Травми, сторонні тіла, кровотеча із лор-органів та невідкладна допомогапри них

Опіки носа

Опік – пошкодження шкірних покривів носа, що виникає внаслідок дії високої температури, хімічних речовин або променевої радіації. Часто опіки зовнішнього носа поєднуються з опіками шкіри обличчя, рідше – голови та шиї.

Причини

Опіки можуть бути спричинені дією високих температур – теплової або променевої енергії, а також потраплянням на шкіру агресивних хімічних речовин. Термічні опіки виникають через вплив гарячих предметів, рідин або газів (вода, пара), дію відкритого полум’я чи запалювальних сумішей (фосфору, напалму тощо). Променеві опіки виникають внаслідок опромінення ділянок носа та обличчя ультрафіолетовими променями (сонця або кварцової лампи при неправильному користуванні), або ж рентгенівськими чи гамма-променями (променева радіація). Хімічні опіки – при потраплянні на шкіру чи вдиханням парів кислот, лугів, солей важких металів тощо.

Клініка

1. Гострий, пекучий біль.

2. Зміни шкіри залежно від ступеня опіку.

Виділяють чотири ступені опіків:

І ступінь – на місці опіку відзначаються почервоніння та набряк шкіри, турбує пекучий біль. Ці симптоми зникають, переважно, через 2-3 доби.

ІІ ступінь – на шкірі з’являються пухирі, заповнені прозорою рідиною. Загоєння настає через 5-6 діб і пізніше.

ІІІ ступінь – виникає некроз (змертвіння) всієї товщі шкіри. Ділянки опіку набувають темно-червоного забарвлення, турбує нестерпний біль. Через приєднання інфекції загоєння може затягнутись на тривалий час.

ІV ступінь – характеризується змертвінням шкіри та розміщених глибше тканин (обвуглювання).

Стан хворого залежить від ступеня опіку та його поширеності. Особливо несприятливі наслідки виникають при опіках, що поєднують ураження шкіри та слизових оболонок верхніх дихальних шляхів (вдихання відкритого полум’я).

Лікування

1. При термічних опіках змащують опікову поверхню вазелі­новою, ланоліновою або іншою індиферентною маззю.

2. При хімічних опіках промивають поверхню чистою водою та нейтралізують дію агресивної речовини антидотами: кислот – лугами (2% розчин гідрокарбонату натрію, мильної води тощо), а лугів – кислотами (1-2% розчин оцтової або лимонної кислоти).

3. Знеболювальні засоби.

4. Мазеві пов’язки (мазь Вишневського, антибактеріальні мазі тощо).

5. Введення протиправцевої сироватки.

Відмороження носа

Причина

Відмороження виникає при місцевій дії низької температури (холоду) на зовнішній ніс.

Фактори, що сприяють виникненню відмороження

1. Місцеве порушення кровообігу.

2. Загальне ослаблення організму.

3. Сп’яніння.

Ступені відмороження

І ступінь – шкіра носа стає блідою, чутливість її знижується; біль спочатку незначний, потім посилюється;

ІІ ступінь –  з’являються набряк та виражене почервоніння шкіри, на ній утворюються пухирі, біль стає вираженим;

ІІІ ступінь – виникають ділянки некрозу й утворюються виразки переважно по вільному краю ніздрів.

При ІІ та ІІІ ступенях відмороження можливі загальне нездужання та підвищення температури тіла.

Лікування

При І ступені відмороження розтирають ніс у холодному приміщенні до появи почервоніння.

При розтиранні шкіри не слід використовувати сніг з кристаликами льоду, щоб не спричинити механічного пошкодження шкірних покривів.

1. Примочки оцтовою водою (1 столова ложка оцту на 1 л води).

2. Змащування уражених ділянок 10% стрептоцидовою й альбу­цидовою мазями.

3. При відмороженні ІІ і ІІІ ступенів змащувати уражені ділянки бальзамом Шостаковського чи маззю, що містить антибіотики та глюкокортикоїди.

Профілактика відморожень носа

1. Загартовування організму.

2. Підвищення загальної опірності організму.

