Нокардіоз

Нокардіоз – Глибокий псевдомікоз, збудник якого викликає гнійно-гранулематозне ураження легень, шкіри та внутрішніх органів. Легенева форма нокардіозу протікає у вигляді бронхопневмонії, емпієми плеври. При септичному нокардіозі зазвичай виникають абсцеси мозку, гнійний менінгіт. Нокардіоз шкіри характеризується розвитком піодермії, абсцесів шкіри та підшкірної клітковини, що не гояться нориць. Лабораторна діагностика нокардіозу включає дослідження матеріалу (мокроти, бронхіальних змивів, ексудату, гною, ліквору, крові, сечі, біоптатів) шляхом мікроскопії, посіву на живильні середовища, ПЛР. При нокардіозі проводиться терапія сульфаніламідними препаратами та антибіотиками; виконується дренування чи видалення абсцесів.

Нокардіоз (проактиномікоз, хибний туберкульоз) – системна інфекція, що викликається мікроорганізмами Nocardia і протікає з ураженням органів дихання, шкіри, ЦНС. Раніше нокардіоз відносили до грибкових захворювань, ототожнюючи його із стрептотрихозом та кладотрихозом; Нині погляди на природу інфекції зазнали істотних змін. У світі щорічно діагностується 1500-2000 нових випадків нокардіозу, більш як половина з яких припадає на пацієнтів з імунодефіцитом. Захворювання зазвичай вражає доросле населення, чоловіків у 2 рази частіше ніж жінок. Нокардіоз може протікати у легеневій, септичній (генералізованій) та шкірній формах.

Нокардії – мікроорганізми, що викликають нокардіоз, займають проміжне положення між грибами та бактеріями. Згідно з мікробіологічними властивостями, вони віднесені до факультативно-анаеробних грампозитивних бактерій. При культивуванні на живильних середовищах нокардії утворюють тонкий міцелій, який пізніше розпадається на паличкоподібні та коккоподібні елементи. У людських тканинах збудник має вигляд розгалужених ниток міцелію. Збудниками нокардіозу людини найчастіше виступають N. аsteroides, N. caviae та N. вrasiliensis.

Середовищем проживання нокардій в природі є грунт і органічні залишки, що розкладаються. Людина може заразитися нокардіозом аерогенним шляхом (при вдиханні збудників з частинками пилу), контактним шляхом (при забрудненні ран шкіри контамінованою землею), рідше – аліментарним шляхом (при попаданні бактерій на пошкоджені слизові оболонки ШКТ з їжею). Можливою причиною нокардіальних уражень очей може бути неналежний догляд м’якими контактними лінзами. Сприйнятливість до інфекції підвищена у осіб з недостатністю імунітету (ВІЛ-інфікованих, реципієнтів внутрішніх органів та кісткового мозку, хворих на лімфогранулематоз, лімфоми та лейкози, які отримують лікування кортикостероїдами та ін.), пацієнтів з раком легені, тулекулярозом, туберкульозом, туберкульозом; Кушінга.

При надходженні до організму інгаляційним шляхом збудник нокардіозу поглинається альвеолярними макрофагами, що зумовлює формування первинного легеневого вогнища у вигляді множинних зливних мікроабсцесів. У імунодефіцитних осіб, які мають знижену функціональну активність Т-лімфоцитів, відзначається гематогенне поширення збудника та генералізація нокардіозу з утворенням множинних абсцесів та гранульом у серці, печінці, селезінці, лімфовузлах, головному мозку. При проникненні нокардій через травмовані шкірні покриви на місці вхідних воріт утворюються інфільтрати; потім гнійне запалення поширюється на довколишні тканини.

Розрізняють п’ять форм нокардіозу: легеневу, системну (із залученням 2-х та більше органів), екстрапульмональну, шкірну та нокардіоз ЦНС. У клінічній практиці частіше використовується інша класифікація, що виділяє легеневий, септичний (генералізований) та шкірний нокардіоз. Нокардії можуть бути збудниками актиномікотичної міцетоми типу «мадурської стопи» (актиноміцетоми) – захворювання, переважно поширеного у субтропічних та тропічних країнах (Африці, Центральній та Південній Америці, Індії).

