Отогематома

Отогематома – це обмежене скупчення крові в області вушної раковини, що виникло спонтанно або внаслідок тупої травми, без порушення цілісності шкірних покривів. Клінічно проявляється поступовим або одномоментним формуванням круглого або овального флюктуючого випинання у верхній третині вуха. Діагностика базується на зборі даних анамнезу, фізикальному огляді, лабораторних тестах та диференціації з іншими захворюваннями. Лікування полягає в спорожненні гематоми за допомогою давить, пункційної аспірації або відкритого оперативного втручання з подальшою антибактеріальною терапією.

Гематома вушної раковини – відносно часті захворювання в отоларингології. Приблизно 75-80% всіх випадків становлять отогематоми травматичного походження. Найчастіше захворювання носить характер спортивної травми та зустрічається у професійних борців, боксерів і т. д. Основна причина спонтанних гематом даної локалізації – гемофілія та різні форми лейкозів. Приблизно у чверті випадків розвиваються септичні ускладнення, їх близько 85% – і натомість крововиливів із терміном давності понад три доби. Отогематоми дещо частіше зустрічаються у людей похилого віку, що пов’язано із дегенеративними змінами хряща вушної раковини.

Основна причина виникнення крововиливу – ушкодження кровоносних та лімфатичних судин вушної раковини. Захворювання може бути зумовлене як місцевим впливом на зовнішнє вухо, і системними патологіями. У зв’язку з цим виділяють 2 етіопатогенетичні форми отогематоми:

• Травматична. Найбільш поширений варіант захворювання. Гематома формується в результаті тангенціальних ударів по вушній раковині або її надломах. Причинами виступають побутові, виробничі та спортивні травми вуха. Ця патологія найчастіше зустрічається у спортсменів, які займаються боксом чи іншими видами єдиноборств. У людей похилого віку отогематома може виникати на тлі тривалої компресії, наприклад, при стисканні вуха уві сні.
• Спонтанна. Виникає внаслідок незначного на вушну раковину за наявності супутніх патологічних станів. Найчастіше це – порушення згортання крові при гемофілії, антифосфоліпідному синдромі, онкогематологічних захворюваннях, геморагічних діатезах, тромбоцитопенічних станах. Також ризик крововиливу підвищує авітаміноз, аліментарні дистрофії, інфекційні захворювання (геморагічні лихоманки – Ебола, Ласса, Марбург, Конго-Крим), дегенеративні зміни хряща, тривалий вплив холоду.

Морфологічно отогематома являє собою скупчення крові та лімфи між шкірним покривом та надхрящницею або між перихондрієм та хрящем вушної раковини. Формується вона внаслідок порушення цілісності регіональних судин при механічному роз’єднанні вищезгаданих структур. Прикордонна капсула зазвичай не утворюється. При порушенні системи згортання крові значне травматичне ушкодження вуха може бути відсутнім. Отогематома завжди виникає на латеральному (зовнішньому) боці вушної раковини, що обумовлено більш високою еластичність зв’язку шкіри з надхрящницею на медіальній поверхні. Характерна особливість цієї патології – рецидивуючий перебіг, що спричинено слабкістю гладкої мускулатури судинних стінок даної локалізації, місцевим порушенням згортання крові та складним механізмом лімфовідтоку. У разі у порожнини переважає лімфатичний компонент. Також за рахунок поверхневої локалізації такі гематоми мають високий ризик проникнення бактеріальної флори та нагноєння вмісту.

Перші ознаки захворювання – поступове чи швидке формування припухлості у верхній частині вушної раковини. Типова локалізація – між завитком та човником. Невеликі крововиливи можуть візуалізуватися в області трикутної або човноподібної ямки. Великі отогематоми іноді заповнюють усю порожнину вушної раковини – від завитка до козелка чи протикозелка. Зовні така припухлість є круглим або овальним флюктуюючим випинанням.

Шкіра, що покриває отогематому, зазвичай гіперемована, з синюшним відтінком, але при переважанні лімфатичного компонента може зберігати нормальний тілесний колір. Сама вушна раковина, крім мочки, потовщується, та її контури згладжуються. При великих обсягах крововиливу вухо набуває вигляду «безформного коржика». Отогематоми травматичної етіології майже завжди супроводжуються деякою хворобливістю, почуттям розпирання та тяжкості. Спонтанні та слабовиражені гематоми при дотику безболісні і не супроводжуються суб’єктивними відчуттями.

Найчастіше ускладнення – трансформація в абсцес вушної раковини. Це відбувається в результаті вторинного інфікування вчасно віддаленого вмісту отогематоми. Клінічно абсцедування супроводжується гіперемією шкірних покривів вуха, яка поширюється за межі крововиливу, суттєвим посиленням больового синдрому, виникненням іррадіації болю у прилегліх структурах. Паралельно виникає підвищення температури тіла до 375-385^ПроС. За відсутності своєчасного лікування абсцесу розвивається перихондрит з наступним гнійним розплавленням хряща та незворотною деформацією вушної раковини.

