Періоральний дерматит

Періоральний дерматит — хронічне запальне ураження шкіри навколо рота у вигляді окремих або групованих червоних папул, розташованих на тлі звичайної або почервонілої шкіри. Діагностика здійснюється дерматологом під час огляду та дерматоскопії. Проводиться посів зіскрібка або елементів, що відокремлюється. Лікування періорального дерматиту складається із двох етапів. Спочатку проводиться скасування кортикостероїдів та косметичних засобів, а потім призначається системна антибактеріальна терапія.

Найчастіше періоральний дерматит відзначається в жінок віком від 20 до 40 років. Останнім часом спостерігається зростання захворюваності на цей вид дерматиту серед дітей. У сучасній дерматології досі точаться суперечки щодо доцільності виділення періорального дерматиту як окремого захворювання. Деякі фахівці вважають його клінічною формою себорейного дерматиту чи розацеа.

Точні причини розвитку періорального дерматиту поки що не відомі. У багатьох випадках захворювання виникає у пацієнтів після тривалого застосування місцевих лікарських засобів, які містять кортикостероїди. При цьому місцева терапія глюкокортикоїдами призначалася в ході лікування різних захворювань із ураженням шкіри обличчя: акне, розацеа, інверсних вугрів, екземи та ін.

Спровокувати розвиток періорального дерматиту може сильне обвітрювання шкіри обличчя, підвищена інсоляція, використання фтор зубної пасти, що містить, і таких засобів декоративної косметики, як основа для макіяжу і тональний крем. У жінок відзначено зв’язок захворювання з гормональними змінами: поява висипів у період вагітності та на тлі різних гінекологічних захворювань, посилення проявів дерматиту перед початком менструального циклу. У деяких випадках періоральний дерматит утворюється при застосуванні оральних контрацептивів.

Висипання періорального дерматиту є одиночними або згрупованими типовими папулами сферичної форми. Вони пофарбовані в червоний або червоно-рожевий колір і розташовані на тлі почервонілої або незміненої шкіри. Висипання можуть супроводжуватися дискомфортом, почуттям стягнутості шкіри, печінням чи свербінням. Але приблизно 25% випадків пацієнти не відзначають жодних суб’єктивних відчуттів.

Залежно від вираженості періорального дерматиту його клінічна картина може мати вигляд окремих рожевих папул на тлі нормальної шкіри або виглядати як зона гіперемії з безліччю яскраво-червоних висипів. Велика кількість папул роблять шкіру шорсткою при погладжуванні. Папули можуть вирішуватися з утворенням скорин, передчасне зняття яких може призвести до появи гіперпігментації.

Висипання при періоральному дерматиті розташовані на підборідді, під носом, у ділянці носогубних складок, у кутах рота. Зрідка зустрічається періорбітальна форма захворювання з ураженням шкіри куточків очей, нижніх та верхніх повік, перенісся. Приблизно половина випадків періорального дерматиту посідає змішану форму, коли висипання локалізуються як навколо рота, а й у інших ділянках обличчя. У більшості пацієнтів шкіра безпосередньо біля червоної облямівки губ залишається неураженою, утворюючи навколо губ блідий обідок шириною до 4 мм.

Періоральний дерматит діагностують у ході дерматологічного огляду та дерматоскопії. При цьому його необхідно диференціювати від різноманітних вугрів, екземи, простого герпесу, розацеа, демодекозу.

Для виділення мікрофлори проводять бакпосів вмісту висипань або зішкрібання з місця ураження. При цьому часто виявляють підвищену обсімененість шкіри, присутність грибів Candida та Demodex folliculorum. Проте специфічний, єдиний всім пацієнтів з періоральним дерматитом, збудник поки що не виявлено.

Шкірні проби з алергенами стафілококів та стрептококів виявляють у пацентів наявність сенсибілізації до бактеріальних агентів. Гістологічне дослідження зразків шкіри із зони ураження не застосовується через неспецифічність гістологічної картини, в якій спостерігаються ознаки підгострого запалення з ділянками атрофії епідермісу.

Перший етап лікування полягає у скасуванні будь-яких препаратів, що містять у своєму складі кортикостероїди. При цьому у більшості хворих на періоральний дерматит через кілька днів спостерігається “дерматит відміни”. Він характеризується вираженою почервонінням і набряклістю на ділянках ураження шкіри, інтенсивним печінням та свербінням. Такі прояви часто лякають пацієнтів, викликають бажання повернутися до застосування кортикостероїдних засобів. Але повернення до кортикостероїдів неприпустиме, оскільки призводить лише до обтяження процесу.

На першому етапі лікування пацієнту з періоральним дерматитом необхідна повна довіра до дерматолога, що лікує, припинення використання косметологічних засобів, дотримання гіпоалергенної дієти. У місцевому лікуванні допустиме використання лише рослинних примочок та фотозахисних засобів. Для зняття сверблячки та печіння пацієнтам призначають антигістамінні препарати: лоратадин, хлоропірамін, мебгідролін та ін. У деяких випадках потрібно прийом седативних засобів. Можливе проведення рефлексотерапії.

Після стихання симптомів “дерматиту відміни” переходять до другого етапу лікування періорального дерматиту. Він полягає у призначенні пацієнту курсу антибактеріальної терапії антибіотиками тетрациклінового ряду (моноциклін, доксициклін) чи метронідазолом. Тривалість терапії залежить від тяжкості процесу і може тривати до 8-12 тижнів.