Основною клінічною формою інфекції є легеневий нокардіоз, що протікає у вигляді абсцедуючої пневмонії або некротичного пневмоніту. Характерно поступовий розвиток симптоматики: наростання слабкості та болю в ділянці грудей, посилення потовиділення ночами, виникнення субфебрилітету та сухого кашлю. У розпал захворювання температура тіла підвищується до 39-40 ° С, кашель стає продуктивним, з відділенням гнійного мокротиння. Рентгенологічне дослідження легень виявляє вогнищеві або зливні зміни в легені, що захоплюють кілька сегментів, плевральний випіт, збільшення лімфовузлів кореня легені. При поширенні гнійного запалення на прилеглі анатомічні структури може розвиватися емпієма плеври, медіастиніт, перикардит, абсцеси грудної стінки. Диференціальну діагностику легеневого нокардіозу слід проводити з туберкульозом, бактеріальними пневмоніями та абсцесами легень, гістоплазмозом, пухлинами легень.

Приблизно у третини пацієнтів із легеневим нокардіозом захворювання прогресує у генералізовану (септичну) форму. У більшості випадків метастатичні гнійні осередки виявляються в головному мозку (абсцес мозку, гнійний менінгіт). Також можливе виникнення вторинних нокардіальних вогнищ у кістках (остеомієліт), суглобах (гнійний артрит), нирках (пієлонефрит), серце (перикардит та ендокардит), очах (кератит, ендофтальміт), селезінці та печінці (абсцеси черевної смуги). Септичний нокардіоз зазвичай розвивається в осіб з імунодефіцитом та закінчується летально.

Шкірна форма нокардіозу частіше виникає на шкірі стопи, де утворюються глибокі інфільтрати, паннікуліт, виразки шкіри, що довго не загоюються нориці. Нагноюючий процес може захоплювати підшкірну клітковину, м’язи, кістки, лімфатичні вузли (лімфошкірний нокардіоз). Нокардіальні поразки шкіри можуть бути помилково прийняті за хворобу котячих подряпин, актиномікоз, туберкульоз шкіри.

Підтвердження діагнозу можливе при порівнянні клінічної картини нокардіозу з лабораторно-інструментальними даними. При легеневій формі рентгенографія легень виявляє картину зливної бронхопневмонії з порожнинами розпаду. При дисемінованій формі за допомогою КТ та МРТ виявляються внутрішньомозкові абсцеси та вторинні гнійні осередки у внутрішніх органах.

Виділення збудника нокардіозу з клінічного матеріалу (мокроти, бронхіальних змивів, ексудату, крові, сечі, гною, цереброспінальної рідини, біоптатів) проводиться за допомогою мікроскопії, бактеріологічного посіву, ПЛР. Додатково можуть застосовуватися серологічні дослідження (реакція аглютинації, преципітації, зв’язування комплементу), алергічні проби.

Лікування нокардіозу повинно включати пролонговану хіміотерапію та хірургічне дренування гнійних вогнищ. Для етіотропної хіміотерапії нокардіозу застосовуються сульфаніламідні препарати (сульфадимидин, сульфадіазин – протягом декількох місяців), сульфаметоксазол+триметоприм, антибіотики (іміпенем, амікацин, цефотаксим, цефтріаксон, тетрацикліни – курс 4-6 тижнів). При нокардіозі може постати питання про дренування плевральної порожнини, оперативне лікування абсцесів головного мозку, розтин абсцесів м’яких тканин і т.д.

При легеневому нокардіозі летальність становить близько 10%, при септичній формі інфекції – 50%. Ізольована шкірна форма нокардіозу протікає доброякісно. Імунопрофілактика нокардіозу не розроблена. Уникнути зараження патогенними мікроорганізмами дозволяє попередження травм шкіри, носіння захисного одягу та взуття під час контакту із землею, підвищення імунної реактивності.