Діагностика при отогематомі не становить труднощів. Основна мета отоларинголога під час постановки діагнозу – визначення можливого етіологічного чинника і проведення диференціальної діагностики коїться з іншими подібними нозологиями. Повна програма обстеження включає:

• Збір анамнезу та скарг. Відомості, отримані під час спілкування з пацієнтом, грають одну з провідних ролей у діагностиці. На наявність отогематоми вказують нещодавно перенесені травматичні ушкодження вуха, супутнє зниження згортання крові, професійне заняття боксом або бойовими мистецтвами.
• Фізикальний огляд. На користь отогематоми свідчить наявність симптому флюктуації на тлі відсутності або слабкого болю. При розвитку запальних ускладнень при пальпації спостерігається різка болючість, місцеве підвищення температури та виражена гіперемія майже всієї поверхні вушної раковини.
• Лабораторні випробування. Їх проведення найінформативніше при підозрі на спонтанні отогематоми, оскільки при травматичній етіології захворювання зміни в ОАК відсутні. При супутніх порушеннях гемостазу у загальному аналізі крові можуть бути тромбоцитопенія, панцитопенія, бластні клітини. При гемофіліях визначається уповільнення час зсідання крові по Лі-Уайту та порушення аутокоагуляційного тесту (АКТ). При нагноєнні гематоми ОАК спостерігаються неспецифічні ознаки запалення: лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ.
• Діагностична пункція. Зазвичай, використовується щодо диференціальної діагностики. При травматичних крововиливах у результаті пункції одержують суміш лімфатичної рідини та крові. Спонтанні форми отогематом, як правило, заповнюються тільки кров’ю, що не згортається. Рецидивні форми характеризуються наявністю великої кількості лімфи – світло-жовтої рідини, яка не згортається.

Диференціальна діагностика отогематоми проводиться з первинним перихондритом, бешиховим запаленням вушної раковини, доброякісними та злоякісними утвореннями. Первинний перихондрит характеризується дифузним ураженням вушної раковини, початковою відсутністю симптому флюктуації, найчастіше – наявністю захворювань зовнішнього та середнього вуха в анамнезі. При бешиховому запаленні в патологічний процес втягується мочка вуха, присутні везикули з серозним вмістом і демаркаційний вал, а з перших днів захворювання виникає виражений інтоксикаційний синдром. Пухлинні утворення характеризуються повільним розвитком, негативним симптомом флюктуації, відсутністю гіперемії шкірних покривів та вмісту при діагностичній пункції.

Терапевтична тактика залежить від розмірів крововиливу у вушну раковину. Суть лікування – випорожнення порожнини отогематоми та профілактика розвитку бактеріальних ускладнень. З цією метою використовуються:

• Пов’язка, що давить. Є методом вибору при отогематом невеликих розмірів. Завдяки цьому стимулюється спонтанна резорбція крововиливу. Для підвищення ефективності перед накладенням пов’язки шкіру обробляють спиртовим розчином йоду, а над утворенням фіксують 2-3 марлеві валики. Додатково протягом перших кількох годин від виникнення гематоми використовують холод, а через 2-4 дні – масаж.
• Пункційна аспірація. Проводиться при великих скупченнях лімфи та крові, що виникли менше 3 діб тому. В асептичних умовах за допомогою шприца та голки евакуюється весь вміст отогематоми. Далі в порожнину, що утворилася, вводиться 1-2 краплі спиртового розчину йоду з метою прискорення формування рубця між стінками. Після цієї маніпуляції також накладається пов’язка.
• Розтин гематоми вушної раковини. Хірургічне втручання необхідно за неможливості випорожнити гематому аспіраційним шляхом. У ході операції виконується дугоподібний розріз уздовж краю отогематоми, після чого видаляється весь вміст. Далі проводиться обробка сформованої порожнини антисептичними препаратами, шви накладаються на рану або встановлюється дренажна система. Через деякий час після операції також накладається пов’язка, що давить, зміна корою проводиться щодня.
• Антибіотикотерапія. Призначається за будь-якого варіанта лікування з метою профілактики вторинних інфекційних ускладнень, формування абсцесу або вторинного перихондриту. Препаратами вибору є антибіотики широкого спектра дії із груп сульфаніламідів, цефалоспоринів III-IV поколінь, аміноглікозидів та інших.

Прогноз для одужання при отогематом сприятливий. Залежно від способу лікування одужання настає у термін від 3 днів до 2 тижнів. Щодо косметичного дефекту прогноз сумнівний – розвиток незворотної деформації вушної раковини залежить від сучасності та повноцінності надання медичної допомоги. Специфічних профілактичних заходів щодо цього захворювання не розроблено. До неспецифічної профілактики відносяться запобігання травматизації або компресії зовнішнього вуха, ретельна антисептична обробка та гемостаз отриманих ушкоджень, корекція порушень згортання крові, лікування інших супутніх захворювань.