МЕХАНІЧНІ ТРАВМИ

Ніс як частина обличчя, що виступає, пошкоджується досить часто. Характер пошкодження залежить від величини діючої сили, її напрямку та характеру травмуючого агента. А тому можуть спостерігатись забій м’яких тканин носа, рани шкіри носа або ж порушення цілісності хрящового і кісткового скелета зовніш­нього носа (перелом кісток носа).

Причини

· Дія тупого механічного травмуючого агента (при падінні, ударі кулаком або тупим предметом).

· Дія гострого травмуючого агента (колючі, ріжучі предмети).

· Вогнепальні поранення.

Клініка

1. Набряк м’яких тканин носа.

2. Синюшність м’яких тканин носа, верхньої і нижньої повік.

3. Носова кровотеча.

4. Утруднення носового дихання.

5. Втрата або зниження нюху.

6. Сльозотеча.

7. Носова лікворея – виділення через ніс прозорої спинномозкової рідини, що виникає при пошкодженні ситоподібної пластинки решітчастої кістки.

При огляді виявляють

· Носову кровотечу.

· Деформацію зовнішнього носа (перелом кісток носа).

· Забійно-рвані рани носа.

· Дефект тканин носа.

При передній риноскопії частіше виявляють заповнення порожнини носа кров’яними згустками, уривками слизової оболонки, уламками кістки чи шматочками хряща.

При переломах кісток носа пальпаторноможна визначити крепітацію кісткових уламків та патологічну рухомість зовнішньо­го носа. При цьому можливі зміщення всієї піраміди вбік або вдавлення спинки носа – сідлоподібний ніс. На боковій рентгенограмі носа можна побачити місце перелому носових кісток.

FractNoz.jpg

Травми носа досить часто супроводжуються різноманітними ускладненнями: деформацією зовнішнього носа, гематомою чи абсцесом носової перегородки, внутрішньочерепними ускладненнями (менінгітом, синус-тромбозом, абсцесом мозку тощо).

 Лікування

Лікувальні заходи залежать від виду ураження і його об’є­му та наявності ускладнень. Вони включають:

1. Зупинку кровотечі.

2. Знеболювальні та протишокові засоби.

3. Первинну хірургічну обробку рани.

4. Місцеву і загальну антибіотикотерапію.

5. Введення протиправцевої сироватки.

При ранах зовнішнього носа проводять їх ушивання тонким шовним матеріалом.

При ушиванні ран носа слід ретельно перевірити рану на наявність сторонніх тіл.

При переломах кісток носа із зміщенням виконують репозицію кісткових уламків. Для цієї операції готують:

1. Носовий елеватор.

2. Носорозширювач.

3. Пінцет.

4. Шприц об’ємом 2-5 мл з голкою.

5. Розчин анестетика.

6. 3-5 турунд довжиною 3-7 см (для очистки носа).

7. Турунди довжиною 40-60 см (для передньої тампонади та зупинки кровотечі).

Таку операцію виконують переважно не пізніше 5-7 діб після травми, оскільки у пізніші строки уламки кісток зростаються між собою, що значно утруднює їх репозицію. Репозицію кісток носа краще проводити під короткочасним наркозом. У випадках, коли немає умов для проведення наркозу, вдаються до місцевого знеболювання: змащують слизову оболонку носа анестезуючими розчинами (дикаїн, лідокаїн) та інфільтрують тканини розчинами анестетиків.

Залежно від виду зміщення піраміди носа, репозицію уламків проводять по-різному.

При зміщенні всієї піраміди вбік репозицію виконують великим пальцем правої чи лівої руки: натискають на стінку, в бік якої змістився ніс, та пересувають її в напрямку середньої лінії (в нормальне положення). При вдавленні спинки носа в його порожнину вводять носовий елеватор, яким піднімають запалу частину, а пальцями іншої руки надають носу природного положення та форми. Під час таких дій виникає характерний хрускіт кісткових уламків, які повертають на своє попереднє місце. Після цього слід обов’язково виконати передню тампонаду носа. Марлевий тампон буде утримувати ніс у необхідному положенні та попереджувати носову кровотечу. На цей термін обов’язково призначають антибіотики.

