Серозний плеврит

Серозний плеврит – Запальна реакція листків плеври, що протікає з накопиченням серозного ексудату в плевральній порожнині. Симптоми серозного плевриту характеризуються тупим болем у грудній клітці, сухим кашлем, задишкою, ціанозом, тахікардією, ознаками інтоксикації. Діагностика серозного плевриту ґрунтується на оцінці даних анамнезу, фізикального огляду, торакоцентезу, лабораторного дослідження плеврального випоту, УЗД, рентгенографії, плевроскопії. Лікування серозного плевриту включає етіотропну та симптоматичну терапію, лікувальні плевральні пункції, дренування плевральної порожнини, фізіопроцедури, ЛФК, масаж.

Серозний плеврит, поряд з геморагічним і гнійним плевритом (емпієма плеври), є різновидом ексудативного плевриту. Стадія серозного випоту зазвичай є продовженням фібринозного (сухого) плевриту. Серозні плеврити в пульмонології диференціюють за етіологією (інфекційні та асептичні), за течією (гострі, підгострі та хронічні), за характером поширення (дифузні та обсумовані). Інфекційні серозні плеврити між собою поділяються на вигляд збудника запального процесу (вірусний, пневмококовий, туберкульозний та ін.), асептичні – за типом основної патології (канцероматозний, ревматичний, травматичний та ін.).

Серозний плеврит найчастіше виникає вдруге, і натомість захворювань легень чи інших органів прокуратури та систем. Найчастіше серозні плеврити розвиваються як прояв вірусної інфекції, туберкульозного процесу (місцевого підплеврального легеневого вогнища, казеозного бронхоаденіту) або ускладнення гострої пневмонії (парапневмонічний плеврит). Серозний плеврит можуть викликати пневмокок, стафілокок, мікоплазми, грибки та паразитарні мікроорганізми (ехінокок, амеби).

Асептичні серозні плеврити можуть бути обумовлені злоякісними пухлинами легень та плеври (мезотеліомою плеври, раком легені) або метастазами пухлин інших органів; дифузними захворюваннями сполучної тканини (ревматизмом, ревматоїдним артритом, системним червоним вовчаком); інфарктом міокарда, інфарктом легені, ТЕЛА, уремією, лейкозом та іншими патологічними процесами.

Розвиток серозного плевриту може бути наслідком перенесених травм та хірургічних втручань на грудній клітці, прийому деяких лікарських препаратів (бромокриптину, нітрофурантоїну). Провокуючими факторами серозного плевриту є часті переохолодження, неповноцінне харчування, гіподинамія, перевтома, стреси, лікарська гіперсенсибілізація, зниження загальної та місцевої реактивності.

Серозний плеврит обумовлений патологічною захисною реакцією сенсибілізованої плеври на інфекційно-токсичне подразнення, що виражається в надмірній ексудації та зниженій абсорбції рідини у плевральній порожнині. Розвиток ексудативного запалення при серозному плевриті пов’язане з підвищенням проникності кровоносних та лімфатичних капілярів легень та плеври. Серозний ексудат є прозорою жовтуватою рідиною, що складається з плазми і невеликої кількості формених елементів крові. Найчастіше у плевральній порожнині відзначається каламутний жовтий серозний випіт з пластівцями фібрину, скупченням лімфоцитів, поліморфно-ядерних лейкоцитів, макрофагів, клітин мезотелію, еозинофілів.

Інфекційні агенти можуть проникати в плевральну порожнину з первинних вогнищ контактним, лімфогенним або гематогенним шляхами і безпосередньо впливати на плевру або викликати її сенсибілізацію токсинами і продуктами обміну. При цьому вироблення специфічних антитіл та біологічно активних речовин супроводжується місцевими розладами мікроциркуляції, пошкодженням ендотелію судин та утворенням ексудату. Скупчення серозного ексудату в плевральній порожнині спостерігається в гостру стадію плевриту, потім випіт може повністю розсмоктуватися, залишаючи на поверхні плеври фібринозні накладення (шварти), що сприяють розвитку плевросклерозу. При плевриті можлива подальша зміна серозного характеру ексудату у бік гнійного або гнильного.

Симптоми серозного плевриту можуть доповнювати клінічні прояви основного захворювання (пневмонії, туберкульозу, раку легені, системного васкуліту та ін.) або домінувати над ними. Для початкової стадії серозного плевриту характерні інтенсивні тупі болі в грудях на ураженій стороні, що посилюються на вдиху; поверхневе, прискорене дихання; сухий кашель, асиметрія дихальних рухів грудної клітки, шум тертя плеври. З накопиченням ексудату у плевральній порожнині біль поступово стихає, хоча може зберігатися, наприклад, при канцероматозному серозному плевриті. У деяких випадках може розвиватися полісерозит (перикардит, плеврит та асцит).

