Судомний синдром у дітей

Судомний синдром у дітей – Неспецифічна реакція організму дитини на зовнішні та внутрішні подразники, що характеризується раптовими нападами мимовільних м’язових скорочень. Судомний синдром у дітей протікає з розвитком парціальних або генералізованих судом клонічного та тонічного характеру із втратою або без втрати свідомості. Для встановлення причин судомного синдрому в дітей віком необхідні консультації педіатра, невролога, травматолога; проведення ЕЕГ, НСГ, РЕГ, рентгенографії черепа, КТ головного мозку та ін. Купірування судомного синдрому у дітей вимагає введення антиконвульсантів та проведення терапії основного захворювання.

Судомний синдром у дітей – часте ургентне стан дитячого віку, що протікає з розвитком судомних пароксизмів. Судомний синдром зустрічається з частотою 17-20 випадків на 1000 дітей: при цьому 2/3 судомних нападів у дітей припадає на перші 3 роки життя. У дітей дошкільного віку судомний синдром зустрічається у 5 разів частіше, ніж загалом у популяції. Висока поширеність судомного синдрому в дитячому віці пояснюється незрілістю нервової системи дітей, схильністю до розвитку загальномозкових реакцій і різноманіттям причин судоми. Судомний синдром у дітей не може розглядатися як основний діагноз, оскільки супроводжує перебіг великого кола захворювань у педіатрії, дитячій неврології, травматології, ендокринології.

Судомний синдром у дітей є поліетиологічним клінічним синдромом. Неонатальні судоми, що розвиваються у новонароджених, зазвичай пов’язані з:

• тяжким гіпоксичним ураженням ЦНС (гіпаксією плода, асфіксією новонароджених);

• внутрішньочерепною родовою травмою;

• внутрішньоутробною або постнатальною інфекцією (цитомегалією, токсоплазмозом, краснухою, герпесом, уродженим сифілісом, листериозом та ін.);
• вродженими аномаліями розвитку мозку (голопрозенцефалією, гідроаненцефалією, ліссенцефалією, гідроцефалією та ін.);

• алкогольний синдром плода. Судоми можуть бути проявом синдрому абстиненції у дітей, народжених від матерів, які страждають на алкогольну та наркотичну залежність;

• рідко у новонароджених виникають правцеві судоми, зумовлені інфікуванням пупкової ранки.

Серед метаболічних порушень, що є причиною судомного синдрому, слід виділити такі:

У грудному та ранньому дитячому віці у генезі судомного синдрому у дітей провідну роль грають:

Менш частими причинами судомного синдрому в дітей віком виступають пухлини мозку, абсцес мозку, вроджені вади серця, отруєння та інтоксикації, спадкові дегенеративні захворювання ЦНС, факоматози.

Певна роль виникненні судомного синдрому в дітей віком належить генетичної схильності, саме – успадкування особливостей метаболізму і нейродинаміки, визначальних знижений судомний поріг. Провокувати судомні напади у дитини можуть інфекції, дегідратація, стресові ситуації, різке збудження, перегрівання та ін.

За походженням розрізняють епілептичний та неепілептичний (симптоматичний, вторинний) судомний синдром у дітей. До симптоматичних відносяться фебрильні (інфекційні), гіпоксичні, метаболічні, структурні (при органічних ураженнях ЦНС) судоми. Слід зазначити, що в деяких випадках неепілептичні судоми можуть перейти в епілептичні (наприклад, при тривалому, більше 30 хвилин непридбаному судомному нападі, повторних судомах).

Залежно від клінічних проявів розрізняють парціальні (локалізовані, фокальні) судоми, що охоплюють окремі групи м’язів, і генералізовані судоми (загальний судомний напад). З урахуванням характеру м’язових скорочень судоми можуть бути клонічними та тонічними: у першому випадку епізоди скорочення та розслаблення кістякових м’язів швидко змінюють один одного; у другому має місце тривалий спазм без періодів розслаблення. У більшості випадків судомний синдром у дітей протікає з генералізованими тоніко-клонічними судомами.

Типовому генералізованому тоніко-клонічному нападу властиве раптове початок. Раптом дитина втрачає контакт із зовнішнім середовищем; його погляд стає блукаючим, рухи очних яблук – плаваючими, потім погляд фіксується нагору й убік.

У тонічну фазу судомного нападу голова дитини закидається назад, щелепи стуляються, ноги випрямляються, руки згинаються в ліктьових суглобах, все тіло напружується. Відзначається короткочасне апное, брадикардія, блідість та ціанотичність шкірних покривів. Клонічна фаза генералізованого судомного нападу характеризується відновленням дихання, окремими посмикуваннями мімічної та скелетної мускулатури, відновленням свідомості. Якщо судомні пароксизми йдуть одна одною без відновлення свідомості, такий стан розцінюють як судомний статус.

Найбільш частою клінічною формою судомного синдрому у дітей є фебрильні судоми. Вони типові для дітей віком від 6 місяців до 3-5 років і розвиваються на тлі підвищення температури тіла вище 38 °С. Ознаки токсико-інфекційного ураження головного мозку та його оболонок при цьому відсутні. Тривалість фебрильних судом у дітей зазвичай становить 1-2 хвилини (іноді до 5 хвилин). Перебіг даного варіанту судомного синдрому у дітей сприятливий; Стійких неврологічних порушень, як правило, не розвивається.