Тампон видаляють через 48-72 год.

Догляд за хворим

Хворий, особливо у ранні строки після травми носа, вимагає постійного спостереження. Іноді невеликі на перший погляд травми носа можуть комбінуватися із значними пошкодженнями головного мозку. Слід пам’ятати, що за можливим збудженням психіки пацієнта може настати гальмування з наступним пригніченням дихального центру та центру кровообігу. Все це вимагає від медичної сестри слідкувати за дотриманням хворим призначеного (переважно ліжкового) режиму та ретельним виконанням всіх призначень лікаря. Настороженість медсестри повинні викликати поява або посилення головного болю, різке підвищення температури тіла, поява менінгеальних знаків, запаморочення, блювання тощо. Про розвиток таких патологічних проявів треба негайно повідомити лікуючого або чергового лікаря. Виникнення кровотечі з носа або з рани вимагає накладання пов’язки на рану, пращоподібної пов’язки на ніс або виконання перед­ньої тампонади носа.

НОСОВА КРОВОТЕЧА

Залежно від причин, розрізняють травматичні й симптома­тичні кровотечі.

Причини

• Місцеві – травматичні кровотечі: видалення кірок з носа чи інші маніпуляції в порожнині носа; тупа травма зовнішнього носа (удар, падіння тощо); хірургічна чи вогнепальна травма.

• Загальні (симптоматичні кровотечі):

1. Захворювання крові (гемофілія, тромбоцитопенія).

2. Захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, гіпертонічна хвороба).

3. Захворювання нирок.

4. Захворювання печінки.

5. Інфекційні хвороби (грип, малярія тощо).

6. Значне фізичне напруження.

7. Тривале перебування на сонці.

Риноскопія та орофарингоскопія

Поява крові з однієї чи обох половин носа або на задній стінці глотки.

Лікування

Залежно від ступеня та періодичності кровотечі, вдаються до таких заходів:

1. Хворий сам собі притискає крила носа до носової перегородки на 3-5 хв (якщо кровотеча в передніх відділах носової перегородки).

2. Введення в порожнину носа кровозупинних засобів (гемостатичної губки; вати, зволоженої перекисом водню або розчинами феракрилу, антипірину тощо).

3. Припікання місця кровотечі: трихлороцтовою кислотою, гальванокаутером, кристаликом марганцевокислого калію, концент­рованим розчином ляпісу.

4. Передня тампонада носа.

5. Задня тампонада носа.

6. Перев’язка привідних артеріальних судин (зовнішньої сонної артерії або решітчастої артерії).

7. Введення медикаментозних засобів (вікасол, хлористий кальцій, іпсилон-амінокапронова кислота, етамзилат, переливання замороженої одногрупної плазми тощо).

Догляд за хворим

Передбачає постійне спостереження за станом хворого передусім з урахуванням можливості виникнення повторної кровотечі. Про виявлення факту кровотечі слід відразу ж повідомити лікуючого або чергового лікаря. При кровотечах, що походять із задніх відділів носа, хворий може спльовувати кров ротом. Якщо кров стікає в глотку та заковтується, через деякий час може виникнути блювота чорними кров’янистими масами. Таку кровотечу виявляють при огляді глотки (фарингоскопії). Якщо кровотеча виникла у хворого, в якого перед цим ніс вже було затампоновано, наявний тампон з носа треба видалити та виконати пов­торну передню тампонаду. В разі, коли і вона не зупинила кровотечі, виконують задню тампонаду. При відсутності лікаря це робить медична сестра, яка повинна вміти користуватись лобним рефлектором і носовим дзеркалом та у невідкладних випадках виконати передню тампонаду носа.

Хворі з переднім тампоном у носі можуть мати утруднений відтік сльози через носослізний канал. При таких явищах слід закапати в око 2-3 краплі 20-30% розчину сульфацил-натрію або фурациліну (1:5000). У хворих із заднім тампоном може порушуватись ковтання (через набряк м’якого піднебіння), тому їм краще призначити рідку їжу. Тампон, зазвичай, видаляють з носо­глотки через 48 год, оскільки можливий розвиток гост­рих середніх отитів.

ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА

МЕХАНІЧНІ ТРАВМИ

Вушна раковина через своє розташування травмується  частіше, ніж зовнішній слуховий прохід. Травми, що супроводжуються пошкодженням шкірних покривів раковини, більш небезпечні, оскільки інфікування охрястя та хряща може призвести до перихондриту та хондриту з подальшою вираженою деформацією раковини, що спотворює вигляд людини.

ПОРАНЕННЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ

Причини

Вушна раковина пошкоджується внаслідок удару, укусу, падіння на вухо, дорожньо-транспортної пригоди, вогнепального поранення тощо.

Клініка

Розмір пошкодження й особливості рани залежать від характеру травмуючого агента. У деяких випадках спостерігається частковий або повний відрив вушної раковини.

Забої та механічні пошкодження, що порушують цілісність шкірного покриву раковини, небезпечні переходом запалення на охрястя та хрящ, а це може призвести до того, що раковина перетвориться на рубцевий придаток вуха невизначеної форми, який не прикрашає голову людини.

Лікування

Залежить від величини травмованої поверхні та інфікованості рани. Поверхнево розміщені рани обробляють антисептичними розчинами, присипають протизапальними порошками та накладають асептичну пов’язку. Призначають антибіотики, знеболювальні засоби.

Хірургічна обробка полягає у видаленні нежиттєздатних тканин та накладанні швів на місця розривів, накладанні асептичної пов’язки. Інтенсивне кровопостачання вушної раковини зумовлює хороші регенераторні властивості та можливість приживлення раковини навіть при повному її відриві.

Відірвані шматочки вушної раковини слід промити у розчинах антибіотиків, обгорнути стерильною серветкою, обкласти льодом (що дасть змогу знизити обмінні процеси у відірваних тканинах) та у найкоротший термін доставити разом з хворим у лікарню.

ПОРАНЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО СЛУХОВОГО ПРОХОДУ

Такі травми можуть локалізуватись у перетинчасто-хрящовому та кістковому відділах проходу. Травми перетинчасто-хрящового відділу часто комбінуються з травматичними ушкодженнями вушної раковини.

Ізольовані поранення кісткового відділу слухового проходу спостерігаються при ударах по нижній щелепі чи падінні на неї. При таких травмах голівка нижньої щелепи може розірвати суглоб, зламати передню стінку слухового проходу або навіть “провалитись” у зовнішній слуховий прохід.

Вогнепальні поранення переважно супроводжуються тяжкими комбінованими пораненнями вуха, коли одночасно із зовнішнім слуховим проходом пошкоджуються соскоподібний відросток, барабанна порожнина, суглоб нижньої щелепи, внутрішнє вухо тощо. Такі поранення часто можуть проникати і в порожнину черепа. Як правило, ці пошкодження супроводжуються розривом барабанної перетинки, а згодом, в більшості випадків, розвитком гнійного запалення середнього вуха.

Лікування

При глибоких пораненнях полягає: у первинній хірургічній обробці рани, видаленні вільно розташованих уламків, забезпеченні відтоку ексудату із зовнішнього слухового проходу; призначенні загальних та місцевих протизапальних знеболювальних засобів тощо.

Поранення зовнішнього слухового проходу, передусім косі розриви, потребують старанного зшивання шкіри та тривалої тампонади слухового проходу для попередження його звуження (стенозу) чи повного зарощення (атрезії).

До з’ясування обсягу ушкоджень ні в якому разі не можна промивати слуховий прохід з метою його очищення (небезпека поширення інфекції у середнє і внутрішнє вухо, порожнину черепа, суглоб нижньої щелепи тощо)!

Догляд за хворим

При всіх ушкодженнях вуха треба забезпечити хворому повний спокій та суворий ліжковий режим, оскільки ушкодження може бути серйознішим, ніж здається на перший погляд (перелом основи черепа тощо). При кровотечах або витіканні прозорої рідини (ліквору) з вуха треба уникати будь-яких маніпуляцій у зовнішньому слуховому проході, лише закрити вухо стерильною турундою та терміново транспортувати хворого у лікувальний заклад.