Відзначається тяжкість у боці, починає швидко прогресувати задишка; при великому обсязі випоту розвивається ціаноз, тахікардія, набухання шийних вен, іноді вибухання міжреберних проміжків. Для хворого на серозний плеврит характерно вимушене становище на ураженому боці. Посилення болю в період одужання може бути пов’язане з розсмоктуванням серозної рідини та дотиком плевральних листків або з нагноєнням ексудату та розвитком гнійного плевриту.

При серозному плевриті спостерігається наростання інтоксикації, загальної слабкості, підвищення температури тіла до субфебрильної, пітливість, зниження апетиту та працездатності. Тяжкість загального стану хворого з серозним плевритом залежить від вираженості інтоксикації та швидкості накопичення вільного випоту. Серозний плеврит туберкульозної етіології зазвичай проявляється більш вираженою температурною реакцією та інтоксикацією.

Для діагностики серозного плевриту проводять комплексне обстеження з оцінкою анамнезу, симптомів, результатів різних лабораторно-інструментальних досліджень. У діагностиці серозного плевриту важливими є відомості про наявну у пацієнта патологію: травму, перенесену операцію, пневмонію, туберкульоз, ревматизм, пухлини різної локалізації, алергії та ін. обмеження дихальної екскурсії, характерні для серозного плевриту. Перкуторно, при скупченні плевральної рідини обсягом щонайменше 300-500 мл, виявляється масивне притуплення звуку, дихання над зоною притуплення значно ослаблено.

Рентгенографія легень при серозному плевриті показує гомогенне інтенсивне затемнення в нижніх відділах легеневого поля; зміщення меж серця та середостіння. Для уточнення серозного характеру ексудату та природи захворювання виконують плевральну пункцію (торакоцентез) з наступним цитологічним та біохімічним аналізом плеврального випоту. У неясних діагностичних випадках вдаються до пункційної біопсії плеври, діагностичної торакоскопії чи плевроскопії.

При серозному плевриті проводять УЗД плевральної порожнини, при підозрі на фонову патологію застосовують додаткове обстеження (ЕКГ, гепатографію, вимірювання венозного тиску, туберкулінові проби, визначення сироваткових ферментів та білково-осадових проб та ін. тести). Диференціальна діагностика необхідна для розмежування серозного плевриту та ателектазу легені, вогнищевої пневмонії, циркуляторних розладів, що супроводжуються утворенням транссудату (при перикардиті, вазі серця, цирозі печінки, нефротичному синдромі).

У лікуванні серозного плевриту необхідно враховувати загальний стан хворого, наявність основного фонового захворювання. Лікування серозного плевриту проводиться у стаціонарі з призначенням постільного режиму, дієти з обмеженням рідини та солі, комплексної патогенетичної терапії.

Після встановлення причин серозного плевриту додаткове етіотропне лікування може включати туберкулостатичні засоби – при специфічній природі захворювання; сульфаніламіди та антибіотики широкого спектру дії – при неспецифічних пневмонічних плевритах. При значному накопиченні плеврального ексудату, що викликає порушення дихання та кровообігу, а також через загрозу розвитку емпієми, плевральна пункція або дренування плевральної порожнини з евакуацією рідини проводиться як невідкладна допомога. Потім у порожнину можуть вводитися антибіотики, а при серозному плевриті, обумовленому раком плеври, – протипухлинні препарати.

Показані протизапальні та гіпосенсибілізуючі засоби, глюкокортикостероїди. У симптоматичну терапію серозного плевриту включені кардіотонічні та сечогінні препарати. За відсутності протипоказань, після розсмоктування ексудату для профілактики плевральних зрощень при серозному плевриті призначають фізіопроцедури (ультразвук та електрофорез із хлористим кальцієм), активну дихальну гімнастику, масаж. При завзятому перебігу серозного плевриту може знадобитися його хірургічне лікування – облітерація плевральної порожнини, торакоскопічна плевректомія та ін.

Прогноз при серозному плевриті значною мірою визначається природою та тяжкістю основного захворювання: зазвичай у разі своєчасного та раціонального лікування плевриту інфекційної етіології – він сприятливий. Найбільш важкий прогноз пов’язаний з пухлинними плевритами, що свідчать про далеко зайшов онкологічний процес. Профілактика полягає у своєчасному виявленні та терапії первинного захворювання, що спричинило продукцію та скупчення ексудату в плевральній порожнині.