактеріологічний посів, УЗД та рентгенографію органів живота. Лікування включає місцеву обробку вогнища, парентеральні медикаменти, за показаннями – хірургічну корекцію першопричини мокнення.

Мокнути пупка – одна з найпоширеніших проблем у клінічній неонатології, яка посідає перше місце серед гнійно-запальних захворювань у новонароджених. Ускладнені форми омфалітів діагностуються у 32-40% немовлят, які потрапляють до інфекційних стаціонарів. Різноманітність причин мокнення, необхідність швидкої діагностики та обмеженість у виборі методів лікування пояснюють високу актуальність захворювання у педіатричній практиці.

Причинами мокнучого пупка є різні захворювання пупкової ранки, пуповинного залишку, шкірних покривів. Існують такі причини мокнення пупкової ранки у новонароджених:

• Катаральний омфаліт. Мокнутий пупок у новонароджених найчастіше виникає при запаленні пуповинного залишку та ранки. Захворювання має інфекційну природу, найчастіше викликається бактеріями групи стафілококів та стрептококів. До 30% випадків омфаліту провокуються кишковою паличкою, клебсієллою та іншими грамнегативними збудниками.
• Повний свищ пупка. У деяких дітей після народження виявляється патологічне сполучення між кишечником або сечовим міхуром та пупковим кільцем. Аномалія розвитку супроводжується виділенням сечі або кишкового вмісту, що призводить до запалення та мацерації шкіри передньої стінки живота.
• Неповний свищ пупка. При незарощенні дистального відділу сечової чи кишкової протоки клінічні прояви нагадують катаральний омфаліт. Якщо приєднується бактеріальне запалення, виділення набувають гнійного характеру.
• Фунг пупка. Тонка грануляційна тканина фунгусу новонароджених легко травмується та запалюється, при інфікуванні патогенними бактеріями спостерігається нагноєння. При цьому ранка довгий час не гоїться, з неї виділяється рідина з неприємним запахом.

Фактори ризику

Важливим сприятливим фактором називають недостатню гігієну немовляти, оскільки постійне забруднення ранки сечею та каловими масами провокує запалення та мокнення. Патології пупкового залишку частіше бувають у недоношених новонароджених через незрілість шкіри та імунної системи. Мокнутий пупок характерний для дітей з гіпотиреозом, немовлят, народжених від матерів із цукровим діабетом.

Пуповина перетинається незабаром після народження немовляти, на її місці залишається невеликий пупковий залишок. Він поступово муміфікується та відпадає, залишаючи після себе невелику ранку. У нормі вона гоїться протягом перших 2-х тижнів життя новонародженого, при цьому залишається сухою та чистою. Під впливом несприятливих чинників виникає місцевий запальний процес, починаються процеси ексудації (мокнутия).

Висока частота розвитку мокнучого пупка у новонароджених пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями дитячого організму. Крім наявності пупкової ранки – типових вхідних воріт інфекції, у немовлят спостерігається тонка та гідрофільна шкіра, нейтральний рН та недорозвинення мікрофлори шкірних покривів. Це полегшує проникнення та розмноження збудників, сприяє стрімкій генералізації інфекції.

У більшості немовлят клінічні прояви виникають через 10-14 днів після народження. Батьки помічають прозоре або каламутне відокремлюване з пупка, уповільнене загоєння ранки. Спостерігається невелике почервоніння, ущільнення та набряклість шкіри навколо патологічного вогнища. У неускладнених випадках стан новонародженого не порушено, ознак інтоксикації відсутні, апетит збережений.

У разі приєднання бактеріальної інфекції виділення стають гнійними (піорея пупка), набувають неприємного запаху, їх кількість зростає. Спостерігається посилення запального процесу, пупкове кільце ущільнюється та збільшується у розмірах. При легкому натисканні на живіт поблизу рани, що мокне, з неї виділяється гній – симптом «тюбика». Новонароджені погано смокчуть груди, часто зригують, повільно набирають вагу.

Якщо мокнуча рана виникає внаслідок пупкового нориці, батьки скаржаться на неприємно пахнуть виділення з навколопупкової зони. При повідомленні з міхуровою протокою з пупка тонким струмком або краплями виділяється сеча, через що шкіра піддається мацерації, стає червоною і грубою на дотик. При незарощенні жовткової протоки підтікає тонкокишковий вміст, у глибині рани видніється ділянка яскраво-червоної слизової оболонки.