ОТГЕМАТОМА

Отгематома виникає при тупій травмі вушної раковини: ударі кулаком, стисненні раковини, падінні на неї тощо. Це супроводжується розривом судин, які кровопостачають зовнішнє вухо. Внаслідок розриву судин між охрястям і хрящем раковини накопичується кров або серозно-кров’яниста рідина – виникає отгематома.

Клініка

Спостерігається округлої форми припухлість, частіше у верхній половині зовнішньої поверхні вушної раковини, без вираженої реакції з боку оточуючих тканин. Припухлість має черво­но-синюшний колір, вона слабоболюча та флюктує при пальпації.

При пункції отгематоми отримують кров або кров’янисто-серозну рідину.

Пунктувати треба, суворо дотримуючись правил асептики, щоб не занести інфекцію в порожнину отгематоми і не викликати перихондрит.

Ускладнення

Часті отгематоми призводять до вираженої деформації раковини (вухо боксера).

Інфікування отгематоми може викликати гнійний перихондрит, некроз хряща та значний косметичний дефект.

Лікування

Невеликі отгематоми розсмоктуються самостійно.

Пунктують великі отгематоми (іноді кілька разів), відсмоктують вміст та накладають тиснучу пов’язку на вухо. Якщо вмістом отгематоми є кров’яний згусток, роблять розтин шкіри паралельно обрисам раковини, видаляють згусток, промивають порожнину гематоми та вводять гумову смужку для дренажу. Після цього накладають тиснучу пов’язку та призначають антибіотики для профілактики перихондриту.

ВІДМОРОЖЕННЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ

Такому ураженню сприяє виступання тонкої тканини вушної раковини за межі голови.

Клініка

Розрізняють три ступені відмороження:

І ступінь – шкіра вушної раковини стає блідою, чутливість її знижується; біль спочатку незначний, потім посилюється.

ІІ ступінь – з’являються набряк та виражене почервоніння шкіри, на ній утворюються пухирі, біль стає значним.

ІІІ ступінь – виникають ділянки некрозу й утворюються виразки переважно по вільному краю вушної раковини.

Ускладнення

Можливе виникнення перихондриту вушної раковини з подальшим косметичним дефектом.

Лікування

При відмороженні І ступеня застосовують обережне розтирання.

Інтенсивні теплові процедури протипоказані через можливість погіршення стану ураженої раковини. Розтирання снігом протипоказане через можливість пошкодження шкіри дрібними кришталиками льоду.

У разі відмороження ІІ ступеня виконують стерильну пункцію пухирів з відсмоктуванням їх вмісту. Призначають антибіотики.

При відмороженні ІІІ ступеня застосовують протизапальну терапію, очікують відмежування ділянок некрозу від здорових тканин та хірургічно їх видаляють.

ОПІКИ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА

Опіки зовнішнього вуха викликаються дією високої температури або хімічних речовин (кислот, лугів тощо), що потрапляють на шкіру вушної раковини та в зовнішній слуховий прохід. Ці ураження часто пов’язані з професійною діяльністю (опіки парою, гарячою водою, агресивними речовинами, при вибухах тощо).

Опіки вушної раковини бувають трьох ступенів:

І ступінь – почервоніння та набряк тканин раковини, хворого турбують легкий біль та відчуття паління.

ІІ ступінь – набряк шкіри, утворення пухирів з серозним або навіть гнійним вмістом, виражений біль та паління;

ІІІ ступінь – змертвіння шкіри, глибоке ураження тканини, нестерпний біль, погіршання загального стану. Наслідком опіків ІІІ ступеня можуть бути некроз і відторгнення окремих частин вушної раковини, в результаті чого настає спотворення вуха.

Опіки зовнішнього слухового проходу спричиняються помилковим закапування у вухо агресивних речовин (кислот, лугів), а також потраплянням крапель розплавленого металу під час зварювальних робіт. При цьому пошкоджується шкіра проходу та може уражатись барабанна перетинка. Зміни шкіри зовнішньо­го слухового проходу проявляються почервонінням та опіковими пухирцями. Наслідком опіку може бути запальний процес, який перебігає за типом зовнішнього та середнього отиту.

