П’яткова шпора

П’яткова шпора – це кісткове розростання у формі дзьоба, шипа або клину, розташоване в області бугра кістки п’яти з його підошовного боку або в області прикріплення ахіллового сухожилля. Симптоми п’яткової шпори обумовлені постійною травматизацією тканин, що її оточують, з розвитком бурситу, періоститу та дистрофічних змін. Спочатку пацієнти скаржаться на періодичні болі при ходьбі, потім виникають гострі стартові болі, що зменшуються в процесі ходьби. Для підтвердження діагнозу проводиться рентгенографія стопи у бічній проекції. Лікування включає фізіотерапію, блокади, ЛФК, масаж.

П’яткова шпора (плантарний фасціїт, підошовний фасціїт) – надзвичайно поширене захворювання, що становить близько 10% від загальної кількості хвороб кістково-м’язової системи. Зазвичай розвивається у хворих старше 40 років, за статистикою, на патологію страждає близько 20% людей цієї вікової групи. Жінки хворіють частіше за чоловіків. У літньому та старечому віці кількість випадків хвороби зменшується, що пояснюється незначною фізичною активністю пацієнтів. Діти патологія зустрічається вкрай рідко.

Захворювання відноситься до ентезопатій – запально-дегенеративним ураженням сухожиль в області їх прикріплення до кістки. Патологічний процес провокується перевантаженнями, виникає в зоні фіксації підошовного апоневрозу до бугру п’яти, рідше – в місці прикріплення ахіллового сухожилля до задньої поверхні кістки п’яти. Сприятливими факторами є:

• плоскостопість (діагностується у 90% пацієнтів), високе або низьке склепіння стопи;
• зайва вага;
• захворювання великих суглобів (артрити) та хребта;
• нейродистрофічні та судинні патології (облітеруючий ендартеріїт, атеросклероз судин нижніх кінцівок);
• тривале перебування на ногах, пов’язане з умовами професійної діяльності (продавці, перукарі);
• використання незручного взуття;
• ендокринні та обмінні хвороби (цукровий діабет, подагра);
• тривалі навантаження стопи у спортсменів, які займаються бігом.

Імовірність розвитку шпори п’яти підвищується при деяких ревматичних захворюваннях, у тому числі при псоріатичному і ревматоїдному артриті. Однією з причин розвитку фасціїту при цих патологіях є багаторазові блокади з кортикостероїдами, що провокують дегенерацію волокон підошовного апоневрозу.

Внаслідок перевантажень виникають мікроушкодження волокон підошовної фасції або сухожилля ахілла. У зонах розривів утворюються осередки асептичного запалення. Пошкоджені ділянки заміщаються менш міцною, але твердішою фіброзною тканиною. Міцність апоневрозу знижується, тверді рубчики травмують навколишні тканини, викликаючи появу нових мікроушкоджень. Запальний процес провокує поступове ущільнення, а потім окостеніння сухожильних волокон з формуванням кісткового виросту.

Спочатку виникають неприємні відчуття та неінтенсивні болі під час ходьби. Через деякий час больовий синдром набуває яскравих характерних рис. Пацієнт скаржиться на пекучі гострі болі, схожі на відчуття цвяха в п’яті, що виникають на початку ходьби (після сну або тривалої перерви) – так звані «стартові болі». Найбільш болючі перші кроки.

У процесі ходьби больовий синдром зменшується, а надвечір поступово посилюється. Біль може набувати стійкого характеру і викликати тривалу непрацездатність. Формується характерна хода – хворий настає не на всю стопу, а на носок або край ступні. Іноді, щоб розвантажити ногу і зменшити болючі відчуття, пацієнти з п’ятковими шпорами змушені пересуватися на милицях. У важких випадках больовий синдром непокоїть не тільки при рухах, а й у спокої.

Розмір шпори ніяк не пов’язаний із вираженістю симптомів захворювання. Можлива повна відсутність клінічних ознак при кістковому розростанні великих розмірів та втрата працездатності за повної або практично повної відсутності ознак виросту за даними рентгенографії. Найбільший вплив на інтенсивність болю має вираженість запалення прилеглих сухожильних сумок (бурс).

При огляді стопи та гомілковостопного суглоба патологічні зміни зазвичай відсутні. Визначається болючість при здавлюванні п’яти з боків, тиску на бугор кістки п’яти або область прикріплення ахілла. В окремих випадках при задній шпорі спостерігається омозолілість і незначний набряк області п’яти.