Судомний синдром у дітей із внутрішньочерепною травмою протікає зі вибуханням тім’ячків, відрижками, блюванням, розладами дихання, ціанозом. Судоми у своїй можуть мати характер ритмічних скорочень певних груп м’язів обличчя чи кінцівок чи генералізований тонічний характер. При нейроінфекціях у структурі судомного синдрому у дітей зазвичай домінують тоніко-клонічні судоми, відзначається ригідність потиличних м’язів. Тетанія, обумовлена ​​гіпокальціємією, характеризується судомами в м’язах-згиначах («рука акушера»), лицьовій мускулатурі («сардонічна посмішка»), пилороспазмом із нудотою та блюванням, ларингоспазмом. При гіпоглікемії розвитку судом передує слабкість, пітливість, тремтіння в кінцівках, головний біль.

Для судомного синдрому при епілепсії у дітей типова попередня напад «аура» (відчуття ознобу, спека, запаморочення, запахів, звуків та ін.). Власне епілептичний напад починається з крику дитини, що настає за цим втратою свідомості та судомами. Після приступу настає сон; після пробудження дитина загальмована, не пам’ятає подію.

У більшості випадків встановлення етіології судомного синдрому у дітей лише на підставі клінічних ознак неможливе.

З огляду на багатофакторності походження судомного синдрому в дітей віком, його діагностикою і лікуванням можуть займатися дитячі фахівці різного профілю: неонатологи, педіатри, дитячі неврологи, дитячі травматологи, дитячі офтальмологи, дитячі ендокринологи, реаніматологи, токсикологи та інших.

Вирішальним моментом у правильній оцінці причин судомного синдрому у дітей є ретельний збір анамнезу: з’ясування спадкової обтяженості та перинатального анамнезу, що передують нападу захворювань, травм, профілактичних щеплень та ін. При цьому важливо уточнити характер судомного нападу, обставини його виникнення, тривалість із судом.

Важливе значення у діагностиці судомного синдрому у дітей мають інструментальні та лабораторні дослідження. Проведення ЕЕГ допомагає оцінити зміни біоелектричної активності та виявити судомну готовність мозку. Реоенцефалографія дозволяє судити про характер кровотоку та кровопостачання головного мозку. При рентгенографії черепа у дитини може виявлятися передчасне закриття швів і тім’ячків, розбіжність черепних швів, наявність пальцевих втискань, збільшення розмірів черепа, зміни контурів турецького сідла, вогнища звапніння та інші ознаки, що побічно свідчать про причину судомного синдрому.

Уточнити етіологію судомного синдрому в дітей віком у деяких випадках допомагають нейросонографія, діафаноскопія, КТ мозку, ангіографія, офтальмоскопія, проведення люмбальної пункції. При розвитку судомного синдрому у дітей необхідно виконати біохімічне дослідження крові та сечі на вміст кальцію, натрію, фосфору, калію, глюкози, піридоксину, амінокислот.

При виникненні судомного нападу дитини необхідно покласти на тверду поверхню, повернути голову набік, розстебнути комір, забезпечити приплив свіжого повітря. Якщо судомний синдром у дитини розвинувся вперше і її причини неясні, необхідно викликати швидку допомогу.

Для вільного дихання слід видалити з ротової порожнини слиз, залишки їжі або блювотних мас за допомогою електровідсмоктування або механічним шляхом, налагодити інгаляції кисню. Якщо причина судом встановлена, то з метою їх усунення проводиться патогенетична терапія (введення розчину кальцію глюконату при гіпокальціємії, розчину магнію сульфату – при гіпомагніємії, розчину глюкози – при гіпоглікемії, антипіретиків – при фебрильних судомах і т. д.).

Однак, оскільки в ургентній клінічній ситуації не завжди вдається здійснити діагностичний пошук, для усунення судомного пароксизму проводиться симптоматична терапія. Як засоби першої допомоги використовують внутрішньом’язове або внутрішньовенне введення сульфату магнію, діазепаму, ГОМК, гексобарбіталу. Деякі протисудомні препарати (діазепам, гексобарбітал та ін) можуть вводитися дітям ректально. Крім протисудомних препаратів, для профілактики набряку мозку дітям призначається дегідратаційна терапія (манітол, фуросемід).

Діти із судомним синдромом неясного генезу, судомами, що виникли на тлі інфекційних та метаболічних захворювань, травм головного мозку, підлягають обов’язковій госпіталізації.

Фебрильні судоми зазвичай припиняються із віком. Для запобігання їх повторному виникненню не слід допускати вираженої гіпертермії при виникненні у дитини інфекційного захворювання. Ризик трансформації фебрильних судом в епілептичні становить 2-10%.

За інших випадках профілактика судомного синдрому в дітей віком включає попередження перинатальної патології плоду, терапію основного захворювання, спостереження в дитячих фахівців. Якщо судомний синдром у дітей не зникає після припинення основної хвороби, можна припустити, що дитина розвинулась епілепсія.