Активне розмноження бактеріальної інфекції при омфаліті загрожує розвитком виразки пупка. У цьому випадку дно пупкової ранки покрито жовтими або сіруватими нашаруваннями, при видаленні яких оголюється яскраво-червона поверхня, що мокне. Найбільш небезпечним запальним ускладненням вважається гангрена пупка, яка супроводжується інтоксикаційним синдромом, що нерідко призводить до розвитку сепсису.

Інфекційні збудники, які є причиною мокнучого пупка, нерідко викликають супутнє запалення судин. У новонароджених виникає тромбофлебіт, перифлебіт та періартеріїт. Запалені вени та артерії пальпуються у вигляді щільних тяжів, шкіра над ними червона, набрякла та гаряча на дотик. При тяжкій формі захворювання визначається напруга м’язів передньої черевної стінки. Судинні патології супроводжуються явищами інфекційного токсикозу.

Ознаки мокнучого пупка новонародженого визначаються лікарем-неонатологом при стандартному фізикальному огляді. Також має значення збирання акушерського анамнезу, з’ясування особливостей перебігу пологів. За об’єктивними ознаками та загальним станом немовляти можна запідозрити конкретну причину мокнення. Для підтвердження діагнозу дитині призначають інструментальні та лабораторні методи дослідження:

• УЗД органів живота. За допомогою ехосонографії вдається виявити пупкові нориці та інші вроджені аномалії розвитку. Ультразвукове дослідження м’яких тканин черевної стінки використовується з метою оцінки ступеня поширеності гнійно-запального процесу.
• Рентгенографія черевної порожнини. Дослідження призначається при підозрі на місцеві ускладнення омфалітів, виявлення супутніх вад розвитку. Для діагностики нориць показана рентгеноскопія з введенням контрастної речовини через зовнішній отвір фістули.
• Бактеріологічні дослідження. Для визначення виду збудника, що викликав запалення, призначається мікроскопія і культуральний посів відокремлюваного з мокнучого пупка. За підозри на сепсис виконується посів крові на стерильність.

Консервативна терапія

При неускладнених варіантах захворювання достатньо місцевої медикаментозної терапії. Проводиться регулярна обробка мокнучого пупка розчином перекису водню, калію перманганату або діамантового зеленого. Рекомендується залишати пупочну ранку відкритою, уникати тертя памперсом або одягом. Для прискорення загоєння застосовуються бактерицидні мазі, УФО-терапія. При ускладненому бактеріальному запаленні використовуються:

• Антибіотики. Протимікробні препарати підбираються емпіричним шляхом з урахуванням протоколів з неонатології. Антибактеріальна терапія може бути скоригована після одержання результатів мікробіологічної діагностики.
• Інфузійні розчини. Внутрішньовенне краплинне введення розчинів глюкози, сольових та колоїдних препаратів потрібно при тяжкому ступені інтоксикації, гіпотрофії, утрудненнях ентерального харчування.
• Імунопрепарати. При стафілококовому запаленні мокнучого пупка хороший ефект свідчить про призначення антистафілококового імуноглобуліну. За показаннями виконується пасивна імунотерапія, застосовуються біопрепарати.

Хірургічне лікування

Допомога дитячих хірургів потрібна новонародженим з повними пупковими норицями і неповними норицями, які не піддаються консервативної терапії. Операція передбачає висічення патологічного співустя та відновлення нормальної анатомії органів живота. Для зменшення травматизації та скорочення реабілітаційного періоду у дитячій хірургії активно застосовуються лапароскопічні техніки.

Правильне медикаментозне лікування забезпечує загоєння мокнучого пупка протягом 2-3 тижнів без приєднання ускладнень. За наявності нориць і поєднання їх з іншими вродженими вадами прогноз визначається своєчасністю виявлення аномалії, термінами та ефективністю оперативної корекції. Прогностично несприятливим визнано розвиток гангрени та сепсису, особливо у недоношених та маловагових новонароджених.

Для профілактики мокнення пупка у немовляти необхідно правильно доглядати ранку після відпадання пуповинного залишку. Для новонароджених рекомендуються підгузки зі спеціальним напівкруглим вирізом, які залишають пупочну ділянку відкритою, попереджають мокнути шкіру та забруднення її природними виділеннями. Важливе значення має дотримання санітарних норм у пологових будинках, своєчасне виявлення та лікування екстрагенітальних захворювань у вагітної.