При закапуванні  крапель у вухо слід ретельно перевірити вміст пляшечки і температуру рідини, щоб не спричинити хімічного чи термічного опіку зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки.

Лікування

Проводять так само, як при опіках шкіри будь-якої іншої ділянки тіла. При хімічних опіках необхідно якомога швидше застосувати нейтралізуючі середники: при дії кислот – 2 % розчин соди, при опіках лугами – 1% розчин оцтової або лимонної кислоти.

При значних опіках зовнішнього слухового проходу потрібно тривало тампонувати слуховий прохід турундами з гормональними та протизапальними мазями, щоб уникнути його звуження або зарощення.

СТОРОННІ ТІЛА НОСА

 Причини

Сторонні тіла можуть потрапляти у ніс за різних обставин. Частіше вони зустрічаються у дітей, які ховають у порожнині носа дрібні іграшки чи їх частини, металеві кульки, зерна бобових, злаків, кісточки вишень тощо. Іноді психічно хворі особи вводять собі в ніс сторонні тіла (як правило, відносно великих розмірів). Під час виробничих травм в порожнину носа може потрапити розплавлений метал, уламки скла, металу, каміння тощо. Харчові продукти стають сторонніми тілами під час блювання чи прийому їжі, особливо у хворих з парезом м’якого піднебіння. Живі сторонні тіла (п’явки, глисти) потрапляють у ніс при блюванні чи питті забрудненої води.

Клініка

Сторонні тіла можуть себе нічим не проявляти. Частіше у хворих спостерігаються такі симптоми:

1. Утруднене дихання, переважно однобічне.

2. Слизисто-гнійні виділення з однієї половини носа, що мають неприємний запах і можуть мати домішки крові.

3. Мацерація шкіри входу в ніс.

4. Кровотеча (при сторонніх тілах з гострими краями).

5. Головний біль.

6. Прогресуючий кератит (запалення рогівки ока).

Діагностика

1. Стороннє тіло, переважно, добре видно при передній рино­скопії.

2. При зондуванні зонд наштовхується на сторонню перешкоду.

3. При тривалому перебуванні стороннього тіла у носі (роками) утворюються риноліти – нашарування на стороннє тіло солей вуглекислого і фосфорнокислого кальцію.

Лікування

1. Невеликі сторонні тіла іноді видаляють при сильному сяканні носа.

2. Округлі сторонні тіла видаляють зігнутим гачком.

3. Вклинені та сторонні тіла неправильної форми усувають пінцетом або носовими щипцями.

4. Риноліти спочатку подрібнюють на фрагменти і видаляють щипцями частинами.

5. Великі риноліти, які не вдається подрібнити, видаляють шляхом операції.

6. Металеві сторонні тіла іноді видаляють електромагнітом.

Не можна видаляти кулясті тверді предмети з носа (кульки з підшипників, кісточки вишень тощо) пінцетом, бо це може призвести до зштовхування стороннього тіла вглиб і потрапляння його у нижні дихальні шляхи.

СТОРОННІ ТІЛА ГЛОТКИ

Сторонні тіла переважно потрапляють у глотку з порожнини рота під час їди, значно рідше – з порожнини носа, гортані чи стравоходу. Сторонні тіла, що залишаються у глотці, найчастіше заносяться сюди з їжею, наприклад, риб’ячі кістки, голки, шпильки тощо. Сприяють цьому раптовий кашель, сміх, чхання, розмова, які від­вертають увагу від акту жування. Потрапляння сторонніх тіл з порожнини рота полегшується при наявності зубних про­тезів, які погіршують контроль з боку твердого піднебіння.

У стінки глотки можуть також проникати предмети, що тримають в роті діти під час гри, дорослі (шевці, кравці) під час роботи (цвяхи, кнопки, шпильки і ґгудзики); уламки зубних протезів.