Патологія виявляється під час консультації ортопеда. Підставами для встановлення діагнозу є характерні скарги та результати об’єктивного огляду, середній або літній вік. Проведення додаткових діагностичних процедур за типової клінічної картини деякі фахівці вважають надлишковим. Для диференціювання з іншими патологіями та уточнення плану лікувальних заходів застосовуються:

• Рентгенографія п’яткової кістки. Є найпоширенішим дослідженням, нерідко виробляється у типових випадках захворювання, обов’язкова під час обстеження дітей і похилого віку. На знімках видно кістковий виріст у вигляді гребеня, шипа чи клина. Розміри виросту істотно варіюються, відсутність екзостозу не є підставою для виключення діагнозу шпора п’яти.
• УЗД стопи. Виявляються ознаки запалення та потовщення підошовного апоневрозу. Метод інформативний навіть за відсутності екзостозу на рентгенограмах, дозволяє визначити лікувальну тактику з урахуванням тяжкості фасціїту, наявності ознак ахіллобурситу або підп’яткового бурситу.
• Інші візуалізаційні методики. При нетиповій картині хвороби та відсутності змін на рентгенівських знімках можуть призначатися МРТ стопи та радіоізотопне сканування.

Диференціальна діагностика набуває особливої ​​значущості при виявленні ознак хвороби у дітей, старих та молодих людей. У пацієнтів молодого віку, особливо у спортсменів насамперед унеможливлюють травми стопи. У літніх хворих та дітей патологію диференціюють з первинними кістковими пухлинами та метастатичними ураженнями кісток та остеопорозом.

Лікування зазвичай консервативне, проводиться у амбулаторних умовах. Хірургічні втручання виконуються лише при тривалому перебігу захворювання та тяжкому обмеженні працездатності.

Консервативна терапія

Вирішальну роль у лікуванні шпори п’яти відіграють немедикаментозні методики. Лікарські засоби призначаються нечасто. Застосовуються:

• Оптимізація навантаження на ноги. Пацієнтам рекомендують скоротити час перебування у стоячому положенні та тривалість ходьби. При корекції режиму рухової активності зменшення болю протягом півроку відзначається у більшості хворих незалежно від використання інших методів лікування.
• Лікувальна фізкультура. Комплекс вправ при шпорі п’яти спрямований на розтягування підошовного апоневрозу. Виконується тривалий час у період відсутності інтенсивного больового синдрому.
• Ортопедичні пристрої. За даними фахівців, найефективнішими є ортопедичні устілки індивідуального виготовлення. Можливе використання стандартних устілок та підп’ятників. У нічний час можна використовувати ортези для подовження плантарної фасції.
• Іммобілізація. Показана при тяжких болях, що не купуються. На ногу накладають ортез-чобіток, що передбачає можливість опори на ногу. Обмеженням методики є небажаність тривалої фіксації через можливу атрофію м’язів.
• Введення кортикостероїдів. Швидко ліквідує навіть сильний біль, але підвищує ймовірність розриву підошовної фасції, тому проводиться тільки за відсутності результату від інших лікувальних заходів. Ін’єкцію виконують із внутрішньої поверхні стопи в точку найбільшої хворобливості. Курс включає не більше 3 процедур, інтервал між курсами має становити щонайменше півроку.

Перспективним способом лікування шпори п’яти вважається ударно-хвильова терапія. Результативне тейпування, але через необхідність бинтування та незручностей для пацієнта метод зазвичай застосовується лише на початкових стадіях терапії, до виготовлення устілок.

Хірургічне лікування

Хірургічні втручання проводять рідко. Показанням до операції є інтенсивний больовий синдром за відсутності ефекту від консервативного лікування протягом 6-12 місяців. Виконують фасціотомію підошовного апоневрозу, іноді – у поєднанні з невролізом нерва, який іннервує м’яз, що відводить V палець. Операції проводяться традиційним чи ендоскопічним способом.

У післяопераційному періоді призначають аналгетики, фізіотерапію, ЛФК. Безпосередні результати втручань, зазвичай, хороші. У віддаленому періоді через послаблення склепіння стопи можливе прогресування плоскостопості, що обмежує використання хірургічних методик.

Прогноз сприятливий. Болі зазвичай повністю зникають протягом 1-2 років. Екзостоз зберігається до кінця життя, але надалі не викликає неприємних симптомів. При хронічних бурситах тривалість захворювання може зростати. Профілактика включає нормалізацію маси тіла, виключення перевантажень, використання зручного взуття, своєчасне лікування захворювань, які збільшують ризик утворення шпори п’яти.