Набряк гортані

Набряк гортані – набухання тканин гортані запального чи незапального характеру із звуженням просвіту органу, що виникає внаслідок порушення нервово-рефлекторних механізмів та надчутливості імунної системи. Розвивається і натомість інших захворювань, то, можливо блискавичним, гострим чи хронічним. Проявляється болями у горлі, зміною голосу, відчуттям стороннього тіла. При виникненні стенозу можлива ядуха, що становить небезпеку для життя пацієнта. Діагностується на підставі скарг та даних непрямої ларингоскопії. Лікування – антибіотики, кортикостероїди, антигістамінні та дегідратаційні препарати. При гострому стенозі необхідна трахеостомія.

Набряк гортані – вторинна патологія, яка може виникати при травматичних ушкодженнях та захворюваннях гортані різного генезу. Поліетіологічність цього стану обумовлює його досить широку поширеність. Через можливість блискавичного чи гострого розвитку стенозу набряк гортані вимагає пильної уваги фахівців області отоларингологии для своєчасного проведення екстрених лікувальних заходів із порятунку життя хворого. Може діагностуватися у будь-якому віці, найчастіше виявляється у чоловіків 18-35 років. У весняний та літній період захворюваність дещо зростає, що обумовлено збільшенням кількості алергічних реакцій на респіраторні алергени.

Вирізняють такі причини розвитку:

• Алергічні захворювання. Як алергени найчастіше виступають пилок рослин, домашній пил, шерсть тварин, лікарські препарати та харчові продукти.
• Травматичні ушкодження. Спровокувати набряк може вплив агресивних хімічних речовин або механічне пошкодження тканин стороннім тілом гортані.
• Гострі інфекції. Зазвичай ця патологія розвивається при дитячих інфекційних хворобах: дифтерії, кору, скарлатину. Можливе виникнення набряку гортані при грипі або гортанній ангіні.
• Запальні захворювання гортані. У дітей набряк найчастіше виявляється при підскладковому ларингіті, у дорослих – при інфільтративному або флегмонозному ларингіті. При катаральній формі хвороби це ускладнення виявляється рідше.
• Новоутворення гортані. Набряк може з’являтися як за доброякісних, і при злоякісних неоплазиях органу.
• Захворювання та травми прилеглих органів та тканин. Патологія іноді діагностується при розвитку гнійних процесів (флегмони, абсцесу) в ділянці шиї, пухлинах щитовидної залози та органів середостіння.

Блискавичний набряк частіше спостерігається при травмах та алергії, гострий – при інфекційних та запальних захворюваннях, хронічний – при онкологічних ураженнях. Швидкість прогресування набряку при всіх перерахованих патологіях може змінюватись через відмінності динаміки розвитку основного захворювання, індивідуальної реактивності організму, впливу негативних факторів та ін. що зумовлюють загальне ослаблення організму. Уражається переважно підскладковий простір, зона черпалоподібних хрящів, черпалоподібні складки, частково складки присінка та надгортанник, що пов’язано з наявністю пухкої сполучної тканини в підслизовому шарі перерахованих областей.

Першими проявами є біль у горлі та відчуття стороннього тіла, що посилюються при ковтанні та мовленні. Змінюється тембр голосу – він стає нижчим, глухим, хрипким. При подальшому збільшенні набряку виникає утруднене шумне дихання (стридор), обумовлене зменшенням просвіту органу. Відзначається занепокоєння, дратівливість. Розвивається ядуха. Можлива втрата голосу (афонія). Швидкість появи та вираженість симптоматики залежить від виду набряку гортані. При блискавичній формі формування розгорнутої клінічної картини займає кілька хвилин, при гострій – кілька годин, при хронічній – кілька днів і навіть тижнів. Чим швидше прогресує патологія – тим вища ймовірність появи небезпечних життя ускладнень.

Грізним ускладненням набряку є гострий стеноз гортані, що становить безпосередню загрозу життю хворого. Виявляється задишка, шумне утруднене дихання за участю м’язів шиї, спини та плечового поясу, втягуванням міжреберних проміжків та западінням надключичних ямок. Хворий приймає вимушене становище. Відзначається гіперемія особи, яка змінюється ціанозом. Потім шкірні покриви набувають сірого відтінку. Спостерігається пітливість, розлади метаболізму, порушення діяльності ШКТ, серцево-судинної та сечовидільної систем. За відсутності ургентної медичної допомоги настає асфіксія та смерть.

Постановка діагнозу не викликає труднощів і проводиться відразу при надходженні пацієнта на підставі:

• Консультації отоларинголога. Фахівець збирає скарги, з’ясовує анамнез (коли з’явилися перші симптоми, якою була динаміка захворювання), уточнює наявність патологій, здатних спровокувати набряк гортані, відзначає характерні зміни: інспіраторну задишку, зміни голосу та ін.
• Непрямої ларингоскопії. У ході обстеження лікар виявляє припухлість слизової оболонки драглистого або водянистого характеру, виражене потовщення надгортанника, звуження голосової щілини. При набряку запального генезу виявляється гіперемія та дрібні крововиливи в слизову оболонку, при незапальному ураженні перелічені зміни не спостерігаються.

Для визначення основної патології можуть використовуватись інші діагностичні методики, у тому числі рентгенографія ОГК, рентгенографія гортані, КТ органів середостіння, бронхоскопія та ін. Перелік досліджень визначається індивідуально з урахуванням симптоматики.

Пацієнтів госпіталізують до відділення отоларингології. Рекомендують обмежити прийом рідини, голосове та фізичне навантаження. При незначному чи помірному звуженні гортані здійснюють консервативну терапію. Хворим призначають антигістамінні засоби, глюкокортикоїди, дегідратаційні препарати (петльові та гіпотіазидні діуретики), глюконат кальцію, вітамін С та глюкозу парентерально. За відсутності позитивної динаміки дозу гормонів збільшують, схему терапії доповнюють внутрішньовенними інфузіями фіз. розчину з хлористим кальцієм, преднізолоном та діуретиками. При неефективності медикаментозного лікування показано трахеостомію. Пацієнтам зі стенозом гортані операцію проводять на час вступу, у важких випадках спочатку виконують конікотомію для усунення асфіксії, а потім накладають трахеостому.

Прогноз залежить від основного захворювання, швидкості наростання набряку та своєчасності звернення за медичною допомогою. При блискавичному набряку існує ризик виникнення стенозу з асфіксією та загибеллю хворого. У пацієнтів з гострим набряком стеноз розвивається рідше, при кваліфікованому лікуванні основної патології (зазвичай запального чи інфекційного захворювання) результат, зазвичай, сприятливий. Для хронічного набряку стеноз нехарактерний, у разі несприятливий прогноз може бути зумовлений тяжкістю основного захворювання (наприклад, наявністю неоперабельної пухлини).

Для профілактики набряку необхідно звертатися до отоларинголога з появою ознак запальних та інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів, уникати потрапляння сторонніх тіл, регулярно проходити профілактичні меди. огляди, що спостерігатимуться у фахівця за наявності хронічних патологій гортані.