Звичайно в глотці зупиняються лише ті сторонні тіла, які встромились своїм гострим кінцем у слизову оболонку зіва, ділянку мигда­ликів чи піднебінних дужок. Більші й гладенькі сторонні тіла частіше проходять у гортаноглотку – до входу в стравохід та гортань, або зупиняються у са­мому стравоході.

Рідше сторонні тіла локалізуються у носоглотці. Сюди можуть потрапити через ніс сторонні тіла, що відломилися в результаті травми, або рештки їжі при блюванні. З живих сторонніх тіл іноді сюди потрапляють п’явки – при питті болотної води, в носо­глотку можуть потрапляти аскариди.

Клініка

Симптоми сторонніх тіл можуть бути різноманітними і залежать від їх характеру. Скарги хворих при гострих сторонніх тілах, що заглибилися в слизову оболонку, зводяться до колючого болю, який посилюється при ковтанні. Найчастіше сторонні тіла знаходяться в мигдалику, в піднебінних дужках та корені язика. При тривалому перебуванні стороннього тіла виникає запалення слизової оболонки глотки у вигляді гіперемії, набряку і підвищеної продукції слизу, що, у свою чергу, спричиняє кашель, слинотечу, іноді – блювання. При зупинці великого стороннього тіла в нижньому відділі глотки, біля входу в гортань, можуть розвинутись рап­тові явища ядухи. Іншим проявом сторонніх тіл нижніх відділів глотки або стравоходу є “озера” слини у грушоподібних синусах.

Виявити гострі сторонні тіла, що застрягли у глотці (риб’я­ча кістка) можна при змащуванні слизової оболонки ватником на зонді з нарізкою. Шматок вати, що залишився на слизовій оболонці, зачепившись за кінчик стороннього тіла, вказує на його локалізацію у глотці.

Лікування

Ретельним і системним огля­дом усіх відділів глотки вдається виявити стороннє тіло. Видаляють його за допомогою прямого або зігнутого корнцанга з браншами, що щільно стикаються між собою. Іноді подряпини чи садна, які залишилися після проковтування сто­роннього тіла, непокоять хворого і симулюють його перебування у глотці. У таких випадках рекомендують пов­торний огляд через 1-3 доби. Після видалення стороннього тіла призначають дезінфікуючі полоскання, щадну дієту.

Догляд за хворим

Передбачає уважне спостереження за пацієнтом з визначенням загального стану та вимірюванням температури, призначення щадної дієти. Про будь-які прояви запальної реакції повідомляють лікаря, оскільки можливий розвиток септичних ускладнень чи стенозу гортані.

СТОРОННІ ТІЛА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ І БРОНХІВ

Сторонні тіла гортані, трахеї і бронхів частіше зустрічаються у дітей віком від кількох місяців до 3-5 років. Це пояснюється тим, що малі діти все беруть в рот, а захисні рефлекси у них ще погано виражені.

Причини

• З порожнини рота стороннє тіло попадає в гортань при раптовому неконтрольованому вдиху (переляк, сміх, крик, розмова, вживання їжі тощо).

• У дихальні шляхи можуть потрапити сторонні тіла із стравоходу під час блювання.

• При пораненні шиї сторонні тіла в гортань і трахею можуть проникати через раневий канал.

• У трахею можуть потрапити уламки трахеотомічних трубок у хворих з трахеостомою.

Клініка

1. Напади судомного кашлю протягом кількох секунд або хвилин, які супроводжуються:

• балотуванням легкого стороннього тіла (переміщення стороннього тіла під час кашлю до зімкнутих голосових складок, що викликає виникнення характерного звуку і повернення тіла до біфуркації трахеї під час вдиху);

• утрудненим диханням;

•  ціанозом слизових і шкірних покривів.

2. Через 1-2 дні перебування стороннього тіла під час кашлю з’являється харкотиння, забарвлене кров’ю.

3. Якщо стороннє тіло проникає в бронх і перекриває його просвіт, то ослаблюється дихання і притуплюється перкуторний звук на боці ураження.

Діагностика

1. Анамнез.

2. Ларингоскопія (пряма або непряма).

3. Рентгенографія і рентгеноскопія грудної клітки.

4. Трахеобронхоскопія.

