Виразковий сигмоїдит

Виразковий сигмоїдит – Це запалення сигмовидної кишки, що супроводжується утворенням глибоких дефектів слизової оболонки. Проявляється болями, розладами випорожнень, метеоризмом, кишковим дискомфортом та патологічними домішками в калі. Може бути поліетиологічним захворюванням або розвиватися при неспецифічному виразковому коліті. Ці дві форми виразкового сигмоїдиту розрізняються за течією, прогнозом та можливими ускладненнями. Захворювання діагностується з урахуванням симптомів, даних огляду, іригоскопії, ендоскопії та інших досліджень. Лікування – дієта, етіотропна та симптоматична лікарська терапія, в окремих випадках – хірургічні втручання.

Виразковий сигмоїдит – вид сегментарного коліту, у якому на слизовій оболонці сигмовидної кишки утворюються глибокі дефекти. З урахуванням етіопатогенетичних факторів та особливостей перебігу поділяється на дві форми: гостра (може виникати при кишкових інфекціях, запорах, ішемії сигмовидної кишки тощо) та хронічна (виявляється у багатьох пацієнтів з неспецифічним виразковим колітом).

Перший тип виразкового сигмоїдиту може ускладнюватися перфорацією кишечника, надалі можливе утворення рубцевих деформацій кишки. Другий тип протікає з періодами загострень та ремісій, виразки поверхневі, перфорацій та грубих стриктур не спостерігається. Виразковий сигмоїдит нерідко поєднується з виразковим проктитом.

Гострий виразковий сигмоїдит є найважчою формою гострого сигмоїдиту і, як правило, виникає при поєднанні кількох факторів, що взаємно посилюють один одного. До факторів, здатних спровокувати розвиток виразкового сигмоїдиту, відносять:

• гострі кишкові інфекції;

• гельмінтози;

• розлади місцевого кровообігу;
• механічну травматизацію стінки кишки надто твердими фекальними масами при запорах;
• подразнення стінки кишки сполуками, що утворюються при надмірному вживанні певних видів їжі та міцних спиртних напоїв;
• великі дози іонізуючого випромінювання.

На думку фахівців у галузі клінічної проктології, ймовірність розвитку виразкового сигмоїдиту збільшується за наявності дисбактеріозу, оскільки порушення нормальної мікрофлори кишечника створюють сприятливі умови для розмноження агресивних патогенних мікроорганізмів. Утворенню виразок передує поява ерозій. За відсутності адекватної терапії та/або продовження впливу несприятливих факторів ерозії поглиблюються, ерозивний сигмоїдит перетворюється на виразковий.

Характерними клінічними проявами сигмоїдиту є болі, тенезми, порушення випорожнень, кишковий дискомфорт та патологічні домішки у фекальних масах. Болі при виразковому сигмоїдіті інтенсивні, переймоподібні, іноді нагадують больовий синдром при гострому апендициті, що може спричиняти діагностичні труднощі при переміщенні рухомої сигмовидної кишки вправо або нетиповому лівосторонньому розташуванні червоподібного відростка (спостерігається). Нерідко пацієнти з виразковим сигмоїдитом відзначають іррадіацію болю в поперек, промежину та ліву нижню кінцівку. Больовий синдром може посилюватись при спробі підняти ліву ногу.

Порушення випорожнень зазвичай проявляються у вигляді проносів. Запори при виразковому сигмоїдиті спостерігаються відносно рідко. Кал стає рідким, смердючим, набуває вигляду м’ясних помиїв через домішки крові. Нормальні дефекації чергуються із частими тенезмами, під час яких можуть відходити невеликі кількості слизу, крові чи гною. При виразковому сигмоїдиті спостерігаються рясніші кровотечі, ніж при інших (невиразкових) формах захворювання. Руйнування глибоких шарів кишкової стінки при поглибленні виразок може спричинити перфорацію товстої кишки з розвитком калового перитоніту.

У процесі діагностики виразкового сигмоїдиту використовуються дані опитування та фізикального обстеження хворого, результати лабораторних аналізів та інструментальних досліджень. У ході опитування лікар виявляє фактори, які могли спричинити виникнення виразкового сигмоїдиту, уточнює скарги та визначає динаміку розвитку захворювання. При пальпації виявляється болючість у лівій половині живота, при зміщенні кишки вправо можливі болючість в області пупка або навіть у правій здухвинній ділянці.