Ускладнення

Нерозпізнані сторонні тіла можуть викликати асфіксію або спричинити тяжкі ускладнення (абсцедуючі бронхопневмонії, гнійний медіастиніт тощо).

Лікування

Можливе самовільне відходження стороннього тіла з хар­котинням під час кашлю. Проте це буває досить рідко, і для видалення сторонніх тіл вдаються до таких заходів:

1. Видалення сторонніх тіл за допомогою вікончастих щипців із трахеобронхоскопічного набору при прямій ларингоскопії.

2. Трахеобронхоскопія.

Не можна видаляти стороннє тіло, що викликало ателектаз однієї легені за допомогою верхньої трахеобронхоскопії. Це може призвести до смерті хворого у випадку, коли сторонній предмет, ви­слизнувши з щипців, перекриє головний бронх здорової легені.

СТОРОННІ ТІЛА ВУХА

Сторонні тіла зовнішнього слухового проходу найчастіше зустрічаються у дітей віком 3-7 років. Діти заштовхують собі у вухо різноманітні предмети: дрібні іграшки чи їх частини, ґудзики, намистинки, насіння, горох, плодові кісточки тощо. У дорослих зустрічаються уламки сірників, жмутки вати, зерна злаків, гілки кущів, частини металу, вугілля тощо.

Рідше трапляються живі сторонні тіла, переважно членистоногі: блощиці, таргани, кліщі, що заповзають у вухо. При хроніч­них середніх отитах, особливо коли виділення з вуха мають неприємний запах, у вусі можуть бути личинки мух.

Клініка

Якщо сторонні тіла гладенькі й не травмують стінок слухового проходу, то вони можуть протягом довгого часу не викликати скарг у хворого. При тривалому перебуванні у вусі на стороннє тіло нашаровується сірка і його стає важко розпізнати при отоскопії.

Більшу небезпеку для хворого становить не саме стороннє тіло, а невміла спроба його видалення!

Предмети з гострими зазубреними краями можуть бути причиною неприємних відчуттів та зниження слуху. Живі сторонні тіла своїми рухами можуть викликати різкий біль у вусі та шум.

Лікування

Перед тим як видалити стороннє тіло, треба обов’язково провести отоскопію та визначити його форму і характер. Найбезпечнішим способом видалення сторонніх тіл є вимивання, що проводиться так само, як і при видаленні сірчаної пробки. Якщо при дослідженні виявлено, що вимивання є недоцільним, то стороннє тіло можна видалити пінцетом або спеціальним тупим гачком, що повинен зробити лікар.

Плоскі сторонні тіла видаляють вушним пінцетом або мікрощипцями.

Округлі тверді сторонні тіла ніколи не слід видаляти пінцетом або щипцями, бо такими інструментами захопити їх не вдається, а при спробі фіксувати такі тіла висковзують і ще глибше заштовхуються в зовнішній слуховий прохід. Такі сторонні тіла видаляють гачком, який заводять за тіло і витягують назовні, що повинен проводити лікар.

Набрякаючі й защемлені у зовнішньому слуховому проході сторонні тіла, такі, як бобові (горох, квасоля), кукурудза тощо, піддають попередньому зневодненню шляхом повторного вливан­ня у вухо концентрованого (96°) спирту і видаляють інструментами.

Якщо видалити стороннє тіло не вдалось через різке запалення стінок зовнішнього слухового проходу чи глибоке його проникнення в кістковий відділ проходу, то його видаляють шляхом операції.

Живі сторонні тіла видаляють так: спочатку закапують у вухо спирт або олію, щоб вбити або знерухомити комаху, а потім промивають шприцом Жане чи видаляють спеціальними інструментами.

Догляд за хворим

Після вимивання неускладненого стороннього тіла слуховий прохід обробляють спиртом та прикривають кулькою стерильної вати. Вату видаляють через 30 хв, пацієнту рекомендують уникати потрапляння води у вухо протягом 5-7 діб. При ускладнених сторонніх тілах, залежно від наявності й характеру пошкоджень, лікування проводять так само, як при травмах зовнішнього вуха.