• Проктологічний огляд. На початкових стадіях огляд області ануса свідчить про відсутність патологічних змін. При поєднанні виразкового сигмоїдиту та проктиту спочатку відзначається підвищення тонусу сфінктера, потім – зяяння сфінктера, сліди калу, крові, слизу та гною та ділянки мацерації на шкірі періанальної області.
• Лабораторні дослідження. Аналізи калу хворого з підозрою на виразковий сигмоїдит підтверджують наявність крові, гною, слизу та злущеного епітелію. При проведенні спеціальних аналізів можуть виявлятися гельмінти та збудники кишкових інфекцій.
• Рентгенографія. За даними іригоскопії у хворих на виразковий сигмоїдит виявляються зміни рельєфу слизової оболонки. При загрозі токсичної дилатації та підозрі на перфорацію кишки ця методика протипоказана: у подібних випадках іригоскопію замінюють оглядовою рентгенографією.
• Кишкова ендоскопія. Найбільш інформативними діагностичними методами при виразковому сигмоїди є ректороманоскопія та колоноскопія, що дозволяють візуально оцінити поширеність запального процесу, кількість, розміри та глибину виразок. У процесі дослідження лікар-проктолог здійснює біопсію.

Лікування консервативне, виконується за умов проктологічного відділення. Пацієнту призначають постільний режим та спеціальну дієту, що виключає вживання продуктів, які подразнюють стінку кишечника. Рекомендують блюда, приготовані на пару. При тяжкому виразковому сигмоїдиті радять голод у поєднанні з вживанням достатньої кількості рідини. При необхідності здійснюють інфузійну терапію для відшкодування об’єму рідини, поживних речовин, солей та вітамінів.

• Етіотропне лікування. При виразковому сигмоїдиті, обумовленому кишковими інфекціями, застосовують антибактеріальні засоби, при гельмінтозах – протигельмінтні препарати, при променевій терапії скасовують призначене лікування або коригують дозу опромінення.
• Симптоматична терапія. Хворим на виразковий сигмоїдит призначають симптоматичні засоби (спазмолітики, в’яжучі препарати). Після ліквідації гострих явищ використовують пробіотики відновлення нормальної кишкової мікрофлори.
• Оперативний посібник. Показанням до хірургічного втручання при виразковому сигмоїдиті є перфорація кишечника та некроз кишкової стінки, зумовлений гострою ішемією. У віддаленому періоді може бути потрібна операція для усунення рубцевої стриктури кишки.

Причини

Причини ураження сигмовидної кишки при цій патології остаточно не з’ясовано. Встановлено, що певну роль у виникненні неспецифічного виразкового коліту відіграє спадкова схильність, проте гени, відповідальні за розвиток виразкового сигмоїдиту та інших форм НЯК, поки що не виявлені. Поряд із генетичними факторами дослідники вказують на можливе значення бактеріальних та вірусних інфекцій, куріння, особливостей дієти та прийому оральних контрацептивів. Істотне значення у патогенезі захворювання мають аутосенсибілізація та розлади імунітету.

Симптоми

Провідну роль клінічної симптоматиці виразкового сигмоїдиту при НЯК грають проноси і кишкові кровотечі. Кількість дефекацій може збільшуватися до 20 і більше разів на добу, добова крововтрата може досягати 100-300 і більше мл. Болі при даній формі захворювання спазмові, менш інтенсивні, ніж при виразковому сигмоїдиті, не пов’язаному з НЯК. Відзначаються слабкість, розлади сну, порушення апетиту, підвищена дратівливість та емоційна нестійкість. При тривалому перебігу можливе виснаження.

У деяких пацієнтів з виразковим сигмоїдитом виявляються позакишкові прояви, зумовлені аутоімунним ураженням шкіри (вузлувата еритема, піодермія), суглобів (артралгії), очей (увеїт, епісклерит), печінки та жовчовивідних шляхів (жирова дистрофія). Рідко спостерігається патологія нирок, щитовидної залози та системи кровотворення.

Зазвичай відзначається хронічний перебіг виразкового сигмоїдиту із загостреннями різного ступеня тяжкості та ремісіями тривалістю до кількох місяців. Незважаючи на наявність великої кількості великих дефектів, грубі стриктури та перфорація кишки для цього типу виразкового сигмоїдиту нехарактерні, оскільки виразки поверхневі і зазвичай не торкаються м’язового шару.

Лікування

Схема діагностики відповідає діагностичному пошуку при виразковому сигмоїдиті, не пов’язаному з неспецифічним виразковим колітом. Лікування – дієта, протизапальна терапія з використанням салазопіридазину, салофальку, сульфасалазину та їх аналогів, інфузії розчинів електролітів, глюкози та амінокислот.

При неефективності негормональної протизапальної терапії та тяжких формах виразкового сигмоїдиту призначають глюкокортикоїди (преднізолон, дексаметазон). При анемії, що виникла внаслідок кровотеч, що повторюються, використовують препарати заліза, у тяжких випадках переливають еритроцитарну масу. Після нормалізації стану хворого застосовують пробіотики.